Зміни в праві Англії у XVm - ХІХ ст.

Джерелами права Англії зазначеного періоду були: судовий прецедент, закон. Приватне право розвивалося у формі прецедентного права, розробленого у попередні періоди в загальній системі королівських судів (“загальне право”) і в суді лорда - канцлера (“право справедливості”).

У XVIII ст. з послабленням королівської влади система справедливості перестала розвиватися, підпорядкувавшись прецеденту. Внаслідок згаданої судової реформи XIX ст. ліквідовано дуалізм судової системи Англії.

Закон як джерело права (статутне право) в Англії все ще відігравав другорядне значення, у порівнянні з прецедентом (маємо на увазі приватне право). В країні не провели кодифікації законодавства. У XIX ст. активізувалася законодавча діяльність парламенту. Для впорядкування старих законів парламент застосовував консолідацію - видання текстів консолідованих актів, що об'єднували попередні статути, прийняті парламентом з певного питання. Така робота парламенту була результативною у галузі кримінального права.

Цивільне право

Правова система Англії не визнає класичного римського поділу права на публічне і приватне. Тому сам термін “цивільне право” в англійській правовій системі є умовним. Доктринально воно складається з окремих правових інститутів: реальної і персональної власності, треста (довірча власність), договору тощо.

Суб'єкти цивільного права - громадяни Англії (фізичні особи) та юридичні особи. Правоздатність окремих категорій фізичних осіб (жінки, іноземці) була обмеженою. Під юридичною особою розуміють насамперед корпорації (компанії). З XVII ст. зароджується форма організації компаній - акціонерні товариства, що мало наслідком формування біржових ринків. У 1720 р. в Англії прийнято закон, що обмежував утворення акціонерних товариств без дозволу уряду.

Англійське право поділяло речі на реальні та особисті. До реальних речей відносили землю, будівлі, документи, що встановлювали право земельної власності. Особисті речі - інші предмети і права (речі, які перебували у володінні, та позови). Такий поділ майна мав середньовічне походження.

Своєрідність права власності на землю обумовлена тим, що вся земля в Англії вважається власністю короля, а окремі особи розглядаються як утримувачі землі. Втім таке утримання нічим не відрізняється від права власності. Право земельного володіння є безстроковим та вільновідчужуваним. Проте збережено формальності, пов'язані з передачею права на землю та її спадкування.

Довірча власність розвивалася у традиційній для Англії формі трасту як формі власності, при якій одна особа розпоряджається майном, переданим їй іншою особою (засновником) на користь третіх осіб. Наприкінці XIX ст. інститут трасту отримав застосування при заснуванні різних форм капіталістичних об'єднань.

Розпочалося формування галузі трудового права, яке в Англії мало досить сильні передумови розвитку і традиції, що стали особливо актуальними з розвитком капіталістичних відносин і характерного для них підприємництва. Жорстокість і примусове державне регулювання умов праці залишалися визначальними до XIX ст. На початку XIX ст. скасовано старі закони про регулювання заробітної плати, що віддало ініціативу у цій сфері власникам виробництв та породило конфлікти між ними і робітниками, кількість яких постійно зростала. Тривалий час залишалося в силі кримінальне переслідування робітників у випадку порушення ними трудового договору. Організаційне оформлення робітничих виступів мало наслідком поступки держави. Ряд законів визначали умови праці дітей, жінок та контроль за їх дотриманням. Наприкінці ХІХ ст. прийнято соціальні закони, що надавали робітникам матеріальні гарантії на випадок виробничого травматизму.

Сімейне право

У зазначеній галузі права певні зміни відбулися лише у ХІХ ст. У 1836 р. запроваджено інститут цивільного шлюбу.

В англійській сім'ї зберігалося традиційне верховенство чоловіка, який мав право управляти і розпоряджатися подружньою власністю. Лише у 1882 р. дружини отримали право розпоряджатися своєю власністю у приватновласницькому обігу. Право на розлучення узаконене у 1857 р. Основною підставою розлучення була подружня зрада. Для чоловіка отримання розлучення було юридично простішим.

Батько мав велику владу над дітьми, яка зберігалася до досягнення ними 21 - річного віку. Батько був хранителем майна дітей, а також мав право карати і передавати їх майно іншим особам.

Кримінальне право і процес

У післяреволюційний період також не зазнало суттєвих змін. Зберігалася середньовічна потрійна класифікація злочинів - тризн (зрада), фелонія (тяжке кримінальне діяння) та місдімінор (дрібні правопорушення).

Збережено жорстокість покарань, насамперед смертну кару. Ще у ХІХ ст. поширеними видами покарань були виставлення біля ганебного стовпа, побиття батогом, четвертування, колесування та ін., що були явними пережитками Середньовіччя. Звузився перелік злочинів, за які передбачено смертну кару (вбивство, піратство, зрада, підпали в королівських доках). У 1868 р. скасовано публічні страти. Як заміна страти практикувалося заслання злочинців до колоній, яке у середині ХІХ ст. замінено каторжними роботами. Поширювалося ув'язнення як вид покарання.

На початку ХІХ ст. під тиском прогресивних кіл парламент прийняв закони, спрямовані на пом'якшення покарань. У 1816 р. відмінено виставлення біля ганебного стовпа, а у 1817 р. - публічне побиття жінок. У результаті прийняття консолідованих актів відмінено ряд застарілих норм, обмежено застосування смертної кари. Значного поширення набули штрафи, які у випадку їх несплати мали наслідком ув'язнення.

Значний внесок у лібералізацію і демократизацію процесуального права здійснили акти англійської революції, зокрема “Акт про ліквідацію Зоряної палати” 1641 р.,

Habeas corpus act 1679 р., “Білль про права” 1689 р., “Акт про престолоспадкування” 1701 р. Вони заклали такі основні принципи судочинства, як верховенство права, недоторканність прав людини, презумпція невинності.

Кримінальний процес Англії відзначався архаїчністю. Лише у 1772 р. відмінено катування, а у 1819 р. скасовано ордалії. У ХІХ ст. відбувалася подальша демократизація процедури розгляду кримінальних справ. Прийнятий у 1836 р. акт передбачав право звинуваченого і ув'язненого користуватися послугами адвоката й вимагати ознайомлення з матеріалами справи. За законом 1898 р. обвинуваченому надавалося право свідчити в суді.