Специфічні особливості розвитку права країн Західної Європи, США і Японії у Новітній час

Тривалий час у Франції продовжували діяти класичні наполеонівські кодекси. Основні зміни відбулися у другій половині ХХ ст. До основних джерел права, окрім кодексів та законів, додалися т.

Значне збільшення кількості нормативних актів зумовило формування великих консолідованих актів, які, як правило, ставали початком виокремлення нових галузей права. Створено трудовий, митний, сімейний, дорожній, податковий, охорони здоров'я, соціальної допомоги, інтелектуальної власності, цивільної авіації та інші кодекси. Не всі вони були збережені як окремі законодавчі акти.

Окремими джерелами французького права стали правові (торгові) звичаї, а також судова практика у вигляді рішень касаційного суду.

Цивільне право і процес

Основні зміни до Цивільного кодексу Франції внесені у другій половині XX ст. У 1978 р. введено поняття юридичної особи, пов'язане з товариствами та асоціаціями. Прийнято закони про акціонерні товариства. У 1920-х рр. законодавчо закріплено інститут комерційної власності. Розвиток усуспільнення виробництва й сфери обігу мав своїм результатом зміну самої концепції права власності, яке стало розглядатися не лише як право індивіда, але й як його соціальний обов'язок.

У Франції, як і в інших країнах Заходу, зменшилося значення індивідуальної приватної власності і збільшено роль асоційованої і державної власності. У XX ст. держава стала найбільшим власником, інвестором і підприємцем.

Серед антимонопольного законодавства провідне місце належить прийнятому у 1986 р.

Значні зміни відбулися у сфері договірного права. Державна рада як вищий орган адміністративної юстиції і суди у випадку надзвичайних обставин стали відходити від принципу непорушності договору. Нововведенням стало проведення за спеціальним урядовим декретом фактичної кодифікації страхової справи. Значного поширення набули адміністративні договори, де однією зі сторін виступає держава. Такі договори держава укладає з націоналізованими підприємствами або приватними компаніями з метою забезпечення певних програм економічного розвитку, реалізації інвестиційних завдань. Державні органи мають право контролю над виконанням договору, а в разі потреби - можливість зміни його умов і навіть розірвання.

Кардинально переглянуто норми шлюбно-сімейного права. Зміни стосувалися визнання рівності подружжя, повної цивільної дієздатності чоловіка і дружини. Вони можуть обирати місце проживання за взаємною згодою. Жінки отримали право займатися професійною діяльністю незалежно від волі чоловіка.

Шлюбний вік для чоловіків наступав з 18, для жінок - з 16 років. Однак прокурор за наявності серйозних підстав може дозволити укладення шлюбу й до досягнення зазначеного віку. Шлюб може бути оскаржений одним із подружжя, якщо він укладений без взаємної згоди або через обман. За фактом укладення шлюбу подружжя спільно приймає на себе зобов'язання годувати, утримувати і виховувати своїх дітей. Діти зобов'язані утримувати своїх батьків у випадку їх незабезпеченості.

Передбачено можливість розірвання шлюбу у випадку смерті одного з подружжя або через розлучення у законному порядку. Підстави розлучення: взаємна згода подружжя; розлад спільного життя; винна дія одного з подружжя.

Законодавство обмежило перелік законних спадкоємців близькими родичами і стороною подружжя, яка пережила іншу.

Трудове і соціальне законодавство як окремі інститути правової системи Франції сформувалися у XX ст. та пов'язані з втручанням держави у регулювання трудових і соціальних відносин в цілому. У 1910 р. прийнято спеціальний Трудовий кодекс. Конституція 1946 р. в преамбулі містила своєрідну хартію праці, де передбачено права робітників на працю, створення профспілок, страйк та ін. Також передбачено державну соціальну підтримку для матерів, дітей, інвалідів, старих, безробітних. Чинна Конституція 1958 р. зберегла ці норми.

Нова редакція Трудового кодексу Франції від 1973 р. включила парламентські та урядові законодавчі акти з питань праці. Загальні тенденції розвитку трудового права - розширення сфери регулювання, демократизація, розширення соціальної політики держави. На працівників приватних і державних підприємств поширюються однакові норми трудового права. Однак це не виключає спеціальних норм, які видаються для регулювання праці на націоналізованих підприємствах.

У 1956 р. прийнято Кодекс соціального страхування, що містить норми права соціального забезпечення і соціальної допомоги. Перша група норм встановлює пенсії і соціальні виплати у зв'язку з травматизмом, хворобою, вагітністю, інвалідністю, старістю, втратою годувальника, безробіттям. Право соціальної допомоги предбачає підтримку осіб, які опинилися у бідності: покинуті діти; літні особи; особи, позбавлені джерел існування; особи й родини, які піддаються небезпеці; біженці.

Новою сферою законодавчого регулювання у Франції стала охорона навколишнього середовища. У 1970 р. прийнято державну програму захисту навколишнього середовища, яка насамперед передбачила екологічне оподаткування на забруднення природи.

Кримінальне право і процес

Необхідність посилення боротьби зі злочинністю, котра набувала нових форм організації і технічних засобів ураження державних інститутів і суспільних відносин (різновиди тероризму, організована міжнародна злочинність, екологічні злочини, хакерство тощо), зумовила істотні зміни кримінального законодавства, яке в основному ґрунтувалося на застарілих наполеонівських кодексах.

Для розвитку французького кримінального права характерна тенденція лібералізації. У 1960 - 1970-х рр. переглянуто значну частину норм КК 1810 р., що привело до декриміналізації ряду злочинів і запровадження нових санкцій за певні їх види (заборона займатися певним видом діяльності, конфіскація автомобіля, ін.). У 1981 р. у Франції скасовано страту як вищу міру покарання. Зменшено сферу застосування такого покарання, як позбавлення волі.

У 1992 р. прийнято новий Кримінальний кодекс, що набрав чинності у 1994 р. і замінив КК 1810 р. Радикального перегляду зазнали загальні положення КК про кримінальну відповідальність. Включено нові норми про кримінальну відповідальність юридичних осіб. Новий кодекс вперше встановив матеріальний критерій диференціації злочинних діянь - тяжкість діяння. Враховано фактор діяння, вчиненого навмисно або з необережності.

Новий кодекс зберіг традиційну класифікацію злочинних діянь на злочини, провини і порушення. За перші настає кримінальне покарання, за другі - виправне, за треті - поліцейське. Вищою мірою покарання є довічне позбавлення волі. До кримінального покарання належить ув'язнення на тривалі терміни (максимально до 30 років, мінімально до 5 років). Примусове ув'язнення не застосовне до неповнолітніх і осіб, старших 65 років. Покарання у вигляді позбавлення волі не виключає призначення додаткових покарань (штраф, обмеження дієздатності, конфіскація майна, закриття незаконного закладу). Як виправні покарання призначаються штрафи, робота в громадських інтересах, позбавлення або ж обмеження ряду прав (прав водія, конфіскація зброї, позбавлення дозволу на полювання тощо). Особливо детально регламентуються покарання за провини (порушення).

Друга книга французького КК починається з викладу злочинів проти людства і вперше включає визначення таких особливо небезпечних діянь проти людства, як геноцид. Інші злочини проти людства: депортація; обернення в рабство; масове чи систематичне здійснення страт без суду; викрадення людей; катування чи акти жорстокості, вчинені з політичних, філософських, расових або релігійних мотивів тощо.

У Кримінальному кодексі Франції посилені покарання для фізичних і юридичних осіб за діяння, пов'язані з незаконною торгівлею наркотичними засобами.

Новою формою захисту особистості є охорона від посягань на приватне життя. Ці зазіхання можуть здійснюватися в різних формах (запис і передача без згоди автора слів, вимовлених у приватному порядку чи конфіденційно; фіксація, запис чи передача зображення особи, яка знаходиться у приватному місці, без її згоди; використання апаратів спостереження за розмовами на відстані тощо).

Кодексом передбачені покарання не лише для фізичних, але й для юридичних осіб. Це штрафи, конфіскації, заборона залучати внески населення, закриття установи, заборона здійснювати певний вид діяльності, позбавлення ліцензії тощо.

Окрема книга кодексу присвячена злочинам і провинам проти власності (крадіжки, вимагання, шантаж, шахрайство і т. ін.).

В останній, четвертій книзі перераховано злочини проти нації, держави і громадського порядку. Виключено ряд давніх політичних покарань (заслання, “цивільна смерть”). Спеціальний розділ присвячений боротьбі з тероризмом. Окремі статті спрямовані на боротьбу з корупцією, економічними злочинами.

У 1958 р. прийнято новий Кримінально-процесуальний кодекс, спрямований на демократизацію і спрощення процесу. Для процесу характерні наявність самостійної стадії попереднього розслідування, чітке розмежування розслідування і стадії судового розгляду справи. Останній ґрунтується на принципах гласності, усності, змагальності.

Порушення кримінальної справи, керівництво судовою поліцією, нагляд за розслідуванням, підтримання обвинувачення суді та виконання його рішень покладено на прокуратуру. На поліцію законом покладається збір доказів і розшук осіб, винних у порушенні закону. Кримінальний процес складається з трьох стадій: попереднього слідства, судового розгляду і виконавчого провадження.

Судами виступають: поліцейський трибунал (справи про проступки); виправний трибунал (справи про делікти); суд присяжних (справи про злочини).

Правова система Німеччини належить, як і французька, до континентальної (романо-германської) правової сім'ї, основним джерелом права якої є закон. Основні тенденції правового розвитку країни у ХХ ст.: оновлення законодавства у напрямку його соціалізації; зростання ролі актів делегованого законодавства; зростання ролі судових рішень як джерела права; формування нових галузей права.

Цивільне право і процес

В основі регулювання цивільних правовідносин у ХХ ст. залишалося Німецьке Цивільне уложення 1896 р. У XX ст. до нього внесено ряд змін, які, серед іншого, стосувалися нового розуміння інституту цивільно-правової відповідальності. Зокрема, посилено договірну відповідальність як правовий засіб соціального захисту населення. Утвердилася практика, за якою договори не повинні обмежувати права третіх осіб. Розширено поняття збитків, що підлягають відшкодуванню. Введено практику грошового відшкодування за просту загрозу настання делікту.

У сфері речового права принципові зміни стосувалися визначення права власності, реалізація якого (при збереженні свободи розпорядження власністю) повинна служити загальному благу.

Певні зміни відбулися у регулюванні права власності на землю. Закони “Про будівництво” 1960 р. і “Про операції із землею” 1961 р. визначили обов'язок власника раціонально використовувати землю. Усі види забудов підпорядковано загальному плану забудови територіальної одиниці.

Як і у Франції, найістотніші зміни у цивільному праві стосувалися шлюбно- сімейних відносин. Конституція ФРН 1949 р. проголосила рівноправ'я чоловіків і жінок. Їх права урівняні при наймі на роботу, в оплаті праці і при звільненні. Закон “Про рівноправ'я чоловіка і дружини в родинних стосунках” 1957 р. визначив роздільний режим подружнього майна. При розлученні сторони мали отримати його рівні частки.

Набули поширення два основних види правового режиму сімейного майна: договірний і легальний. Перший передбачає наявність шлюбного контракту, що укладається до реєстрації шлюбу. У контракті визначається правовий режим майна кожного з подружжя, що належить їм до шлюбу, а також можливого спільно набутого у шлюбі. Більш поширеним є форма легального режиму укладення шлюбу, за яким майнові інтереси подружжя визначаються нормами закону.

Законом 1974 р. визначено загальний шлюбний вік з 18 років та виключено право батьків давати згоду на шлюб своїх дітей. У 1969 р. позашлюбні діти були зрівняні у правах з шлюбними дітьми, у тому числі щодо права спадкування, на основі визнання кровної спорідненості з батьком. З 1946 р. визнається право на розлучення з ініціативи одного з подружжя у випадку, якщо сторони протягом 3 років не проживають разом і відновлення шлюбних стосунків неможливе. На основі законів 1976 р. шлюб може бути розірваний, якщо він не відбувся (відсутнє спільне проживання подружжя, немає можливостей для його відновлення) та у випадку позову одного з подружжя щодо поведінки іншого.

Зміни в німецькому торговому праві ХХ ст. пов'язані з обмеженням сфери дії норм Німецького торгового уложення 1897 р. через прийняття ряду спеціальних законів. За законом “Про акціонерні товариства” 1931 р. посилено державний фінансовий контроль через запровадження обов'язкової річної звітності та інституту незалежних економічних експертів. Наступний закон 1965 р. містив детальні регламентації порядку функціонування акціонерних товариств. Зрівнянню умов підприємницької діяльності сприяли закони “Про недобросовісну конкуренцію” 1909 р., “Про сприяння стабільності і зростанню економіки” 1967 р., “Про загальні умови купівлі-продажу” 1976 р.

Значного розвитку в Німеччині набуло трудове і соціальне законодавство, яке проходило подальшу соціалізацію. Закон “Про тарифні угоди” 1949 р. заклав правову базу під визначення умов організації та оплати праці. Серед інших законів виділимо такі: “Про мінімальні умови праці” 1952 р.; “Про мінімальні відпустки працівникам” 1953 р.; “Про сприяння здійсненню права на працю” 1969 р.; “Про рівність чоловіків і жінок на робочих місцях” 1980 р. та інші. Прийнято закони, які передбачають участь працівників у виробничих нарадах та радах підприємств. Проголошено принцип свободи колективних договорів.

Серед основних здобутків Німеччини у галузі соціального законодавства виділимо прийняття у 1911 р. Соціального кодексу, що визначив умови і порядок страхування робітників і службовців, заклавши основи для урівняння їх в правах. Поступово запроваджувалося обов'язкове соціальне страхування для представників різних професій (дрібних виробників, лікарів, сільськогосподарських працівників). У 1953 р. створено спеціальний Суд з соціальних справ, що розгладає суперечки в соціальній сфері. Широка реформа соціального законодавства, проведена у 1970 - 1980-х рр., мала наслідком прийняття нового Соціального кодексу.

Новою галуззю законодавства стала охорона навколишнього середовища. Серед німецьких законів переважають акти, спрямовані на попередження конкретних видів шкідливої дії на навколишнє середовище: закон “Про заходи із забезпечення знешкодження відпрацьованих мастил” 1968 р.; закон “Про захист від шуму літаків” 1971 р.; закон “Про попереджувальний захист населення від шкідливого опромінювання” 1986 р.; закон “Про стічні води” 1987 р. тощо. У 1974 р. створене Федеральне міністерство захисту навколишнього середовища та відомства у землях.

Кримінальне право і процес

У першій чверті ХХ ст. залишалося чинним Кримінальне уложення 1870 р., істотні зміни до якого розпочалися у період Веймарської республіки. У 1933 - 1945 роках діяло реакційне нацистське кримінальне право.

Істотні зміни у цих галузях права відбулися з поваленням фашистської диктатури і післявоєнним розвитком ФРН. У 1954 р. створено комісію з підготовки реформи кримінального права. Основні зміни до його загальної частини полягали у відмові від тричленної класифікації злочинних діянь, які стали поділятися на злочини (покарання - позбавлення волі терміном від 1 до 15 років) і провини (покарання - позбавлення волі терміном до 1 року або штраф). Останні стали розглядатися як адміністративні правопорушення і регулюються законом 1968 р. “Про адміністративні правопорушення”.

З 1975 р. у ФРН вступив в дію новий Кримінальний кодекс. Його особливу частину склали змінені норми Кримінального кодексу 1871 р. Важливим доповненням стали закони “Про боротьбу з економічною злочинністю (1976 і 1986 рр.), “Про боротьбу з тероризмом” (1986 р.), “Про злочинні діяння проти довкілля” (1980 р.), “Про посадові злочини” (1980 р.) тощо. У 1987 р. прийнято нову редакцію Кримінального кодексу, в якій особлива увага відведена злочинам у сферах економіки, управління, охорони довкілля, проти сім'ї і моралі.

Нові доповнення до особливої частини Кримінального кодексу проведені законодавством 1990-х рр.: посилено відповідальність за викрадення людини з метою вимагання викупу і захоплення заручників, торгівлю людьми; посилено боротьбу з нелегальною торгівлею наркотиками та іншими формами прояву організованої злочинності; запроваджено зміни щодо кримінальної відповідальності за злочини проти статевого самовизначення. Законом “Про інформаційну і комунікаційну службу” 1997 р. розширено перелік письмових носіїв інформації, що беруться до уваги в ході розслідування.

Німецьке кримінальне законодавство передбачає основні покарання (позбавлення волі і штраф) і додаткові (виправні заходи і заходи безпеки) покарання (позбавлення права займати певну посаду, користуватися іншими правами; заборона управляти транспортним засобом на певний період тощо). Конституція ФРН 1949 р. проголосила скасування страти як вищої міри покарання. В якості останньої законодавство передбачає довічне позбавлення волі, яке може призначатися за такі злочини: підготовка агресивної війни; державна зрада; розбійний напад на водія автомобіля; напад на повітряний чи річковий транспорт; геноцид; тяжке вбивство. Майновий штраф призначається за підробку грошових знаків, знаків оплати та бланків європейських чеків, торгівлю людьми і сутенерство, крадіжку та ін.

Кримінальний процес Німеччини характеризується переважанням елементів змагальності, незалежністю слідчого судді від прокурора, допуском захисника на стадію попереднього розслідування. Прокуратура має право порушення публічного обвинувачення. У випадку незначних діянь на правопорушника може накладатися зобов'язання у формі виконання певного виду робіт для усунення завданої шкоди, виконання громадських робіт або сплати штрафу. Поліція зобов'язана виконувати усі вимоги і розпорядження прокуратури.

Основні зміни у джерелах права Англії пов'язані із випередженням парламентськими законами та актами виконавчої влади актів суддівської нормотворчості (судових прецедентів) за значенням і за кількістю. Це було продиктовано об'єктивними обставинами розвитку держави і ускладненням правової системи. У 1966 р. Палата лордів проголосила відхід від суворого принципу прецеденту, зокрема припустила можливість перегляду своїх рішень. Сфера вживання судового прецеденту постійно скорочується, а суди з більшості справ виносять рішення на основі чинного законодавства. Водночас суди можут посилатися на прецеденти скажімо від XVI - XVII ст.

У XIX ст. з метою впорядкування і перегляду старих законів парламент запровадив видання консолідованих актів, що об'єднували попередні статути, прийняті парламентом з певного питання. У ХХ ст. процес законодавчої консолідації набув подальшого розвитку. Акт про процедуру консолідації законодавства 1949 р. визначив принцип незмінності консолідованих законодавчих норм з можливістю внесення незначних змін і доповнень у чинне право. Зміни, встановлені консолідованими актами після їх затвердження парламентом, отримують силу закону. Так видано Акт про кримінальне право 1967 р., Акти про крадіжку 1968 і 1978 рр., Акт про підробку і фальшивомонетництво 1981 р. тощо.

Наприкінці ХІХ ст. створено ряд т. зв. “сурогатних кодексів” - консолідовані статути з елементами кодифікації (Акт про товариства 1890 р., Акт про продаж товарів 1893 р., Акт про лжесвідчення 1911 р. тощо). У другій половині ХХ ст. відбулися спроби розпочати кодифікацію норм галузей права (сімейне, договірне), які не дали значних результатів.

Найбільш поширеним видом актів делегованого законодавства стали накази міністрів. Такі акти у ряді сфер суспільного життя (освіта, охорона здоров'я та ін.) за кількістю і значенням значно перевершують статутне право.

Цивільне право і процес

У цій галузі права, виділення якої в Англії має умовний характер (див. Тему 10), тривалий час зберігалися пережитки Середньовіччя. В сучасному англійському праві використовуються поняття рухоме і нерухоме майно. Усі речові права розглядаються як різновиди права власності. Важливою подією в оновленні інституту права власності став закон “Про власність” 1925 р., за яким земельна власність, втративши свою архаїчну специфіку, була наближена до загального правового режиму нерухомості. Разом з тим своєрідність права власності на землю визначається тим, що і нині вся земля в Англії формально визнається власністю короля, а окремі особи розглядаються як її утримувачі. Таке утримання за змістом нічим не відрізняється від права власності.

Подальшого розвитку набув інститут довірчої власності, що став особливо актуальним в умовах створення інвестиційних банків та інших форм капіталістичних об'єднань. Цей інститут також застосовується для охорони майнових інтересів недієздатних, оформлення відносин у зв'язку з утворенням благодійних фондів тощо.

Англія стала яскравим прикладом країни, в якій держава, особливо у післявоєнні роки, намагалася активно втручатися в сферу економіки та соціальних відносин. Як прояв такої політики виникло нове для англійського права законодавство про націоналізацію ключових галузей промисловості та державної інфраструктури. До заходів націоналізації активно вдавалися лейбористські уряди. Натомість їх опоненти - консерватори звичайно проводили політику приватизації таких підприємств, тобто часто повертали їх у приватну власність, посилаючись на недостатню ефективність державного управління. Націоналізація сприяла комплексній реконструкції ряду галузей промисловості (вугільна, сталеливарна, газова тощо). Відповідно до актів парламенту націоналізованим галузям надано статус акціонерних товариств (корпорацій). В Англії закони про акціонерні товариства прийняті у 1929, 1948 і 1985 рр. Набула поширення форма акціонерних підприємств з поєднанням у статутних фондах державного і приватного капіталів. Ряд законів стосувалися регулювання діяльності монополій та обмеження торгової практики (1948, 1956, 1965, 1976 рр.).

У сфері англійського деліктного права більше, ніж в інших інститутах цивільного права зберігає значення прецедентне право. В сучасних умовах воно поповнюється новими правопорушеннями, наприклад, розголошування або інше несанкціоноване використання бази електронних даних.

Демократизації зазнало шлюбно-сімейне право. У першій половині ХХ ст. розширено права заміжньої жінки. За нею визнано право на розлучення у випадку зради чоловіка. Передбачено можливість узаконення (подальшим шлюбом) позашлюбних дітей. Жінкам надано виборчі права. Жінка, що вступає у шлюб, отримала право на нове ім'я, нове громадянство (якщо чоловік іноземець), на самостійний вибір місця проживання і власний банківський рахунок. У другій половині XX ст. прийнято ряд консолідованих актів: “Про житло сім'ї” 1967р.; “Про реформу порядку розірвання шлюбу” 1969 р.; “Про шлюбно-сімейні справи” 1979 р.; “Про судочинство у шлюбно- сімейних справах” 1984 р., інші.

До традиційних рис англійського шлюбно-сімейного права належить збереження порядку укладення шлюбу у церкві. Так закон 1949 р. надав можливість подружжю за їх бажанням поряд із цивільним шлюбом (зареєстрованим у державних органах) здійснити церковний шлюб. Відбулося спрощення процедури розлучення. Відмінено порядок скасування церковного шлюбу спеціальним приватним актом парламенту. Акт 1937 р. урівняв права на розлучення для дружини і чоловіка, зокрема у випадку подружньої зради.

У сфері майнових відносин законодавчо визнано право кожного з подружжя претендувати на визначену частку прибутків від спільного майна. Збережено традиційну норму про відповідальність чоловіка за борги дружини. Однак сімейне право не виключає роздільної сімейної власності.

Ряд законів передбачали права дітей. Акт про підлітків 1933 р. передбачав захист дітей віком до 16 років від грубого поводження з ними, від залишення їх батьками або вигнання з дому. Свідомий прояв жорстокості до дітей міг розглядатися як злочин. Збереглася правова відповідальність батьків за дії дітей до досягнення ними 18 -річного віку. Акт про освіту 1944 р. поклав на батьків відповідальність за здобуття їх дітьми освіти, встановивши обов'язкову шкільну освіту дітей віком від 5 до 16 років. Покращилося правове становище позашлюбних дітей. Визнано обов'язок батька позашлюбної дитини виплачувати аліменти на її утримання.

Розвиток трудового права і соціального законодавства в Англії відбувався під впливом періодичної активізації робітничого руху та має своїми джерелами судові

рішення у трудових спорах і парламентські акти. Актом 1911 р. вперше передбачено соціальне страхування на випадок хвороби, інвалідності, пологів і безробіття. Проте основи чинного законодавства у цій галузі були закладені у другій пловині ХХ ст. Основну роль у регулюванні різноманітних аспектів трудових відносин (умови праці, зарплата, умови відпочинку тощо) відіграють колективні договори між профспілками і роботодавцями. Хоча протягом століття як мінімум два рази (у 1927 та 1980 рр.) законодавчо обмежувалися права профспілок і робітників на страйки і пікети (насамперед політичні страйки і страйки солідарності), колективізм та організованість англійських робітників забезпечує дотримання високих стандартів робітничого та соціального законодавства в країні.

Створено розвинену мережу соціального забезпечення, фонди і установи, що виконують різні соціальні програми (виплати пенсій за старістю, по інвалідності, хворобі, багатодітності, утримання по безробіттю, материнству, на освіту, оплату житла тощо). Вони формуються за рахунок внесків працівників, підприємців, муніципальних органів та державного бюджету. Трудове законодавство передбачає важливі гарантії соціальних прав робітників: охорона праці і техніки безпеки; максимальна тривалість робочого дня для жінок і підлітків; порядок виплати заробітної плати; становище профспілки на підприємстві тощо.

Молодою галуззю англійського права є законодавство про охорону довкілля. У 1951 р. запроваджено систему видачі дозволів на викиди відходів у внутрішні водойми, а у 1956 р. на окремих територіях заборонено експлуатацію шкідливих для атмосфери підприємств. У 1970 р. створено Міністерство довкілля. Прийняті закони “Про контроль над забрудненням довкілля” 1974 р. (передбачає створення очисних споруд і високі штрафи за їх відсутність), “Про недопущення викидів шкідливих речовин у море” 1974 р., “Про чисте повітря і про контроль над забрудненням атмосфери” 1978 р., “Про захист диких тварин і рослин” 1981 р. У напрямку захисту довкілля активно працюють місцеві органи влади та мережа громадських організацій.

Кримінальне право і процес

Головною особливістю англійського кримінального права залишається відсутність кримінального кодесу. Визначальна тенденція його розвитку у ХХ ст. - спрощення і модернізація у напрямку гуманізації. Здіснено ряд спроб видання консолідованих актів та актів з елементами кодифікації. У 1960-х роках розпочато комплексне реформування галузі. У 1965 р. створено Комісію з реформ права, яка здійснила значну законопроектну і кодифікаційну роботу. Розробкою законопроектів займаються королівські комісії і Комітет з перегляду кримінального законодавства. До 1985 р. підготовлено проект Кримінального кодексу, прийняття якого відтермінували.

Протягом 1960 - 1980-х рр. прийнято ряд важливих актів щодо норм загальної частини кримінального права. У 1945 р. ліквідовано середньовічний пережиток - вид злочинів зрада (тризн). Закон “Про кримінальне право” 1967 р. відмінив застарілий поділ злочинних діянь на фелонію і місдімінор.

Таблиця 15.9. Основні класифікації злочинів в сучасному англійському праві

В англійському праві немає законодавчо визначених понять злочинного діяння і покарання. Поняття злочину подається в конкретних судових рішеннях і застосовується до конкретних його видів або в окремих літературних джерелах з кримінального права. Встановлюється система покарань, які можуть бути призначені за конкретне злочинне діяння. У результаті активної діяльності парламенту до 1990-х років лише незначний прелік окремих видів злочинів перебував у сфері регулювання загального права (недонесення про зраду, окремі види вбивств). Основна маса складів злочинів визначена статутами.

У 1970 р. у Великій Британії відмінено смертну кару як вид покарання за вбивство. Її замінено на довічне ув'язнення. Мінімальний термін ув'язнення за злочинні діяння - 1 день, максимальний - 25 років. За найбільш серйозні злочини в Англії встановлено спрощену процедуру арешту та передбачено ув'язнення на термін від 5 років. Поширеним видом покарання є штрафи. Передбачено такі види покарання, як позбавлення активного і пасивного виборчого права, позбавлення прав водія на термін до 3 років та ін. У 1948 р. скасовано тілесні покарання і каторжні роботи. Поширеним видом покарання в Англії є умовне засудження (пробація), яка стала ефективним способом соціальної адаптації засудженого під контролем працівників спеціальної соціальної служби.

Важливе значення в модернізації англійської судової системи має закон “Про суди” 1971 р., що ліквідував ряд судових інстанцій (наприклад, суди ассизів),

уніфікував діяльність судів відповідних округів, створив новий Суд корони, що входить в систему вищих судів країни. Закон “Про суди і правове обслуговування” 1990 р. демократизував судовий процес, запровадив нову для англійського судочинства категорію адвокатів. З 1985р. у найбільш важливих кримінальних справах запроваджено систему державних обвинувачів.

За формою англійський кримінальний процес є змагальним. На всіх стадіях присутній спір і боротьба формально рівноправних сторін - обвинувача і обвинуваченого. Суд є арбітром у їх спорі. При збереженні традиційної змагальності процесу зросла роль поліції, чітко визначена законом “Про поліцію і докази у кримінальних справах” 1994 р. Це стосується арештів, обшуків, вилучення предметів злочину, використання електронних пристроїв та електронної інформації.

Формально проти обвинуваченого виступає монарх. Обвинувач, навіть коли він є потерпілим від злочину, здійснює кримінальне переслідування від імені корони. Основна турбота про збирання доказів у справі покладена на сторони у справі. Органом публічного обвинувачення виступає дирекція публічних переслідувань, яка безпосередньо підпорядкована генеральному аторнею. Її основне завдання - підтримання обвинувачення у справах, які стосуються інтересів Корони (особливо тяжкі і складні злочини).

Кримінальні справи розглядають магістратські суди, Суд Корони, кримінальне відділення Апеляційного суду, Апеляційний комітет Палати лордів. Обвинувачений має право вирішувати, в якому суді розглядатиметься справа - магістратському чи суді присяжних. Останній суд продовжує займати важливе місце в англійській судовій системі. Під час судової реформи 1971 р. здійснено спробу централізувати підбір присяжних, що проводиться чиновниками, призначеними лордом-канцлером. Для присяжних засідателів скасовано майновий і зменшено віковий ценз. Незважаючи на збереження суду присяжних, зростає кількість справ, що розглядаються суддями одноосібно.

Основну роль серед джерел права США протягом XX ст. відігравало законодавство (статутне право). Це стосувалося двох його рівнів: федерального і штатів. Процес інтенсивного законотворення розпочався з “нового курсу” Рузвельта завдяки діяльності Конгресу і легіслатур штатів.

Спроби кодифікації у США мали більший успіх, ніж у Великій Британії, насамперед на рівні штатів. У 1909 р. прийнято федеральний Кримінальний кодекс, що мав спрощений характер. У 1926 р. сформовано федеральний Звід законів, що періодично поповнюється. Він поділяється на 50 розділів відповідно до конкретної сфери правового регулювання (промисловість і торгівля, сільське господарство тощо), галузі та інституту права. У штатах проходила уніфікація права в тих сферах, до яких безпосередню увагу виявляли підприємницькі кола.

Цивільне право і процес

Регулювання цивільно-правових відносин відповідає в основному компетенції штатів. У деяких штатах прийнято Цивільні кодекси (Каліфорнія, Монтана тощо). Наприкінці ХІХ ст. почали укладатися приватні кодифікації прецедентного права, що охоплювали основні інститути цивільного і торгового права, договори, довірчу власність. Хоча вони не мали нормативної сили, суди часто зверталися до них при розгляді конкретних справ. Також джерелами цивільного права США є судові правила і норми загального права, які зазнали незначних змін.

У ХХ ст. відбулися суттєві зміни у правовому статусі фізичних та юридичних осіб. У другій половині століття завдяки рішенням Верховного суду і законам Конгресу про цивільні права було в основному вирішено формально-юридичну проблему нерівноправності темношкірих американців. Лібералізовано правові обмеження щодо прав заміжніх жінок. З перемінним успіхом вирішувалося питання пом'якшення правового статусу іммігрантів. Знижено вік набуття повної цивільної право - і дієздатності.

У США, як і в Англії, існує спеціальна загальнотеоретична конструкція “юридична особа”, під якою розуміють корпорацію. Вона виступає аналогом акціонерного товариства. Зберігаються відмінності між статусом юридичних осіб приватного і публічного права. До першого виду належать банківсько-комерційні, промислові, інші приватні структури. До другого - державні органи, підприємства та організації.

У XX ст. підприємницькі корпорації у процесі усуспільнення і концентрації капіталу посіли провідні позиції практично в усіх галузях американської економіки, відтіснивши на другий план індивідуальні форми підприємництва. Правовий статус акціонерних товариств визначається переважно законодавством штатів. Федеральна влада впливає на діяльність корпорацій через антитрестівське, податкове законодавство, закони про випуск і контроль за обігом цінних паперів.

Законодавство США створило умови для створення супероб'єднань (холдингів, трестів), учасниками яких є окремі підприємці і корпорації. У зв'язку з їх ефективністю подальшого розвитку набув інститут довірчої власності. Саме у формі тресту до початку XX ст. утвердилось чимало найбільших монополій США.

Певний вплив на економічні процеси мала націоналізація, хоча цей процес не був таким масштабним, як у європейських країнах. Насамперед він стосувався законодавчо закріпленого компенсованого вилучення земель від приватних осіб у власність держави для будівництва військових або цивільних об'єктів.

Значного розвитку набуло договірне право, яке нині фактично складає основу всієї правової системи американского суспільства, заснованого на ринкових відносинах і свободі конкуренції. У ХХ ст. з'явилися нові види договорів (лізингу, передачі науково- технічної інформації, “ноу-хау” тощо). Нових форм набули традиційні договори купівлі-продажу: юридично регламентовано продаж у кредит і з відтермінуванням платежу; аукціони; публічні торги тощо. Подальшого розвитку набула система забезпечення виконання договірних зобов'язань. Змінився погляд на принцип непорушності договору, що виявилося у створенні правового вчення про “непереборні обставини”. Значного поширення набули угоди про державні замовлення, що мали по суті імперативний характер. Урядовий орган як сторона угоди набув права змінювати умови договору в ході його виконання.

Антитрестівське законодавство США обмежує або забороняє окремі види договорів, якщо вони ведуть до порушення конкуренції. Наприклад, за Законом Клейтона 1914 р. визнана неправомірною дискримінація в цінах, заборонено “виняткові” контракти, якщо внаслідок їх виконання відбудеться істотне послаблення конкуренції або виявиться тенденція до створення монополій.

Набув розвитку новий інститут цивільних правовідносин - захист прав споживачів. Перші закони по боротьбі з неправдивою рекламою і продажем неякісних товарів прийняті у 1950-х рр. У наступні десятиліття під впливом широкого громадського руху споживачів на рівні федерації і штатів прийнято закони про захист прав споживачів. За споживачами закріплено право на необхідну і достовірну інформацію про товари, а також законодавчі гарантії їх якості.

Правове регулювання шлюбно-сімейних відносин історично належить до компетенції штатів, тому відзначається великим різноманіттям підходів і норм. Застосовуються два основних підходи до реєстрації шлюбу: цивільний і церковний (у більшості випадків необхідний попередній дозвіл муніципальних органів влади). В окремих штатах можливе визнання юридичного факту шлюбних стосунків за рішенням суду.

Підстави і порядок розлучень у різних штатах сильно відрізняються: від консервативного до практично вільного. Практикується також відмінний порядок спадкування. Практично у всіх штатах допускається спадкування як за з аконом, так і за заповітом. Однак їх співвідношення у різних штатах різні. Порядок спадкування також різниться за обсягами успадковуваного майна. Залишається панівним принцип повної свободи заповітів.

Загалом розвиток сімейного права ХХ ст. відзначався урівнянням прав чоловіка і жінки. Наприклад, у 1963 р. в США прийнято закон про рівну оплату праці чоловіків і жінок. Особлива роль у правовому вирішенні сімейних спорів належить судам. Це стосується також відносин між батьками і дітьми. Діти в останні десятиліття отримали право звертатися у спеціальні соціальні служби та в судовому порядку відстоювати свої права у випадку їх порушення (насамперед випадки насильства).

Велике значення для розвитку трудового права в США мали заходи в рамках “нового курсу” Рузвельта. Згадане робітниче законодавство гарантувало робітникам право на створення профспілок, укладення колективних договорів, право на страйки. Закладено основи чинного законодавства соціального забезпечення, яке включає механізми соціального страхування, пов'язані з трудовими відносинами (виплата пенсій за віком, інвалідністю, через втрату годувальника, нещасні випадки на виробництві, утримання по безробіттю).

Одним з основних джерел трудового права США є колективні договори, що визначають конкретно-специфічні особливості умов праці, соціального забезпечення працівників окремих підприємств та організацій.

Важливе значення для регулювання трудових відносин зберігають судові рішення, насамперед рішення Верховного суду, що визначають статус профспілок, колективних договорів і страйків. Реалізація трудового законодавства забезпечується спеціальними адміністративними органами, виконавчі акти яких виконують регулюючу роль. Вони покликані тлумачити трудове законодавство і регулювати питання трудових відносин.

Закони післявоєнних десятиліть відображали інтереси робітників та гарантували рівну оплату праці, проголошували заборону дискримінації в галузі праці з міркувань статевої і расової належності, походження, релігії тощо. Вони визначають правове становище профсоюзів, колективних договорів, регулюють питання страйків і пікетів, заробітної плати, тривалості робочого дня, особливості праці окремих категорій державних службовців, містять норми охорони праці, особливості норм праці жінок, підлітків і молоді.

З швидким розвитком промислового виробництва пов'язане виникнення нової галузі права США - законодавства про охорону довкілля. У 1903 р. створено перший заповідник диких тварин на острові Пелікан у Флориді. У 1918, 1958 і 1966 рр.

прийнято закони про заповідники, що заклали основу системи національних заповідників. Іншим напрямом екологічної діяльності стало правове забезпечення господарського використання природних ресурсів. В останні десятиліття прийнято закони про безпеку атомної енергетики. Прийнято серію законів про боротьбу із забрудненням природи твердими відходами, нафтою тощо. Створено федеральне Агентство охорони навколишнього середовища.

Кримінальне право і процес

Основними джерелами кримінального права США є федеральна Конституція, конституції штатів, законодавство і насамперед кримінальні кодекси, підзаконні акти, судові рішення, міжнародні договори (наприклад, про екстрадицію злочинців). Перша найбільш успішна спроба систематизації кримінального законодавства США була здійснена у Кримінальному кодексі 1909 р., що у 1948 р. включений до Зводу законів США. Окремого федерального кримінального кодексу у США немає. У середині ХХ ст. в ході руху за реформу кримінального законодавства штатів, яке відзначалося казуїстикою та архаїчними пережитками, Інститут американського права підготував Зразковий кримінальний кодекс (1962 р.). Однак цей документ, як і ряд інших проектів, не набув офіційного характеру. У 1984 р. адміністрація Президента Р. Рейгана провела через Конгрес Комплексний закон “Про контроль над злочинністю”, що передбачав посилення кримінального переслідування небезпечних злочинців і рецидивістів (насамперед у сферах терористичної діяльності і поширення наркотиків). Закон “Про боротьбу з насильницькою злочинністю” 1994 р. збільшив кількість випадків застосування страти у США до 60.

Дія федерального кримінального законодавства є достатньо обмеженою, оскільки воно застосовується у випадку скоєння злочинів проти федеральних посадових осіб або зловживання ними службовим становищем, злочинів проти інтересів кількох штатів та посягання на федеральні установи і служби США. Також федеральні закони діють у випадку скоєння злочину на території національного значення (національний парк, заповідник, судно під американським прапором у відкритому морі, військові об'єкти).

У законодавстві США відсутнє теоретичне визначення поняття “злочинне діяння”. Таке нормативне визначення існує в окремих штатах, але переважно є формальним. У США чинна стара класифікація злочинів за ступенем небезпеки, яка поділяє злочинні діяння на фелонії (небезпечні злочини, що передбачають відповідальність у вигляді ув'язнення на термін більше 1 року) і місдімінори (менш небезпечні злочини). З розвитком законодавства штатів ця класифікація була уточнена і розширена.

У системі покарання відбулася істотна лібералізація при збереженні його вищої міри - страти. Основними видами покарань в XX ст. у США були страта, позбавлення волі і штраф. Додатковими покараннями виступають конфіскація майна, відшкодування заподіяної шкоди, позбавлення виборчих прав, позбавлення громадянства, заборона займати певні посади чи займатися певною діяльністю, заборона користуватися майном протягом певного терміну, арешт, примусовий розпродаж майна тощо.

Внаслідок громадського руху за скасування страти у ряді штатів вона була відмінена. У цілому кількість смертних вироків була зменшена. У 1967 р. в США встановлено мораторій на їх виконання, що призвело до формування своєрідної “черги смертників”. У 1972 р. Верховний суд США визнав смертні вироки такими, що суперечать VIII поправці до Конституції. Суд рекомендував штатам переглянути їх законодавство з метою уточнення умов призначення страти як виняткової міри покарання. Подальшими рішеннями Верховний суд визнав, що в поточних умовах страта не є антиконституційною мірою покарання, обмеживши її призначення певними умовами. Насамперед - це здійснення тяжкого вбивства або вбивства, що вчинене у результаті іншого тяжкого злочину. Смертна кара не застосовується до осіб, молодших 16 років. Закони усіх штатів повинні надавати суду присяжних можливість вибору між стратою і довічним ув'язненням. На початку 1990-х рр. страта зберігалася у 36 американських штатах і на федеральному рівні у чотирьох формах: електричний стілець; газова камера; розстріл або повішання; смертельна ін'єкція.

Застосовується такий вид покарання, як пробація, яка є певною альтернативою позбавленню волі. Вона ставить засудженого на певний термін під контроль спеціальної служби спостереження.

За формою кримінальний процес в США є змішаним (поєднання обвинувального і змагального). Порушувати кримінальне переслідування і підтримувати його має сам потерпілий. Однак у більшості випадків кримінальне переслідування порушується і здійснюється поліцією, ФБР, органами аторнейської служби. Основним органом розслідування є поліція, до складу якої входять численні установи і підрозділи. Виділяють федеральну поліцію, поліцію штатів і місцеву поліцію. Компетенція федеральних органів розслідування і відповідних органів штатів чітко не розмежована, адже відповідальність за злочини може бути передбачена на рівні федеральних законів і норм штатів. Розслідування також здійснюють комітети і комісії, що формуються органами виконавчої влади.

Традиційно у США зберігається можливість для підсудного обрати суд присяжних, якщо йому загрожує термін ув'язнення більше 6 місяців. Журі присяжних у більшості штатів складається з 12 чоловік, які різняться суспільним походженням. Більшість судових справ у штатах розглядаються суддею одноособово за спрощеним порядком. Терміни покарання по цих справах не перевищують 5 років.

Розвиток японського права у ХХ ст. відзначався двома характерними для більшості східних країн тенденціями: вестернізацією і збереженням традиційних правових рис. Вплив на становлення японського права мали як англосаксонська (цивільне право), так і континентальна (кримінальне право) системи права. Його основним джерелом є закони, у значно меншій мірі - правові звичаї і норми моралі. Рішення судів формально не вважаються джерелом права. Однак на практиці постанови вищих судів сприймаються судами (в окремих випадках і державними установами) як нормативні акти для неухильного виконання.

Цивільне право і процес

В Японії зберігають чинність Цивільний і Торговий кодекси (зі змінами і доповненнями), прийняті наприкінці XIX ст. Значні зміни у цій галузі відбулися після прийняття Конституції 1947 р. із закріпленими у її тексті демократичними правами і свободами. В галузі торгових відносин і корпоративного права помітний значний вплив американського права. Наприклад, прийнятий у 1922 р. Закон “Про довірчу власність” мав на меті залучити до країни англо-американський капітал.

Цивільний кодекс Японії 1898 р. складається з загальної частини й чотирьох розділів, присвячених речовому, зобов'язальному, сімейному і спадковому праву. У його тексті відображено властиві цивільному праву капіталістичних країн принципи охорони приватної власності, свободи укладення договору тощо. У розділах про сімейне і спадкове право кодекс закріпив владу батьків і чоловіка. Вступ у шлюб вимагав згоди батьків (для чоловіка - до досягнення 30 років, для жінки - 25 років). Дружина не вважалася дієздатною. Ці розділи кодексу, а також його загальна частина зазнали демократизації у другій половині ХХ ст. Зокрема, чоловіки і жінки стали рівноправними сторонами подружжя.

Порядок цивільного процесу регулювався Законом “Про організацію суду” і Цивільно-процесуальним Кодексом 1890 р. Ними вперше запроваджено судову процедуру розгляду спорів, яка здійснювалася до цього за феодальними порядками. У 1926 р. видано нову редакцію Цивільно-процесуального Кодексу, підготовлену за зразком австрійського законодавства.

Торговий кодекс Японії складається з чотирьох розділів: загальна частина; торгові компанії; торгові угоди і морська торгівля. Серед додаткових законів виділимо закони: “Про ліцензії”, “Про торгові знаки” і “Про авторське право” 1899 р.; “Про оренду землі” і “Про оренду житла” 1921 р.; “Про обіг цінних паперів” (1948 р.); “Про відновлення компаній” (1952 р.); “Про відшкодування збитків, пов'язаних з рухом автомобільного транспорту” (1955 р.); “Про заборону приватної монополії і підтримку приватної торгівлі” (1947 р.).

Трудове право і соціальне законодавство. Трудові права робітників та службовців у Японії регулюються нормативними актами, що стали результатом боротьби робітників за свої права. Конституція 1947 р. проголосила свободу укладання й розірвання трудового договору, заборону наймати на роботу дітей до 15 років, рівну оплату праці чоловіків і жінок, ін. Закон “Про трудові стандарти” 1947 р. визначає умови праці, тривалість робочого часу, надання відпустки. У 1949 р. прийнято закон “Про профспілки”. Створено складну систему пенсійного законодавства. Запроваджено страхування на випадок хвороби, нещасних випадків на виробництві, безробіття.

Кримінальне право і процес

У 1882 р. в Японії за зразком французьких законів прийнято Кримінальний кодекс і закон “Про кримінальну процедуру”. Кримінальний кодекс уперше запровадив у судову практику принцип верховенства закону і заборону надання закону зворотної сили, передбачив пом'якшення відповідальності за злочин, якщо винний добровільно повідомить владу про участь у розслідуванні справи. Кодекс скасував тілесні і ганебні покарання, т. зв. кваліфіковану страту.

У 1907 р. новий Кримінальний кодекс значно розширив повноваження суддів у визначенні розмірів санкції та у встановленні складу злочину. Надалі до кримінального законодавства Японії внесено чимало змін реакційного характеру, спрямованих на посилення репресій і розширення надзвичайних повноважень поліції.

У післявоєнний час до нової Конституції Японії увійшли норми про непорушність основних прав людини, повагу до особи, рівність усіх перед законом, свободу думки, совісті, віросповідання, зборів, об'єднань, слова, преси тощо. В Японії чинний Кримінальний кодекс 1907 р. (у редакції 1947 р., з подальшими змінами).

Кримінальний кодекс Японії не проводить формального поділу злочинних діянь на окремі категорії за ступенем тяжкості. За складом злочини поділяють на такі види: внутрішні безпорядки; злочини, пов'язані з дипломатичними зносинами; перешкоджання виконанню публічних обов'язків; втеча; приховування злочинця і знищення доказів; безпорядки; підпал і необережний підпал; порушення таємниці (особистої); підробка грошей; підробка документів і цінних паперів; лжесвідчення; непристойні дії, зґвалтування і багатоженство та ін.

Прийняті закони “Про судоустрій” (1947 р.), “Про прокуратуру” (1947 р.), “Про адвокатуру” (1949 р.) зі змінами продовжують діяти.

У сучасній судовій процедурі наявні елементи минулого, пов'язані насамперед з “інквізиційним процесом”, в якому вирішальна роль належить зізнанню обвинуваченого. Переважають елементи змагального процесу, зокрема, перехресний допит, запроваджений у післявоєнні роки. З метою прискорення процесу приблизно за тиждень до суду проводиться “попередня підготовка”, тобто нарада судді, прокурора й захисника, які братимуть участь у справі, на якій вони домовляються щодо суттєвих питань майбутнього суду (про кількість свідків, про порядок їх допиту тощо). Обговорюються документальні докази, подані учасниками процесу. Встановлено графік судового розгляду конкретної справи, що не допускає його затягування. Спрощено процедуру складання протоколів судових засідань.