<<
>>

§ 2. Право спільної часткової власності

Визначення правового режиму часткової власності походить з поняття частки в праві. При цьому, поперше, слід мати на увазі, що частки в праві спільної власності мають бути визначеними.
Подруге, визнання розміру цих часток може бути постійно змінюваним. Потретє, для запобігання виникненню спорів з цих питань співвласники в угоді між собою повинні передбачити не тільки розмір своїх часток, а й підстави для іх наступних змін та перерахування.

Якщо ці питання учасниками не вирішені, а частки не виділені залежно від тієї чи іншої підстави, такі частки визнаються рівними1.

Щодо питання про правову природу частки існують три основні точки зору:

1) це арифметичне відображена частка в суб'єктивному праві на спільне майно (1/3; 1/2; 1/4);

2) це частка в коштовності (вартості) спільного майна;

3) це кількісний показник обсягу правомочностей кожного власника відносно спільного об'єкта2.

' Пункт 7 ч. VI Правових позицій щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. 1998. № 8. С. 152.

2 3 питань юридичної природи прав, що належать учаснику спільної часткової власності, див.: ГенкинД. М. Право собственности в СССР. М., 1961.Гл. IV; Мисник Н. Н. Правовая природа общей собственности // Правоведение. 1993. № 1. С. 2434.

260

Пануючою є перша точка зору про частку в праві власності на річ. Однак залежно від розміру своїх часток усі учасники спільної часткової власності:

мають право на доходи від спільного майна;

відповідають перед третіми особами по зобов'язаннях, пов'язаних з використанням спільного майна;

повинні брати участь у сплаті всякого роду податків та платежів, а також у витратах по утриманню та збереженню спільного майна.

У цьому спостерігається схожість прав учасників спільної власності з корпоративними правами учасників господарських товариств.

Специфіка спільної часткової власності на відміну від власності господарських товариств, яка також передбачає поділ її на вклади (паї, акції), полягає в тому, що, незважаючи на нерівність часток учасників, останні мають рівні права по володінню, користуванню та розпорядженню загальним майном. У той же час учасник, наприклад, товариства з обмеженою відповідальністю або акціонер мають права залежно від розміру своєї частки у майні товариства (кількості належних їм акцій). Крім того, вирішення всіх питань співвласниками повинно бути одностайним, а в господарських товариствах можливо більшістю голосів. За умов, якщо хтось з учасників господарського товариства залишився в меншості, він повинен підкоритися волі більшості. При недосягненні згоди в питанні здійснення правомочностей співвласників, кожен з учасників часткової власності може звернутися до суду. При цьому суд виходить із розмірності частки в праві.

Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути будьякі особи (фізичні або юридичні), а також держава. Спільна власність за участю громадян може бути як частковою, так і сумісною, а спільна власність за участю суб'єктів державної власності та юридичних осіб — тільки частковою.

Об'єктами права спільної власності виступає таке ж саме майно, що є об'єктом права власності. Це може бути не тільки індівідуально визначена річ, а й сукупність речей, навіть така сукупність, що пов'язана з нерозривним закінченим циклом виробництва — цілісним майновим комплексом, що зустрічається при придбанні державного майна в такі способи приватизації, як за конкурсом, на аукціоні, шляхом викупу. Сукупність речей як об'єкт права спільної власності виникає також шляхом здійснення сумісної діяльності, пайової участі в будівництві та ін.

...Вазкливіш для розуміння об'єкта права спільної часткової власності є те, що він є єдиним, незважаючи на те, що він може уявляти

261

Глава 18 ПРАВО СПІЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Розділ III ПРАВО ВЛАСНОСТІ ТА ІНШІ РЕЧЕВІ ПРАВА

з себе сукупність речей або таку складну річ, як жилий будинок. Тому і права співвласників поширюються на цей об'єкт цілком, а не на його окрему частку, що дорівнює його частці в цій власності.

Підстави виникнення права спільної часткової власності досить різноманітні.

До них, зокрема, належать:

спадкування майна декількома спадкоємцями;

спільне придбання майна за договорами купівліпродажу, дарування, міни при приватизації державного майна;

спільне придбання у власність майна в первісний спосіб (наприклад, шляхом його створення у виробництві, побудови жилого будинку, в процесі переробки, що пов'язано з поєднанням та змішуванням речей, за договором про сумісну діяльність та ін.)

Розмір часток учасників залежить від різних підстав і може бути змінений в процесі нагромадження спільної власності різними шляхами:

Істотна зміна вартості первісного вкладу за рахунок майнових, грошових та трудових вкладів інших учасників при незмінності такого вкладу;

переуступка частки в праві кимось із співвласників на користь іншого співвласника;

прийняття до свого складу інших осіб зі своїми вкладами, при якому частки у спільному майні вже будуть перерозподілені, та ін.

Свої правомочності по володінню, користуванню та розпорядженню майном співвласники здійснюють за взаємною згодою. Що ж до розпорядження, то це стосується здійснення права розпорядження всією річчю і не поширюється на право співвласника розпоряджатися своєю часткою в спільній власності, що вирішується ним самостійно без впливу співвласників. Однак з урахуванням їх прав та інтересів законодавче встановлений механізм такого розпорядження, яким передбачається право переважного придбання частки іншими співвласниками при її продажу в праві спільної власності одним з її учасників сторонній особі. Це право забезпечується:

обов'язком продавця повідомити в письмовій формі інших учасників про намір відчуження своєї частки з зазначенням всіх істотних умов майбутньої угоди;

правом тих власників, що залишаються, придбати частку на тих же умовах (ст. 114 ЦК).

Продавець може продати свою частку третій особі у разі відмови інших співвласників від купівлі чи нездійснення ними цього пра

262

ва стосовно будинків протягом одного місяця, а стосовно іншого майна — протягом 10 днів з моменту одержання повідомлення про намір відчуження майна співвласниками.

У разі порушення права переважної купівлі інший учасник спільної власності має право звернутися з позовом до суду про переведення на нього права покупця.

Таким чином, законодавець встановив специфічний наслідок недодержання законодавства — не реституцію, а переведення права. Це не порушує прав власника: він висловлює свій намір провести відчуження своєї частки, здійснює дії щодо такого відчуження, визначає ціну, і законодавець не вбачає істотного значення для відчужувача речі, хто за цю річь буде розраховуватися з власником. У намірі співвласника на відчуження ним належної йому майнової частки законодавчих перешкод не існує. Інша річ, що в праві на придбання цієї частки перевага надається іншим співвласникам спільного майна. І це зрозуміло, адже останнім не байдуже, хто стане співвласником. Для них також має значення можливість збільшити власну частку в праві на майно.

На вимогу одного з учасників часткової власності у порядку, визначеному ст. 115 ЦК, може здійснюватися виділ його частки. У разі, якщо співвласників двоє, має місце розподіл майна в натурі. Способи виділу та розподілу встановлюються за угодою сторін. Якщо не досягнуто згоди, то за позовом будьякого учасника майно поділяється в судовому порядку. При неможливості такого поділу без нерозмірної шкоди господарському призначенню цього майна відповідному співвласнику присуджується грошова компенсація.

Виділ частки здійснюється в натурі, а для інших співвласників зберігається правовий режим спільної власності. Якщо ж усі учасники вимагають вирішення подібного питання, то йдеться про розподіл, з яким припиняються відносини часткової власності.

<< | >>
Источник: Ч. Н. Азімов, М. М. Сібільов, В. І. Борисова та ін. Цивільне право України. Частина перша [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти. 2000

Еще по теме § 2. Право спільної часткової власності:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Риторика - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридическая этика и правовая деонтология - Юридические лица -