Юридичні особи

Суб'єктом правовідносин може бути не тільки фізична особа (окрема людина), але й об'єднання осіб, які виступають в обігу як одне ціле.

Учення про юридичну особу тільки зародилось в Римі.

Уже в Законах XII таблиць згадувались різні приватні корпорації (universities або collegium) - релігійного характеру, професійні об'єднання ремісників тощо. У класичний період корпорація не вважалася власником майна. Воно було спільною власністю членів корпорації і не могло поділятися доти, поки існує корпорація. У разі припинення діяльності майно корпорації розподілялося між останнім складом її членів. Корпорація як така не могла виступати і в цивільному процесі.

Утім, римські юристи звертають увагу на те, що у деяких випадках майно належить не окремим громадянам (фізичним особам), а закріплюється за об'єднанням. Так, римський юрист Марціан зазначав, що театри, стадіони, що перебувають в общині, належать сукупності, а не окремим особам. Інший юрист Ульпіан проголошував: «У корпоративному об'єднанні не має значення для його існування, чи всі члени залишаються, чи залишається частина, чи весь склад змінюється на новий. Борги об'єднання не є боргами окремих його членів, і права об'єднання аж ніяк не належать окремим членам об'єднання». Однак усі ці висловлювання лише визнавали за такими об'єднаннями певні права та обов'язки.

Таблиця 14.2. Ознаки юридичних осіб

o у галузі приватно-правових відносин корпорації осіб прирівнювалися до фізичних осіб____________________________________________________________________

o вони є суб'єктом прав і обов'язків; несуть відповідальність за себе____________________________________________________________________

o вихід із складу об'єднання окремих осіб не впливає на юридичне становище корпорації (universitas)_____________________________________________________________

o майно корпорації було відокремлене, не є ні спільною власністю всіх членів корпорації, ні її окремих членів.

o корпорація від власного імені може вступати в будь -які приватно-правові відносини як з фізичними, так і з юридичними особами. Це здійснювалося через фізичних осіб, уповноважених на це у встановленому порядку.

Проявом ідеї юридичної особи було визнання за муніципіями (міськими общинами) права на самоуправління і господарську самостійність, у своїх майнових відносинах вони мали змогу керуватися нормами приватного права. Цим вони прирівнювалися до статусу фізичних осіб. З часом така правоздатність визнається і за іншими корпораціями.

Наслідком тривалого розвитку ідеї юридичної особи було вироблення римськими юристами певних ознак цього суб'єкта права. Корпорація виступала у приватноправових відносинах як самостійний єдиний суб'єкт нарівні з фізичними особами. Майно корпорації не належало її членам, а було відокремленою власністю корпорації. Вихід зі складу об'єднання окремих осіб не впливав на юридичний статус об'єднання. Корпорація мала право від свого імені вступати в будь -які цивільні правовідносини як з іншими корпораціями, так і з фізичними особами.

Для утворення досить було трьох осіб. Для виникнення юридичної особи потрібно: дозвіл державного органу (сенат, імператор); виділення самостійного майна; наявність установчого акту, де зазначалася мета корпорації, союзу.

У республіканському Римі закріплювалася свобода створення приватних асоціацій із власними уставами. В епоху імператорів принцип свободи створення приватних об'єднань зазнає безлічі законодавчих обмежень, що було пов'язано із розповсюджуванням асоціацій, які під прикриттям дозволених цілей мали на меті таємні політичні завдання. Юлій Цезар, скориставшись пристойним приводом, розпустив всі корпорації, крім найдавніших. Август заборонив без дозволу імператора утворювати будь-які корпорації, крім релігійних і деяких привілейованих (наприклад, поховальних товариств).

У Римі існували такі види юридичних осіб: державна, а згодом і імператорська скарбниця, муніципії, різні спілки осіб однієї професії — м'ясників, пекарів, ремісників, могильників тощо, а також різноманітні релігійні об'єднання.

Правоздатність юридичної особи обмежувалася тільки майновими правами, які не для всіх були однаковими. Дієздатності юридичні особи не мали. Ця нездатність самостійно здійснювати свої права і нести обов'язки компенсувалася представництвом фізичних осіб, діям яких право надавало такого ж значення, як діям самої юридичної особи.

Діяльність юридичної особи припинялась: у разі досягнення поставленої мети; якщо діяльність набувала незаконного характеру; унаслідок вибуття всіх її членів; коли втрачалося майно. Класичні юристи визнавали, що мінімальна кількість, необхідна для функціонування юридичної особи, становила три особи.