§ 5. Право на обмін жилого приміщення
Обмін жилими приміщеннями за своєю юридичною категорією та згідно з чинним житловим законодавством є своєрідним перерозподілом жилих приміщень.
Право наймача на обмін жилого приміщення та порядок обміну встановлюються і регулюються житловим законодавством (ст.7989 Житлового кодексу) та Правилами обміну жилих приміщень, затвердженими Постановою Ради Міністрів Української РСР №31 від 31 січня 1986 р.
Учасниками обміну можуть бути наймачі державного та громадського житлових фондів, а також пайовики — члени ЖБК.
Правом на обмін користуються лише наймач та члени його сім'ї, що проживають разом з ним.
Такого права не мають піднаймачі і тимчасові мешканці. Обмін допускається лише за наявності письмової згоди всіх членів сім'ї, шо проживають спільно, включаючи й тимчасово відсутніх. За неповнолітніх членів сім'ї свою згоду в письмовій формі висловлюють батьки, опікуни чи піклувальники.Предметом обміну може бути як ізольована квартира чи інше ізольоване жиле приміщення, так і частина жилого приміщення.
У тих випадках, коли між членами сім'ї наймача (чи колишніми членами сім'ї) не досягнуто згоди про обмін, кожний з них вправі вимагати в судовому порядку примусового обміну приміщення, яке вони займають, на приміщення в різних будинках (квартирах).
У пункті 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12 квітня 1985 р. передбачається, що при примусовому обміні на підставі статті 80 Житлового кодексу погіршення житлових умов відповідачів, як правило, не повинно допускатись. У цьому випадку суд має всебічно враховувати інтереси та обгрунтовані доводи членів сім'ї наймача.
Однак обмін жилого приміщення на приміщення в загальній квартирі не може розглядатися як погіршення житлових умов осіб, які проживають в ізольованій квартирі і між якими виник спір.149
Статтею 81 Житлового кодексу передбачена можливість обміну частини жилого приміщення. Наймач або член його сім'ї вправі провести обмін жилої площі, що припадає на нього, в тому числі суміжної кімнати або частини кімнати з наймачем іншого жилого приміщення, але за тієї умови, що особа, яка переїздить в порядку обміну, є членом сім'ї тих, хто залишився проживати у цьому приміщенні. Так, наприклад, якщо в двокімнатній квартирі проживає подружжя з дорослим сином, а окремо в однокімнатній квартирі мати наймача, то природно, що в результаті обміну старенька мати перебирається жити до сина та невістки, а син цього подружжя займає однокімнатну квартиру.
Відмова наймодавця у дозволі на обмін може мати місце лише з підстав, зазначених у законі. Статтею 86 Житлового кодексу передбачено підстави, за яких не допускається обмін, зокрема, коли до наймача пред'явлено позов про розірвання чи зміну договору найму, якщо обмін має корисливий чи фіктивний характер, якщо жиле приміщення є службовим або знаходиться у гуртожитку тощо. Відмова наймодавця в обміні може бути оскаржена в судовому порядку.
Угода про обмін жилими приміщеннями набуває чинності з моменту одержання сторонами обмінних ордерів, вважається виконаною з моменту переселення наймачів в обмінювані жилі приміщення.