§3. Межі здійсненння цивільних прав

Межі здійснення суб'єктивних цивільних прав передбачені у ч.2 ст.5 ЦК України, відповідно до якої цивільні права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються у суперечності з призначенням цих прав.

У силу даної норми здійснення суб'єктивних прав не повинно передусім виходити за межі 'їх призначення (мети, цілі, з приводу якої права надаються учасникам цивільних правовідносин). Призначення цивільних суб'єктивних прав визначає цивільне законодавство. Однак, це не означає, що суб'єкт права, здійснюючи своє право, не визначає його мети своєю волею, він не може лише виходити за межі закону.

Так, Закон про власність передбачає, що власність громадян є їхнім особистим надбанням і використовується ними на

141

свій розсуд для задоволення різноманітних матеріальних і духовних потреб або самостійного ведення господарської діяльності. Призначенням особистого права власності є: а) здійснення різноманітних матеріальних і духовних потреб; б) ведення господарської діяльності. У цих межах власник здійснює своє право своєю владою і у своїх інтересах.

Відповідно до даних повноважень Закон наділяє підприємство правом передавати іншим підприємствам і організаціям, обмінювати, здавати в оренду, надавати безплатно у тимчасове користування і володіння будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цінності, а також списувати їх з балансу, якщо вони зношені або морально застаріли. Підприємство також вправі передавати матеріальні і грошові ресурси (у тому числі за згодою трудового колективу, кошти фондів економічного стимулювання) іншим підприємствам і організаціям, які виконують роботи або послуги для підприємства. Вчинення будьякої дії із перерахованих вважається правомірним, оскільки здійснюється відповідно до призначення.

В окремих випадках спеціальне призначення права не визначено у законі, але його зміст є очевидним. Так, призначення житлових прав у тексті Житлового кодексу України безпосередньо не визначено, але із змісту закону можна зробити висновок, шо жиле приміщення надається громадянину для проживання в ньому. Це означає, що використання житла не для проживання або тривале непроживання у квартирі (за винятком випадків, коли останнє викликано поважними причинами) суперечить призначенню житлових прав. Ситуація не зміниться, якшо інші умови найму жилого приміщення виконуються. Жилий будинок, який належить громадянину на праві власності, відповідно до ст. 150 Житлового кодексу України призначений для особистого проживання громадянина і членів його сім'ї. Якшо у нормі, шо передбачає змісі суб'єктивного права, визначено його призначення, як у наведених више прикладах, то кваліфікація поведінки уповноваженої особи здійснюється на підставі даної норми.

У законодавстві можуть зустрічатися норми, які визначають зміст суб'єктивного права, не вказуючи на його призначення.

142

У таких випадках необхідно керуватися ч.І ст.5 ЦК України, яка визначає загальне правило здійснення прав.

Межі права можуть визначатися шляхом заборони певних дій носієм права. При визначенні меж здійснення права, вказівкою на призначення права або шляхом заборони вчиняти відповідні дії, закон покладає на уповноваженого юридичний обов'язок, порушення якого визнається протиправною поведінкою.

ЦК України (ч.2 ст.5) зобов'язує громадян і організації при здійсненні прав і виконанні обов'язків дотримуватись закону і поважати моральні принципи. Із тексту вказаної норми можна зробити висновок, що правовій оцінці підлягає не лише мета, якої намагаються досягти суб'єкти правовідносин, а й способи, що використовуються для її досягнення. Протиправним вважається невиконання не тільки юридичного обов'язку, а й моральних принципів, конкретних моральних вимог. Здійснення права без порушення вимог закону, але з порушенням вимог моралі означає, що право здійснюється у суперчності із його призначенням.

Серед основних напрямків розвитку нашої правової реформи є подальша демократизація та гуманізація законодавства. Це забезпечується багатьма факторами, однак головним є постійне поєднання права і моралі в усіх сферах правової дійсності при збереженні самостійності права і моралі. Моральний критерій повинен стати мірою права.

Здійснення права всупереч його призначенню є зловживанням права, коли уповноважений суб'єкт діє у межах належного йому суб'єктивного права, але користується недозволеними формами його реалізації. Якщо особа виходить за межі змісту належного їй права, такі дії не можуть вважатися здійсненням права, вони перебувають поза правом. Носій права виступає не в якості уповноваженої особи. Здійснення права всупереч його призначенню є неправомірною поведінкою і тягне за собою застосування санкцій. Коли зловживання правом прямо підпадає під дію конкретної норми, яка регулює дані суспільні відносини, застосовується санкція, передбачена відповідною нормою.

Санкції, застосовувані до особи, що зловживає суб'єктивним цивільним правом, дістали назву «відмова у захисті пра

143

ва» і виражаються у відмові у задоволенні позову, стягненні у доход держави незаконно одержаного при здійсненні права, відшкодуванні збитків, заподіяних таким здійсненням тощо.

Нормативне визначення меж здійснення суб'єктивного цивільного права не вичерпується лише вказівкою на вимогу реалізації права відповідно до його призначення. Визначаючи межі, закон пред'являє також ряд інших вимог, зокрема щодо обсягу дієздатності носія права. Кожен суб'єкт права для його здійснення повинен мати певний обсяг дієздатності. Так, для неповнолітнього віком до 15 років — це можливість лише розпоряджатися вкладом, внесеним ним на своє ім'я до ощадного банку, здійснити дрібну побутову угоду, а для неповнолітнього від 15 до 18 років — можливість лише самостійно розпоряджатись заробітною платою, стипендією, вкладом, внесеним ним до ощадного банку, здійснювати свої авторські та винахідницькі права.

Угода, укладена з порушенням обсягу дієздатності неповнолітнього до 15 років, вважається недійсною. Що ж стосується порушення, обсягу дієздатності неповнолітнього віком від 15 до 18 років при укладенні угоди, то вона може бути визнана судом недійсною. Вимога здійснення права відповідно до обсягу дієздатності носія права є юридичною гарантією його прав.

Важливе значення для здійснення суб'єктивного цивільного права мають строки. Цивільне законодавство передбачає строки, збіг яких тягне за собою втрату суб'єктивного цивільного права (ст.ст.61, 69, 114, 137, 138, 139, 557 та інші ЦК України). Так, ст. 557 встановлює, що кредитор спадкодавця вправі протягом 6 місяців від дня відкриття спадщини пред'явити свої претензії до спадкоємців, які прийняли спадщину. Якщо кредитор пропустив цей строк, він втрачає право на вимогу. Пред'явлення вимоги після збігу строку є дією, яка не грунтується на праві. Дії, які вчинив представник після спливу строку довіреності, про що він знав, ніяких правових наслідків для особи, яку він представляє, не породжують (ст.70 ЦК України). У наведених випадках збіг строку припиняє суб'єктивне цивільне право, тобто його межею є строки, які називаються перетинальними (преклюзивними).