Проблематика модуля звернута на фактори - вихідні начала (закономірності) держави і права як інституціональних утворень у межах суспільної організації та суспільної регламентації.
Фоном слугують історичні факти - джерело розуміння ролі та значення держави і права в синхронному й діахронному зрізах.
Інституціональний вимір держави і права супроводжується формалізацією суспільних відносин.
Формалізація спонукає введення в обіг нових понять та їх еквівалентів: табу, статус, власність, договір, таліон, помста, композиція, влада тощо. Організація і регламентація, як виміри суспільного управління у руслі формалізації, набувають нових якостей у досягненні безпечних умов суспільного розвитку, серед яких правила-норми (табу, закон), які, на відміну від звичаю, характеризуються стійкістю, певною мірою, абсолютністю. Звичаєве правило або звичай - вираження інтересу і потреби людини - проявлявся у вигляді власне самої поведінки людини, а тому легко змінюється. Табу, закон, як нова форма правил у руслі антропологізму, існують незалежно від поведінки людини у вигляді модельної поведінки, що мала субстанційне вираження («писану» форму) - Закони царя Хаммурапі, Закони Драконта, Закони XII Таблиць, Закони Ману тощо. Об’єктивне покарання, обсяг караної дії, як і об’єктивне право, вийшло за межі суб’єктивного уявлення і все більше набуває колективного виміру.Важливого значення у суспільному житті набуває діяльність людей (спеціально уповноважених осіб, згуртованих у групи, діяльність яких набуває публічності). Належна діяльність публічних осіб стимулює встановлення статусів інших людей (владні особи, підвладні або піддані, громадяни) з метою визначення суспільно належного регламенту. Набуває помітних ознак система правил, що визначає поведінку кожної людини згідно з її статусом. Формування правил (або нормування) супроводжується диференціацією правової дії (регламентація), диференціацією учасників (суб’єкт права). Диференціація правової дії - напрям (імперативний або диспозитивний) формування змісту нормативного правила поведінки з уточненням (конкретизацією) правильної дії. Суспільна регламентація - сфера суспільних відносин, що потребує регулювання (нормування). До сфер суспільних відносин, які виявили необхідність регламентації, відносять такі: порушення табу, конфлікт у відносинах власності, шлюбно-сімейні відносини тощо, в межах яких в міру необхідності уточнювалася, конкретизувалася правильна дія (поведінка), що відповідала диференціації правової дії. Саме диференціація спонукає розвитку того, що з часом буде позначатися як юридична техніка. Найбільшого досягнення суспільна регламентація та правова диференціація досягла в Античному Римі, презентувавши римське право, що визначило і визначає напрями та зміст Європейського права.
У контексті правової регламентації держава, як публічна організація в орієнтально-узагальненому вигляді, є невід’ємною складовою права, умовою його реалізації.