Сеньйоріальна монархія в Англії
Нагадаємо, що Англія, як ранньофеодальна держава, виникла в ІХ ст. У результаті об’єднання семи англосаксонських королівств під верховенством Уесекса. Нормандське завоювання в 1066 р.
і проголошення герцога Вільгельма англійським королем мало сильний вплив на подальшу історію англійської держави. Вона розвивалася за тими ж законами, що й середньовічні континентальні держави, але, в той же час мала свої особливості:• ранню централізацію;
• майже відсутню феодальну роздробленість;
• швидкий розвиток публічних початків королівської влади.
Ранній централізації сприяла політика Вільгельма Завойовника, який, використовуючи як своє положення, так і англійські політичні традиції, прагнув до зміцнення основ королівської влади. Зокрема, король проголосив себе верховним власником землі й зажадав від усіх вільних землевласників присягання йому на вірність. Така присяга зробила феодалів усіх рангів васалами короля, зобов’язаними йому насамперед військовою службою. Принцип «васал мого васала — не мій васал», характерний для континенту, в Англії не затвердився. Тут, навпаки, пануючим став принцип «васал мого васала — мій васал».
Заходи нормандських королів сприяли державній централізації й збереженню державної єдності, незважаючи на феодалізацію суспільства, що поглиблювалася. Проте до кінця XII ст. централізація забезпечувалася в основному за рахунок сеньйоріальних, приватних прав англо-нормандських королів і залежала від їх спроможності виступати авторитетним главою феодально-ієрархічної системи й місцевої церкви.
Судові й фіскальні права корони відносно своїх підданих були лише правами вищого сеньйора стосовно своїх васалів і ґрунтувалися на присязі вірності. Вони регламентувалися значною мірою феодальним звичаєм, в будь-який час могли бути оскаржені незадоволеними васалами. Свідченням цьому у XI—XII ст. є заколоти баронів, які звинувачували корону в зловживаннях своїми сеньйоріальними правами.
З моменту нормандського завоювання і протягом усього XII ст. королі змушені були постійно підтверджувати свою прихильність споконвічним звичаям та вольностям англосаксів, а баронам і церкві дарувати «хартії вольностей». Ці хартії містили положення про мир, про викорінювання «дурних» і підтримку стародавніх, «справедливих» звичаїв, про зобов’язання корони дотримуватися привілеїв і вільностей феодалів, церкви й міст. Проте із середини XII ст. спроби зв’язати королівську владу рамками феодального звичаю й власної присяги почали натикатися на посилення публічних початків у державному управлінні.До другої пол. XII ст. в Англії не було професійних адміністративно-судових органів. Центр управління — королівський двір (курія) — постійно переміщувався й тривалий час був взагалі відсутнім в Англії, оскільки король частіше жив у Нормандії. У своєму розширеному складі королівська курія являла собою збори безпосередніх васалів і наближених короля. Під час відсутності короля Англією фактично правив головний юсти- циарій — духовна особа, знавець канонічного й римського права. Иого помічником був канцлер, що керував секретаріатом. Центральну владу на місцях представляли «роз’їзні» посланці й шерифи з місцевих магнатів, що нерідко виходили з-під контролю центру. Управління ними зводилося в основному до надання їм виконавчих наказів.
Зміцнення прерогатив корони, бюрократизація й професіоналізація державного апарату, що дозволили зробити централізацію в Англії незворотною, пов’язані в основному із реформами Генріха II (1154—1189 рр.), які можна умовно звести до трьох головних напрямків:
1) приведення до системи й надання більш чіткої структури королівській юстиції (вдосконалення форм процесу, створення поряд із традиційними й середньовічними судами системи королівського роз’їзного правосуддя й постійно діючих центральних судів);
2) реформування армії на основі поєднання принципів ополченської системи і намісництва;
3) установлення нових видів оподаткування населення.
Реформи підвищили авторитет і розширили юрисдикцію королівських судів; дозволили різко збільшити чисельність відданих королю військ і підірвати вплив на них найбільш великих феодалів; дістати кошти на утримання професійного чиновництва.
Таким чином, на цьому етапі розвитку феодальної держави у Західній Європі сень- йоріальна монархія має як загальні характерні риси, так і особливості. З огляду на ви- щенаведене, умовно розподілимо їх на класичну — у Франції, децентралізовану — у Німеччині і централізовану — в Англії.