Поняття осіб (суб'єктів права) у Римі
У цивільному обороті люди представлені як суб'єкти права. Суб'єкт права - це той, хто здатний мати право, бути його носієм, вступати у правовідносини. У римському приватному праві не існувало спеціального терміна, якій міг би визначити поняття «суб'єкт права».
В основі загального соціального поділу давньоримського суспільства був поділ на вільних і рабів. Вільні в Римі поділялися на дві соціально-класові групи: заможну верхівку рабовласників (землевласників, торговців) і дрібних виробників (землеробів і ремісників), які складали більшість суспільства. До останніх примикала міська біднота. Правове становище особи в Римі характеризувалося трьома статусами - свободи, громадянства і сім'ї. Тільки особа, що володіла всіма цими статусами, мала повну правоздатність. Повноправний громадянин мав право брати участь в народних зборах, обіймати державні посади, вступати в шлюб і брати участь у майнових правовідносинах. Повноправним міг бути тільки вільний.
Схема 14.1. Статусні характеристики населення республіканського Риму
За станом свободи населення Риму поділялося на дві групи: вільних і рабів;
• за станом громадянства вільні утворюють п'ять груп: римські громадяни, латини, перегріни, вільновідпущеники, колони;
• за сімейним станом - глави сімейств та інші члени родини.
Стани могли змінюватися і тоді відповідно змінювався і обсяг правоздатності. Зміна станів дістала назву capitis dominutio.
За статусом громадянства вільне населення Риму ділилося на громадян (cives Quiritas) та іноземців (перегринів). Повну правоздатність могли мати тільки вільнонароджені римські громадяни.
Таблиця 14.1. Підстави набуття римського громадянства
| 1 | народження дитини в сім'ї римських громадян. Дитина, народжена в законному шлюбі Дитина, яка народилася у такому шлюбі, набувала статусу свого батька і підпадала під його владу. Римське громадянство могло бути надане особливими актами держави окремим особам, общинам або провінціям за окремі заслуги перед Римською державою. Усиновлення римським громадянином чужоземця надавало останньому статусу сіуєз Оиігіїаз. Раб, звільнений римським громадянином, як правило, набував положення римського громадянина. римських громадян, набувала статусу свого батька в момент зачаття. Дитина, народжена поза шлюбом поділяла статус матері |
| 2 | набуття актом державної влади. Надавалось чужоземцям за особливі заслуги перед Римською державою |
| 3 | усиновлення чужоземця |
| 4 | звільненням римським громадянином свого раба (звільнений раб набував статусу свого колишнього господаря, який надав йому свободу) |
| 5 | припинення - смерть особи; продаж у рабство; полонення; вигнання з Риму; засудження до найтяжчих видів кримінального покарання |
У сфері цивільно-правових відносин правоздатність складалася із двох основних груп прав: вступати в законний шлюб і торгувати (ius connubii та ius commercii). Залежно від підстави встановлення громадянства римські громадяни поділялися на вільнонароджених (ingenui) і вільновідпущеників (libertini).
Вільнонароджений римський громадянин мав повну правоздатність у політичних, майнових і сімейних відносинах. Римський громадянин, який мав статус pater familias, мав повну правоздатність у приватній сфері. Крім того, правоздатність римського громадянина у публічній сфері включала: право служити в регулярних римських військах (ius militiae); право брати участь і голосувати в народних зборах (ius suffragii)69; право бути обраним на посади магістратів (ius honorum).
Римські громадяни вільновідпущеники назавжди залишалися носіями обмеженої правоздатності як у сфері публічних, так і приватноправових відносин.
Вони залежали від своїх колишніх господарів. Однак в період імперії виник інститут надання вільновідпущеникам повної правоздатності спеціальною постановою імператора або даруванням імператором золотої каблучки за особливі заслуги.Римське громадянство припинялося зі смертю особи, втратою римського громадянства шляхом продажу у рабство (наприклад, дезертира, крадія, неплатоспроможного боржника), полонення (якщо ж особа поверталася з полону в Рим, то вважалось, що вона ніколи не втрачала свободи, громадянства та прав), засудження до найтяжчих видів кримінального покарання чи вигнання з Риму. Римський громадянин міг сам відмовитися від прав римського громадянства, наприклад, коли переходив у статус латинів для отримання земельної ділянки у провінції.
З поглибленням майнової диференціації серед рабовласників виникали привілейовані стани нобілі і вершників. До нобілі входили найзнатніші патриціанські багаті плебейські роди. Стан вершників утворився з торгово-фінансової знаті і землевласників.
Особливу групу складали латини - жителі Лаціуму (території Італії) та їх нащадки, а в І ст. до н.е. - неіталійські общини, які отримали римське громадянство за особливими актами римської держави. Латини не мали права служити в римських легіонах, бути обраними на посади. Перегрини також відносилися до категорії вільних, але вони не мали прав римських громадян. До них належали вільні жителі провінцій - країн, які знаходилися поза Італією і були завойовані Римом, а також вільні громадяни іноземних держав. Вони несли податкові зобов'язання і володіли майновими правами. Для захисту своїх прав перегрини були зобов'язані шукати для себе покровителів - патронів з числа римських громадян. У сфері цивільно-правових відносин перегрини керувалися національним правом.
Особливу соціальну групу, що зародилася в Римі у період республіки, складали колони — орендарі землі, які потрапляли у залежність від землевласників і прикріплялися до земельної ділянки. Ними ставали збіднілі люди, вільновідпущеники і раби.
Колони володіли особистим майном, мали право укладати договори і вступати в шлюб. Вільновідпущеники (відпущені на волю раби) як правило залишалися в залежності від свого колишнього господаря, що перетворився на їх патрона, і несли на його користь певні повинності.Вільновідпущеники - це відпущені на волю раби. Вони одержували правовий статус особи, яка надала їм свободу. Тобто, колишні раби могли набувати правового статусу римського громадянина, латина чи перегріна. Однак і далі вільновідпущеник залежав від свого господаря.
Раби були основною пригнобленою і експлуатованою частиною давньоримського суспільства. Рабство в Римі особливого розвитку набуло з ІІІ ст. до н.е. Головним джерелом рабства був військовий полон. Раби перебували у державній і приватній власності. Рабовласник мав повні права над рабом, який вважався річчю. Особливо важким було становище рабів у великих приватних рабовласницьких латифундіях. Вільні були суб'єктами права, а раби - об'єктами. Вони прирівнювались до речей. Господар надавав їм засоби для існування, які сам вважав необхідними і доцільними. Новою формою рабовласницьких відносин став пекулій - частина майна господаря, яка надавалася рабу для самостійного господарювання і отримання частини доходу від неї. Такий метод експлуатації рабської праці сприяв підвищенню її ефективності.
Виникнення рабства (джерела рабства): захоплення в полон; перетворення іноземців у рабів (якщо вони не мали захисту Римської держави, оскільки між державами не було договору); дитина, народжена рабинею, навіть якщо батько вільний (правовий статус батька набували діти від законного шлюбу. А вступати в шлюб з рабинею заборонялося. Таким чином, дитина вважалася народжена поза шлюбом, тому діти, народжені від рабині, набували статусу матері); глава сім'ї міг продати в рабство підвладного члена сім'ї за непослух; боржника кредитор (пізніше тягар у боргових зобов'язаннях перемістився з особи боржника на його майно і продаж боржника замінено заставою майна і перестав бути джерелом рабства); в рабів перетворювалися особи, засуджені до пожиттєвого ув'язнення або каторжних робіт; вільні жінки, які вступали у зв'язок з рабами і продовжували їх всупереч заборони рабовласника та ін.
Для ефективності експлуатації рабської праці їм надавали певну господарську самостійність з умовою, що раб платитиме господарю необхідний оброк. Таке майно було відоме в Стародавньому Римі як пекулій. Пекулій юридично захищався майном рабовласника, який ніс відповідальність по договорах, укладених рабом, але в межах пекулія.
Способи припинення рабства: звільнення за заповітом; коли раб викривав вбивство громадянина; при досягненні рабом сану єпископа та ін.
Особа - носій певних прав і обов'язків, тобто є суб'єктом права. Особа в Римі позначалася терміном persona. Persona - суб'єкт права. Суб'єктами права могли виступати як фізичні, так і юридичні особи. Фізичні особи - громадяни Риму; юридичні особи - організації.
У Римі тільки вільні люди визнавалися суб'єктами права. Але і вони мали неоднаковий обсяг прав. Останній залежав від багатьох факторів, про що вже йшла мова в питаннях про статус різних категорій населення.
2.