Зміни державного устрою в Римі на етапі переходу від республіки до імперії
Успішна завойовницька політика, що перетворила Середземне море на внутрішнє море Римської держави, підпорядкувавши Риму Західну Європу, значну частину північної Африки та Близького Сходу, породила нові складні військові і політичні проблеми щодо придушення завойованих народів, забезпечення ефективного управління ними.
Рим на середину І ст. до н.е. вступив в період кризи, що торкнулася насамперед традиційних політичних інститутів - застарілої полісної форми аристократичного режиму нобілі, республіканської форми правління, що створювала лише видимість влади “римського народу”. Виникла об'єктивна потреба їх перебудови, пристосування до нових умов.
Завойовуючи Італію в V - IV ст. до н.е. Рим прагнув насамперед до захоплення земель, оскільки це безпосередньо стосувалося економічних умов існування самої землеробської общини Риму, яка із зростанням населення потребувала розширення земельних володінь. Проте війни II - I ст. до н.е. привели до різкого збільшення рабів. Значна їх частина експлуатувалася в крупних землеробських латифундіях з надзвичайно важкими умовами праці, жорстоким режимом існування. Це спричинило могутні повстання рабів. Особливо великий розмах мали повстання на Сицилії в II ст. до н.е. та повстання Спартака в 74 - 70 рр. до н.е., які поставили під загрозу існування Римської держави.
Поряд з повстаннями рабів спалахували громадянські війни, зумовлені боротьбою за владу між угрупованнями панівних верств, суперечностями між ними і дрібними виробниками, а також значно збільшеною масою міської бідноти-пролетарів, які отримували незначну допомогу від держави. Економічне і політичне засилля нобілі викликало в II ст. до н.е. широкий рух протесту незаможного населення, очолюваного братами Тіберієм і Гаєм Гракхами. Гракхи прагнули обмежити крупне землеволодіння знаті, за рахунок чого створити земельний фонд для наділу землею дрібних землевласників, а також ослабити владу знаті через зменшення повноважень Сенату та відновлення колишніх повноважень народних зборів і народного трибуна.
Ставши народним трибуном, Тіберій Гракх зумів у 133 р. до н.е. провести через народні збори Аграрний закон, що обмежив максимальний розмір землі, що її надавала держава. За рахунок вилучених земельних надлишків створювався земельний фонд, що розподілявся між безземельними і малоземельними громадянами. Ці ділянки ставали невідчужуваними, що мало сприяти запобіганню обезземелення селян. Не дивлячись на вбивство Тіберія Гракха, його реформа почала здійснюватися. Гай Гракх, якого також обрали народним трибуном, продовжив реформи брата. Він провів закони, які послабили політичний вплив знаті. Серед них - введення таємного голосування в Сенаті, право народного трибуна обиратися на наступний термін. У 123 - 122 рр. до н.е. Гай провів закони про створення в провінціях колоній римських громадян з наділ енням їх землею.
Відповідно до проведеної реформи відмінялася військова повинність для громадян, які досягли 46-річного віку. Воїни почали отримувати платню і озброєння від держави, а також могли оскаржити вирок про страту у народних зборах. Обмежено кількість обов'язкових для громадян військових походів.
Однак провал законопроекту про надання прав римських громадян вільним жителям Італії (латинам), які вважалися союзниками Риму, викликав невдоволення. У цих умовах Гай Гракх був вимушений скласти з себе повноваження трибуна і в 122 р. до н.е. був убитий. Загострення політичного становища призвело до союзницьких війн, які значно ускладнили становище Риму. В результаті Союзницької війни 91 - 88 рр. до н.е. жителям Італії вдалося зрівнятися у правах з римськими громадянами. Та це не ослабило політичну напругу.
Чергове загострення політичної ситуації в Римі, викликане повстанням рабів, невдоволенням землевласників, чиї господарства приходили в занепад, союзницькими і громадянськими війнами (велися між політичними угрупованнями оптиматів і популарів), вимагало посилення центральної державної влади. Найбільш вдала спроба цього була зроблена в період диктатури лідера оптиматів Сулли (82 - 79 рр.
до н.е.). Спираючись на вірні йому легіони, Сулла змусив Сенат призначити його диктатором на невизначений термін. Він наказав скласти списки своїх супротивників, які підлягали смерті, а їх майно - конфіскації. Сулла збільшив кількість сенаторів, скасував посаду цензора, поповнив Сенат своїми прихильниками і розширив його компетенцію. Обмежено владу трибуна і народних зборів, які втратили судові повноваження і контроль за фінансами.Встановлення довічної диктатури викликало прагнення панівних верств вийти з кризової ситуації шляхом встановлення сильної одноосібної влади. Воно ж показало, що спроби пристосувати стару державну форму до нових історичних умов приречені на невдачу. Необхідність виходу з політичної кризи, викликаної загостренням соціальних протиріч, непристосованістю старої державної форми до нових історичних умов, і перехід до найманої армії були основними причинами падіння полісно - республіканського ладу в Римі і встановлення військово-диктаторського режиму.
Через короткий проміжок часу після диктатури Сулли владу захопив перший тріумвірат (Помпей, Красс, Цезар). Після нього встановлено диктатуру Цезаря, який у 44 р. до н.е. отримав титули довічного диктатора та імператора. Після його вбивства створено другий тріумвірат (Антоній, Лепід, Октавіан) з необмеженими повноваженнями. Після розпаду тріумвірату і перемоги над Антонієм Октавіан отримав звання імператора і довічні права народного трибуна, а в 27 р. до н.е. - повноваження на управління державою і почесний титул Август (Божественний). З цього часу ведемо відлік нового періоду в історії Римської держави - періоду імперії.
4.