Римське право: основні етапи розвитку та джерела
Як і кожне право, римське право мало свої витоки зі звичаїв і законів, причому, якщо вірити римським історикам, писані закони з'явилися вже за правління перших царів Ромула і Нуми Помпілія.
Сучасні вчені мало довіряють свідченням про законодавчу діяльність царів, роблячи виняток лише для зводу законів Папірія (jus civile Papirianum), що містив виключно релігійні норми або постанови приватного і кримінального права, тісно пов'язані з релігійним (сакральним) правом. Тому в науці прийнято вважати, що єдиним джерелом римського права тривалий час була традиція, що ґрунтувалася на вшануванні звичаїв предків. У ранню епоху ці традиції не набули загального характеру, а вироблялися в окремих родах і родових союзах та мали силу закону лише для їх членів. Поряд із так званими decreta gentilicia (родовими декретами, постановами) з тих часів до нас дійшли commentarii pontificum (записи понтифіків) і соттепіагіі тадізігаїиит (записи магістратів) - зводи звичаїв, вироблених практикою магістратів і жрецьких колегій. При створенні цих документів складалися точні формули юридичного процесу, релігійних обрядів, міжнародних договорів.Таблиця 13.1. Форми (джерела) римського права
| Період | Хронологічні рамки | Джерела права |
| докласичний (давній) | VI ст. до н.е. - середина III ст. до н.е. | правові звичаї; законодавство римських царів; Закони ХІІ таблиць; закони, прийняті народними зборами; сенатус-консульти (акти Сенату); постанови магістратів. |
| класичний | ІІІ ст. до н.е. - ІІІ ст. н.е. | закони, прийняті народними зборами; сенатус-консульти; едикти преторів; конституції імператорів; акти імператорської влади (едикти, рескрипти, декрети, мандати); консультації юристів, інституції. |
| посткласичний | ГУ - VI ст. | законодавство імператорів; роботи юристів (Папініана, Ульпіана, Гая, Юлія, Модестіна, Павла); кодекси (Грегоріана, Гермогеніана, Феодосія, Юстиніана). |
Лише після видання збірника, відомого як Закони ХІІ таблиць, закон, а не звичай, стає найважливішим джерелом права Стародавнього Риму.
Про складання і «публікацію» цієї пам'ятки права римська традиція розказує досить детально. Свавілля патриціанських судів, які чинили правосуддя на основі звичаїв предків, викликало невдоволення плебеїв, які вимагали створення писаного права. У 454 р. до н.е. в Афіни з Риму була направлена спеціальна комісія для вивчення грецьких законів. Особливу увагу приділено законам Солона. У 452 р. до н.е. створено нову комісію з 10 чоловік («колегія десяти децемвірів»), якій доручили не лише написання законів, але й управління державною. Через два роки децемвіри провели через центуріатні коміції 10 таблиць законів. Після цього створено ще одну комісію за участі плебеїв, яка доповнила нові закони ще двома таблицями. Усі таблиці виставили на форумі для загального огляду.До нашого часу оригінальний текст Законів ХІІ таблиць не зберігся. Дані про них черпаємо з текстів праць римських авторів (див. додатки). Закони ХІІ таблиць не охоплюють усіх правовідносин. Вони стосуються цивільного, кримінального права і процесу та закріпили на законодавчому рівні основні звичаї і традиції давньоримського суспільства. Закони ХІІ таблиць були вельми популярними і шанованими у римських громадян. Ще в епоху Цицерона діти в школах вивчали їх напам'ять, а Тіт Лівій назвав перші писані закони римлян «джерелом всього публічного і приватного права».
Загалом римське право поділялося на звичаєве право, божественне право, квіритське право (право римських громадян - jus civile), природне право (jus naturale), преторське право, право народів (jus gentium).
У республіканському Римі силу закону мали також постанови народних зборів за сприяння трьох органів римської держави. Магістрат, що мав право скликати народні збори, а саме консул, диктатор або претор повинен був спершу створити писаний проект закону - Rogatio legis. Народні збори не мали права обговорювати законопроект. Вони лише приймали або відхиляли його в цілому. Закон, схвалений народними зборами, мав схвалити Сенат. Такі закони називалися leges rogatae.
Тлумачення законів до кінця IV ст. залишалося привілеєм понтифіків.У класичний період, як і раніше, важливу роль відігравали закони, але особливим, притаманним для цього періоду джерелом права стають едикти преторів, на базі яких поряд з цивільним правом (jus civile), формуються нові і самостійні правові системи: преторське право і право народів (jus gentium). Обидві ці системи були результатом правотворчої діяльності преторів.
Особливу роль в розвитку права в класичний період відіграли едикти претора перегринів, посада якого була заснована у 242 р. до н.е. Створене ними право народів було не міжнародним, а внутрішньодержавним, тобто римським правом, його найбільш розвиненою і довершеною частиною. Право народів поширювало свою дію не лише на перегринів, тобто іноземців, які жили в Римі, але й на громадян оскільки вони вступали у взаємини з перегринами.
Зі встановленням імперії поступово змінилося й становище преторів у політичній системі Риму. Їх правотворчість приходила в суперечність із зростанням необмеженої влади імператора. Тому вже в перші століття Римської імперії претори узяли за правило повністю копіювати едикт свого попередника. Едикт не породжував нових норм права. У зв'язку з цим імператор Адріан вирішив впорядкувати преторське право, доручивши цю роботу відомому юристові Юліану (між 125 і 138 рр.). Складений Юліаном едикт був офіційно схвалений сенатус-консультом і отримав назву «Вічного едикту». Він став обов'язковим для всіх наступних магістратів. З цього часу преторський едикт перестає бути джерелом нових правових норм. Зменшувалося значення народних зборів, які до кінця I ст. рідко ухвалювали нові закони, а потім взагалі позбулися цього права. Знову зросло значення сенатус-консультів, які мали юридичну силу закону. Розширювалася самостійна законодавча влада імператорів, зокрема набирали ваги закону акти імператорської влади (конституції).
Таблиця 13.2. Види імператорських конституцій у Стародавньому Римі
| Вид конституцій | Зміст нормативного акта |
| едикти | загальні розпорядження, звернені до населення |
| рескрипти | розпорядження (рішення) імператора для окремих осіб або магістратів |
| декрети | рішення імператора у спірних питаннях (судових), на основі яких сформувалася самостійна імператорська юрисдикція |
| мандати | інструкції, спрямовані правителям провінцій, а також норми цивільного чи кримінального права, які застосовувалися до перегринів |
Важливим джерелом розвитку римського права в класичний період стала діяльність юристів.
Римські юристи були авторами праць, що призначалися як для навчання, так і для практичного використання. Важливе місце серед цих праць зайняли інституції, що систематично викладали римське право з навчальною метою. Найбільшу популярність здобули Інституції Гая (середина II ст.), які складалися з чотирьох книг: про осіб, про речі, про зобов'язання, про позови. Більшість юристів того часу були практиками і прагнули з допомогою логічних прийомів вирішувати складні правові питання.У посткласичний період римське право зазнало певних змін, але його основні інститути практично збереглися у попередньому вигляді. Ключовою тенденцією стало зростання юридичної сили і впливу законодавства імператорів. Скоротилася кількість класичних юристів, праці і думки яких як і раніше розглядалися як джерело права. Втрата римським правом минулого динамізму, стирання граней між цивільним і преторським правом, з одного боку, і правом народів з іншого, створили сприятливі умови для проведення кодифікаційних робіт. Особливо активно роботи по систематизації права велися в Східній Римській імперії (Візантії), де з кінця III ст. складені приватні збірки римського права - Кодекси Грегоріана і Гермогеніана, а в 438 р. здійснено перше офіційне кодифікування імператорських конституцій (Кодекс Феодосія).
Загальна систематизація римського права була проведена у 528 - 534 рр., тобто після падіння Західної Римської імперії, за вказівкою візантійського імператора Юстиніана. Результатом роботи комісії стало складання групи крупних збірників римського права.
Таблиця 13.3. Структура і зміст Зводу законів Юстиніана (VI ст.)
| Назва частини | Структура частини | Зміст частини |
| Інституції | 4 книги, кожна з яких поділялася на титули | Перша книга - загальне правове становище особи Друга книга - речі і речове право Третя книга - спадкове право Четверта книга - делікти і позови |
| Дигести (Пандекти) | 50 книг, кожна ділиться на титули | Збірники цитат з творів римських юристів[‡‡] |
| Кодекс | 12 книг, які поділялися на титули, а ті - на параграфи | Норми імператорського законодавства та судові рішення, викладені у хронологічному порядку |
| Новели | Конституції самого Юстиніана | |
На пізнішому етапі історії, в період Середньовіччя, збірники виступали як єдиний Звід законів Юстиніана.
Не втратила свого значення й діяльність римських юристів. Спершу вони виконували роль консультантів або радників, оскільки добре розбиралися в римських законах, вміли правильно складати різні форми документів та відзначалися вмінням влучно і красиво висловлювати свої думки. Римляни користувалися послугами юристів під час операцій купівлі-продажу, при укладенні угод, для чого необхідно було правильно оформити документи. Кожна помилка при укладенні договору могла коштувати сторонам дуже дорого. Тому допомога юридичних консультантів була надзвичайно важливою, а тому популярною. Для самих юристів їх діяльність стала справжнім мистецтвом.
У Стародавньому Римі існувало три основних зразки роботи юристів. Перший передбачав створення правових норм для здійснення найрізноманітніших угод та рекомендацій до конкретних випадків, які ставали шаблонними. Також юристи здійснювали консультації з найбільш складних питань, які вважалися або винятковими, або ж були настільки унікальними, що не підпадали під жодні стандартні форми. Римські юристи поступово покладали на себе обов'язки не лише щодо трактування законів і прав людей, але й з теоретичного створення нових правил з конкретних випадків життя Риму.
Юристи також надавали консультації щодо ведення судового процесу. Судові справи ставали місцем битви професійних юристів, від знань яких залежали долі людей. Це давало поштовх для формування двох напрямів в юридичному мистецтві. Прокуліанська школа розглядала право досить широко, сабіанська або касіанська дотримувалася традиційності.
3.