Виникнення полісної організації суспільства і держави
Давньогрецька цивілізація витворила унікальний культурний сплав здобутків людської думки у сферах філософії, науки, мистецтва, господарювання, військової справи, державотворчості і права.
Вона стала основою греко-римського (античного) цивілізаційно-культурного спадку, започаткувала унікальну, своєрідну і багату правову традицію епохи Стародавнього Риму. Антична (від лат. апйдииз - стародавній) цивілізація сформувалася на півдні Європи в басейні Середземного моря. Свого апогею вона набула у середині І тис. до н.е. - на початку І тис. н.е. Саме до цього часу відносимо успіхи стародавніх греків і римлян у всіх сферах людської діяльності, в тому числі у політико-правовій.Створення перших протодержав на півдні Балканського півострова і на островах Егейського моря у ІІІ—ІІ тис. до н.е. стало результатом завоювання греками-ахейцями автохтонного населення цього регіону. Завоювання привело до перемішування різних народів, що породило самобутню крито-мікенську цивілізацію. Монархічний характер протодержав, для яких були характерні наявність державно-храмових господарств та земельної общини, свідчив про певну їх схожість із давньосхідними монархіями.
Розкладання первіснообщинного ладу і виникнення рабовласницького суспільства на території Стародавньої Греції датуються кінцем ІІ — поч. І тис. до н.е. З огляду на географічні та економічні відмінності (країна розділена гірськими хребтами, які відділяють різні її території) ці процеси відбувалися нерівномірно і призвели до утворення невеликих за територією міст-держав — полісів. Це були політичні общини повноправних громадян, які за формою державного правління можна поділити на два типи — демократичні та аристократичні республіки. В останніх тривалий час зберігалися пережитки родоплемінної організації влади. Перший тип держави був притаманний для Афін, другий — для Спарти, які були найбільшими містами-державами Стародавньої Греції у середині І тис.
до н.е.Таблиця 3.1. Періодизація полісного етапу історії Стародавньої Греції
| Гомерівський період, “темні віки” (XI- поч. VIII ст. до н.е.) | тимчасове повернення греків до родоплемінних відносин, спричинене завоюваннями території країни племенами дорійців; основними джерелами вивчення цього періоду є поеми Гомера “Іліада” та “Одісея” |
| Архаїчний період (УІІІ-УІ ст. до н.е.) | формування полісної організації античних суспільства і держави |
| Класичний період (У-ІУ ст. до н.е.) | розквіт і занепад античного поліса |
Вчені помітили, що давньогрецькому поету Гомеру був відомий лише один тип людського співжиття - поліс як політичний та економічний центр общини. Основну масу населення протоміста складали землероби, скотарі, а також нечисленні ремісники і торговці. Кожен поліс існував практично замкнуто. Лише зовнішня загроза могла об'єднати декілька полісів у тимчасовий військовий союз. Земля надавалась членам роду у користування за умови її періодичного перерозподілу. Виділялася аристократична верхівка, яка володіла більшими і кращими угіддями, ніж прості общинники.
Система управління таким полісом складалася з трьох елементів: царів, ради старійшин і народних зборів.
Схема 3.1. Структура і повноваження органів влади в архаїчних полісах-общинах
Царську владу зазвичай представляли декілька людей - своєрідний конгломерат “кращих” (агізіоі), за висловом Гомера. Усією повнотою влади царі-басилеї володіли під час війни, коли вони очолювали ополчення своїх співплемінників. Посада була виборною, поступово ставала спадково-династичною. Найдавнішим органом була рада старійшин - буле. Її члени, досвідчені “старці”, брали участь в обговоренні найважливіших справ життя общини. Поступово до складу буле стали входити найзаможніші общинники незалежно від віку.
Вища влада за традицією належала народу - демосу, який періодично збирався на народні збори - агору.Наприкінці IX - у VIII ст. до н.е. в історичному розвитку Стародавньої Греції відбулися значні зміни, пов'язані з формуванням рабовласницького ладу. Рабство мало патріархальний характер. Раби переважно використовувалися як домашні слуги, поварі, конюхи, економи, працівники в домашніх майстернях. З часом різниця між рабами і вільним населенням збільшувалася. Джерелами рабства у ранні періоди були в основному війни та морські піратські напади. Аристократичні сім'ї ставали першими власниками рабів. На початок I тис. до н.е. рабовласництво було поширеним явищем, хоча ще не стало основою господарського життя та соціального укладу давньогрецьких держав-полісів.
Відбувався активний процес розвитку приватної власності. Багато простих землеробів позбавлялися ділянок, які зосереджувалися в руках родової знаті. Проходило формування великого землеволодіння. Розподіл общинної землі на ділянки, їх перехід у спадкове сімейне володіння з розвитком майнової диференціації зумовив зубожіння маси вільних общинників, багато з яких за борги потрапляли в рабство або перетворювалися у батраків-фетів.
Географічна специфіка країни та особливості природних умов сприяли формуванню полісів як закритих держав. Поза суспільно-політичними процесами полісів залишалися раби та іноземці, навіть вихідці з інших грецьких полісів. Кожен поліс мав свої особливості політичної організації, традиції, звичаї, правові норми та з розвитком приватної власності замінив в історичному розвитку Стародавньої Греції земельно-общинні родові колективи - філи і фратрії. Писаного права ще не було, тому греки жили за звичаями предків. Прикладом такого звичаю може бути кровна помста.
Наприкінці УІІ-УІ ст. до н.е. на перший план серед десятків давньогрецьких полісів вийшли дві найбільші і наймогутніші держави - Афіни і Спарта, які представляли протилежні форми державності і типи господарювання.
2.