Рецепція римського приватного права
У період Середньовіччя зростає інтерес до римського права. Його починають вивчати в заснованому в ХІ ст. в Болонії університеті. Поступово римське право вивчають в інших державах; одночасно застосовуючи його і в судах.
Воно стає основою місцевого національного законодавства. У ХІ-ХІІ ст. починається період відродження римського права, запозичення, період рецепції римського права.Рецепція (лат. гесерйо - прийняття) - це відродження шляхом впливу високорозвиненої системи права, яка існувала раніше, на менш розвинену правову систему. Рецепції права відбувалися в минулому і відбуваються в умовах сьогодення, що пов'язано з циклічністю цивілізаційного розвитку суспільства.
Існують різні види, типи та форми рецепцій. Так, за видами виокремлюють прямі (первинні) та похідні (вторинні); явні та приховані рецепції; до форм рецепцій належать - вивчення, коментування, засвоєння, безпосереднє застосування норм та положень тієї чи іншої системи права. Залежно від того, яка система права реципується і в яку, виділяються й окремі її типи.
Історія права свідчить про те, що саме римське приватне право було предметом неодноразових рецепцій, наприклад, в Україні це відбулося при кодифікації цивільного законодавства на початку XXI століття. Утім у процесі свого зародження та становлення римське приватне право теж реципувало норми й положення інших систем права, зокрема положення грецького права.
Рецепція римського приватного права - це процес відродження й пристосування загальних положень та засад цього права окремими правовими системами в умовах певних суспільно-економічних відносин.
Найхарактернішим для рецепції римського права є те, що існують різні її типи, які мають суттєві розбіжності, а саме: східноєвропейський (візантійський)15 та
західноєвропейський. Причому рецепція у Західній Європі стосувалася двох систем права — континентального та англосаксонського.
У контексті нашого дослідження зупинимося на розгляді особливостей західноєвропейського типу рецепції римського приватного права. Слід зазначити, що, по-перше, їх було декілька, по-друге, вони були різного виду, по-третє - відбувалися у різних формах.
Таблиця 13.4. Етапи західноєвропейської рецепції римського права
| I етап | раннє та пізнє середньовіччя | V — початок XII ст. |
| ІІ етап | формування права «нової Європи» | XII-XVIII ст. |
| ІІІ етап; | кодифікація законодавства Франції та Німечини | ХІХ ст. |
| IV етап | новітня рецепція - удосконалення національно-правових систем | ХХ ст. |
| V етап | створення нового права Європи | кінець XX — початок ХХІ ст. |
Доцільність, необхідність з одного боку і можливість запозичення з другого боку зумовили: 1) прогалини в місцевому, звичаєвому праві, суперечності, партикуляризм, архаїчність, неврегульованість законом таких інститутів як зобов'язання, спадкування за законом тощо; 2) високий рівень римського права, тобто - наявність інститутів, які регулювали відносини товарообміну; чіткість і ясність правових норм; універсальний характер, а не національна обмеженість.
У ранньому Середньовіччі, коли панувало натуральне господарство, потреба в римському праві була невелика. Однак у Візантії застосовувались збірники спрощеного римського права (Еклога, Прохірон, Василіки). Однак для раннього середньовіччя, яке вважають першим етапом рецепції римського права характерним було не збереження окремих проявів римського права, а навпаки - його заперечення і забуття.
В епоху раннього середньовіччя на місці підкореної Західної Римської імперії утворюються варварські королівства.
Особливістю їх законодавства був принцип особистого права (jus personale), коли кожну людину судили за правовими звичаями тієї етнічної групи, до якої вона належала. На підставі зазначеного принципу римлянам залишили їхнє право, а з огляду на те, що судам варварів майже не були відомі численні джерела римського права, необхідно було створити особливі збірники римського права, що і було зроблено на початку VZ ст. Збірники отримали назву Leges romanae (Закони римлян). До їх складу входили Codex, або Edictum Theodorici, Breviarium Alarici та Breviarium Alarici. Збірники створювалися з різною метою. Якщо перший з них розглядався як акт, що буде запроваджуватися до всіх жителів остготського королівства, то вже при створенні наступних ставили собі за мету збереження принципу особистого права.Codex, або Edictum Theodorici, - збірник, створений за наказом остготського короля Теодоріка для Італії (500 р.). Він містив 154 статті і поширювався не тільки на римлян, але й на остготів, бо сам король Теодорік був васалом Візантійського імператора і мав у своїх руках тільки владу військового начальника. Цей Кодекс діяв лише до перемоги Юстиніана, який увів в Італії своє законодавство.
Breviarium Alaricianum, або Les Romana Visigothorum, - збірник, створений за наказом короля вестготів Алариха ІІ (506 р.), призначений для регламентації становища римлян, що опинилися під владою вестготів (південна Франція, північна Іспанія, частина Італії). До цього збірника ввійшли фрагменти із постанов римських імператорів, із творів римських юристів, частина інституцій Гая, фрагменти з Кодексів Грегоріана, Гермогеніана, Феодосія.
Les Romana Burgundionum, або Gundobada - збірник, створений для жителів римського походження в Бургундському королівстві (517 р.). Він містив джерела
римського права, що були досить вільно інтерпретовані розробниками. Із завоюванням у 534 р. бургундського королівства він був замінений на збірник Breviarium Alaricienum.
Одним із перших кроків рецепції, яка почалася в ХІ -ХІІ ст.ст., було вивчення римського права за Зводом законів імператора Юстиніана.
На другому етапі рецепції представники філологічної школи права, критикуючи деформації римського права, здійснені в судовій практиці і коментарях пізніх глосаторів, проводять роботу для відновлення точного змісту римських законів. Предметом вивчення знову стає римське право у тому вигляді, яким воно є в Зводі Юстиніана і творах римських юристів, а не їх інтерпретації чи коментарі. У другій половині XII ст. глосаторів змінили коментатори (постглосатори), які коментували вже не Юстиніанівське законодавство, а глоси своїх попередників. Їх метою було пристосування окремих положень, що містили глоси, до умов і потреб свого часу. Вважається, що постглосатори разом із глосаторами виробили ті визначення, якими почали користуватися в ХІІ ст. і користуються дотепер.Протягом Х-ХІІ ст. у Німеччині застосовувався принцип територіальних прав, що втілилося у таких збірниках права, як Саксонське зерцало і Швабське зерцало, які мали силу закону. Утім, існували і закони окремих міст, які мали велике значення, зокрема у Ганзейському союзі. Ці закони були архаїчними і не враховували змін, що відбувалися в суспільстві. Для того щоб утворити загальне національне право саме на цьому етапі, в Німеччині почало разом із місцевим застосовуватися римське та канонічне право, яке сприймалося практикою. Шляхами запровадження цього вважають трансформацію судів та надання університетам фактичного права «офіційних консультацій».
Подібні процеси відбувалися і в інших країнах Західної Європи, зокрема у Франції, де починаючи з другої половини ХV ст. виникають збірники звичаєвого права (coutumes), на створення яких суттєво впливає римське право. При цьому навіть там, де діяло звичаєве право, і римське право не мало значення писаного права, його положення, особливо ті, що стосувалися зобов'язань, договорів, використовувалися судами як ratio scripta (писаний розум).
Поштовхом до проведення кодифікації законодавства у Франції та Німеччині у ХІХ ст. стала Велика французька революція 1789 р. та зміни, що відбулися в соціально - економічній сфері.
Результатом кодифікацій стало прийняття у Франції Торгового кодексу (1807 р.), Цивільного кодексу (Кодекс Наполеона) (1803-1804 рр.), чим було запроваджено єдність у галузі торговельного та цивільного права Франції; у Німеччині - Загального вексельного статуту (1848 р.), Загального торгового уложення (1861 р.), Німецького цивільного кодексу (1900 р.), чим була запроваджена єдність у сфері вексельного, торговельного та цивільного права Німеччини.Кодексом запозичена структура і поділ (особи, речі, позови); вирішення деяких питань; принципи: формальної рівної правоздатності громадян, непорушності умов договору; універсальний характер, абстрактність норм. Система розташування правового матеріалу в Кодексі Наполеона запозичена з Інституцій Юстиніана, а тому в її основі лежить відома римському праву юридична тріада: особи (personae), речі (res), позови (actiones), відповідно до яких і здійснюється систематизація цивільно -правових норм за розділами Цивільного кодексу.
Німецький цивільний кодекс сприйняв структуру римського права: він
побудований по так званій пандектній системі, яка передбачає детальніший поділ права на галузі (речове, зобов'язальне, сімейне, спадкове), а також тут передбачена загальна частина як в кодексі в цілому, так і в кожному з його розділів. Назва вказаної системи пов'язана не з Пандектами Юстиніана, а із системою, яка була висунута німецькими юристами у XVI ст. і складалася із Загального розділу і чотирьох спеціальних — Речове право, Зобов'язальне право, Сімейне право, Спадкове право. Загальний розділ містить правила, які застосовуються до всіх спеціальних розділів: особи, об'єкти тощо. Вважається, що перевагою цієї системи є те, що наявність загального розділу (частини) звільняла від повторів спеціальні розділи.
Новітня рецепція - це вдосконалення національно-правових систем і створення нового права Європи (кінець ХХ - початок ХХІ сг.). Кодекс Наполеона та Німецьке цивільне уложення не діяли б за сучасних умов, якби вони за необхідних випадків не змінювались, не доповнювались, тобто не вдосконалювались відповідно до умов суспільно-економічного ладу країн.
Суттєві перетворення у соціально-політичній та економічній сферах суспільного буття України, що відбулися після проголошення її незалежності та прийняття нової Конституції, обумовили принципові зміни у цивільно-правовій сфері й викликали необхідність закріплення нових засад правового регулювання відносин за участю фізичних та юридичних осіб на основі загальновизнаних у світі засад приватного права: неприпустимості свавільного втручання у сферу особистого життя людини; неприпустимості позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією та законом; свободи договору; свободи підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судового захисту цивільного права та інтересу; справедливості, добросовісності й розумності. Це принципово важливо, бо приватне (цивільне) право становить основу правопорядку, що ґрунтується на ринковій організації суспільства.
ЦК України має традиційну для України пандектну систему і складається із 6 книг: кн. 1 - Загальні положення; кн. 2 - Особисті немайнові і майнові права фізичної особи; кн. 3 - Право власності та інші речові права; кн. 4 - Право інтелектуальної власності; кн. 5 - Зобов'язальне право; кн. 6 - Спадкове право.
Римське право - найважливіше і найяскравіше явище серед прав усіх часів. Воно значно вплинуло на розвиток цивільного права багатьох країн світу, а також на формування і розвиток правових систем у країнах Європи, зокрема романо -германської системи права.