Особливості права США

Право США веде свої витоки від англійської правової системи, основні елементи якої були привнесені на Американський континент поселенцями-колоністами у XVII - XVIII ст. Однак право США одразу набуло специфічних рис, пов'язаних із особливостями соціально-економічного, політичного, територіального розвитку країни, особливо після її об'єднання в єдину державу.

З часу створення перших колоній (штатів) у кожній з них складалися свої правові системи, а з проголошенням Сполучених Штатів Америки виникла ще й єдина федеральна правова система. Тому американська правова система є складним і неоднорідним явищем, яке включає федеральну правову систему у поєднанні з правовими системами штатів. Така її структура в юридичній науці знайшла визначення як “правовий дуалізм”. Тобто на території штату традиційно поширюється дія двох правових систем - своєї власної і федеральної.

Джерела права. Ще до проголошення незалежності в США відбувався активний процес перенесення англійського загального права, “права справедливості” і статутного права на правову реальність колоній. Однак застосування англійського права обмежувалося актами місцевих органів влади, легіслатур, тобто його норми пристосовувалися до практичних потреб, враховуючи місцеві умови, звичаї і традиції. Звичаєві норми тубільного населення нехтувалися. Тому часто право мало еклектичний та казуїстичний характер.

Колоністи не сприйняли окремих інститутів англійського феодального права (наприклад, принципу первородства (майорату) у спадкуванні). Суди колоній також відходили від багатьох технічних деталей і складнощів, змінювали окремі правові конструкції та цілі інститути загального права.

Необхідно врахувати, що в окремих колоніях (згодом штатах) були поширеними правові системи іспанських, голландських, французьких колоністів, які також зберігали свою специфічну самобутність на відповідних територіях.

В американських штатах як джерело права більшого значення, у порівнянні з англійським правом, набули законодавчі акти та в цілому акти органів влади (статутне право), а також їх кодифікації. У деяких колоніях задовго до проголошення незалежності здійснено спроби кодифікації законодавства. Відомий збірник актів Масачусетса 1648 р., що став своєрідним зразком для аналогічних кодифікацій в інших колоніях.

Також особливістю американської правової системи, про окреме повноцінне формування якої реально можна говорити лише з часу проголошення незалежності та прийняття Конституції США, стало її активне пристосування до умов капіталістичного розвитку і формування основ громадянського суспільства.

Важливою ознакою правової системи США, на відміну від англійської, є наявність писаної федеральної Конституції, включно з Біллем про права, та конституцій штатів. З тексту Конституції США випливає право Верховного суду тлумачити її текст і зміст, а також право вищих судових інстанцій штатів тлумачити їх власні конституції.

Після проголошення незалежності, незважаючи на сильні антианглійські настрої, загальне (прецедентне) право зберегло панівні позиції у правових системах штатів (за винятком хіба що Луїзіани). Рецепція англійського права здійснювалася через відповідні положення законів штатів. У конституціях деяких штатів англійське право прямо не згадувалося. Натомість передбачено збереження юридичної сили права, яке було тут до здобуття незалежності. В окремих штатах (Меріленд, Нью-Йорк, ін.) англійські статути і загальне право названі як джерела права.

У 20-30-і рр. ХІХ ст. в США склалася власна школа американських суддів і юристів, яка тяжіла до англійського права.

У США в колоніальний період (значно швидше, ніж в Англії) відбулося злиття загального права з “правом справедливості”, що поглинули у більшості штатів і в правовій системі федерації суди загальної юрисдикції.

Повертаючись до проблеми “правового дуалізму”, зазначимо, що в США, на відміну від Англії, загальне право не стало єдиним для всієї країни і має суттєві відмінності у штатах. Федеральне законодавство не інкорпорувало загальне право як таке в систему федерального права і лише окремі конституції штатів прямо розглядають загальне право як обов'язкове до застосування в судах за відсутності законодавства з конкретного питання.

Формально в США немає федерального загального права, яке не передбачене у тексті Конституції. Верховенство федерального права над правом окремих штатів ст ало наслідком розвитку правової практики. Цьому багато в чому сприяли рішення Верховного суду, які передбачали, що суди штатів повинні вирішувати справи згідно Конституції, федерального права і законів штату. Тобто поряд із законодавством важливу роль у функціонуванні національної системи права відігравала правотворчість Верховного суду.

Однією з ключових відмінностей американської правової системи від англійської стало співіснування норм загального права та законодавчих актів як джерел права. З 20 - х років ХІХ ст. більшість штатів активізували роботу з кодифікації норм загального права, залишаючи за судами широкі повноваження їх тлумачення. Основна тенденція подальшого розвитку американського права - збільшення ваги законодавства при збереженні принципового значення рішень Верховного суду.

У 1796 р. в штаті Вірджинія прийнято Кримінальний кодекс, підготовлений Томасом Джефферсоном. У штаті Нью-Йорк з 1828 р., а згодом і в інших штатах почали видавати офіційні збірки (компіляції) законодавства. У 1848 р. в штаті Нью-Йорк прийнято Цивільний і Кримінальний кодекси, що стали певним зразком для інших

штатів. У 1872 р. у найбільшому західному штаті Каліфорнія прийнято одразу чотири кодекси: цивільний, кримінальний, цивільно-процесуальний і кримінально-

процесуальний. Процес уніфікації американського права здійснювався під впливом коментарів відомих суддів та провідних професорів-юристів. Однак кодекси, що характерно для англо-американської системи права, не зайняли такого авторитетного місця в правовій системі, як це мало місце в континентальній правовій системі.

З кінця XIX ст. через потреби американського суспільства, насамперед підприємців, в США розпочався рух за уніфікацію права. У 1889 р. створено комітет, що розробив проекти декількох уніфікованих законів з регулювання торгівлі і рекомендував їх для ухвалення легіслатурами штатів. З 1892 р. діяла Національна конференція уповноважених з уніфікації права штатів, яка запропонувала для прийняття 200 законопроектів з торгового права. Однак результативність прийняття цих законів у штатах була невеликою.

Цивільне право

Як і у випадку з Англією, термін “цивільне право США” є досить умовним, адже, по-перше, не існує єдиного загальнодержавного цивільного права, а, по -друге, цивільне право складається з окремих правових інститутів, як-от право корпорацій, договірне право, право власності тощо. Основними формами регулювання цивільно -правових відносин (окрім Конституції, федеральних законів та рішень Верховного суду) є закони штатів. В окремих штатах у ХІХ ст. прийнято цивільні кодекси (Каліфорнія, Луїзіана, Монтана та ін.), але вони не відіграють основного значення. У праві більшості штатів ця галузь права регулюється окремими законами.

Особливістю юридичного статусу фізичних осіб у США, незважаючи на закладений у конституційному законодавстві принцип формальної рівності, тривалий час було обмеження прав жінок та іноземців, відсутність правосуб'єктності у темношкірого населення (негрів-рабів).

Особливого розвитку у праві США надано розробці прав юридичних осіб, що пов'язано з бурхливим розвитком підприємництва як головної ознаки капіталістичних відносин. У США, як і в Англії, у значенні поняття “юридична особа” виступає поняття “корпорація”. Відповідно з кінця XIX ст. розпочало активно розвиватися корпоративне (акціонерне) право.

Юридична техніка формування корпорацій з певними змінами була успадкована американською правовою системою від англійського загального права. За визначенням Верховного Суду США від 1819 р. корпорація - це штучне утворення, невидиме, невідчутне, яке існує лише у правовому припущенні, володіє властивостями, наданими установчим статутом, або властивими самому його існуванню. Законодавче регулювання діяльності корпорацій в США завжди відзначалося ліберальністю. Їх правове становище визначалося в основному законодавством штатів.

Зростання великих корпорацій досить швидко призвело до виникнення монополізму. З розвитком цього явища виникло т. зв. антимонопольне (антитрестівське) законодавство, яке насамперед виражало інтереси держави у забезпеченні рівних умов конкурентної підприємницької діяльності у різних галузях економіки. Першим федеральним актом у цій галузі став Закон Шермана 1890 р. (у США законодавчі акти, прийняті Конгресом, як правило неофіційно називаються за ім'ям його автора чи співавторів з числа конгресменів), що оголосив незаконними дії об'єднань з метою монополізації торгівлі між штатами і зовнішньої торгівлі США.

Розвиток корпорацій вплинув на подальший розвиток права власності. Для американського типу капіталістичних відносин притаманна першість принципу індивідуалізму та відповідно індивідуальної приватної власності. Цей принцип став основою поширеної в США асоційованої корпоративної форми власності, яка схильна поєднувати приватні та суспільні інтереси.

З останньої чверті XIX ст. набув подальшого розвитку інститут довірчої власності (трасту), що передбачав передачу майна, акцій та інших активів у розпорядження довірчого власника для управління майном власників значних статків. Утворення трастів стало одним з основних методів уникнення відповідальності найбільшими монополіями.

Значного розвитку в США набуло договірне право, чому сприяли бурхливий промисловий розвиток та політика економічного лібералізму. Сформувалася практика необмеженого права укладати різні види угод, що були основою усього різноманіття видів і напрямів підприємницької діяльності, реалізації права власності в цілому. Договори стали основною юридичною формою, яка фіксувала відносини найму робочої сили, обміну товарами, надання послуг, інші. Завдяки судовій практиці у традиційні правові доктрини введені такі основоположні принципи договору, як рівність сторін, непорушність виконання зобов'язань тощо. У ХІХ ст. скасовано особисту відповідальність боржника за невиконання зобов'язання, що мала наслідком його ув'язнення. Отримали розвиток такі нові види договорів, як договір перевезення вантажів і пасажирів, договір страхування, договір лізингу, договори банківських (фінансових) операцій тощо.

Розвиток промислового виробництва зумовив виникнення нових галузей права - трудового та екологічного. Активний розвиток трудового законодавства у США розпочався у 1870-х рр. під впливом гострих соціальних конфліктів між підприємцями- власниками виробництв і трудовими профспілками. Однак на цей час вагомих досягнень у трудовому законодавстві США не спостерігалося, що зумовлювалось нерозвиненістю правових норм, пануванням судової доктрини про незаконність робітничих страйків, небажанням органів влади втручатися у справи підприємців внаслідок політики лібералізації. Антиробітниче законодавство окремих штатів передбачало штрафи і тюремне ув'язнення за організацію та підбурювання до страйків, насамперед у транспортній галузі.

У другій половині XIX ст. під тиском громадської думки в окремих штатах прийняті досить обмежені закони про дитячу працю і працю жінок. Однак спроби їх виконання нівелювались федеральними судами. Зокрема, Верховний суд США визнавав такі закони неконституційними. Також договірні трудові стосунки між роботодавцем і найманим робітником часто мали регресивний характер внаслідок дії норм про расову сегрегацію і обмеження права на працю для негритянського населення, що проявлялися насамперед у видах робіт чорношкірих громадян США, умовах праці і розмірі заробітної плати.

Перші спроби захисту навколишнього середовища в США здійснені наприкінці ХІХ ст. Прийнятий у 1891 р. закон про лісові резервати розпочав процес передачі “громадських земель” у федеральну власність. Ці землі не підлягали продажу або передачі у приватну власність. Створено систему заповідних територій, яка набула в США великого розвитку.

Сімейне право

Традиційно ця галузь права в США відноситься до компетенції штатів і регулюється їх законодавством. Сімейне право відзначається великою різноманітністю через відсутність єдності у підходах до регулювання найдрібніших питань шлюбно - сімейних відносин. У цій галузі права часто зберігали чинність англійські та американські судові прецеденти.

Законодавство штатів закріпило різні підходи насамперед до процедури реєстрації шлюбу, для якої можна виділити дві форми: громадянський і церковний шлюб. У більшості випадків для церковного шлюбу потрібний попередній дозвіл від відповідних муніципальних органів влади. У різних штатах сформувалися свої досить різні порядки отримання розлучення. Особливо ліберальними порядками щодо процесу розлучення традиційно відзначається штат Невада, куди часто звертаються подружжя для швидкого оформлення цієї процедури з обопільної згоди.

В американській сім'ї зберігалося верховенство чоловіка, який мав право управляти і розпоряджатися подружньою власністю. Майнові права дружини були обмеженими. Тривалий час зберігалися обмеження політичних прав заміжніх жінок.

У різних штатах сформувався різний порядок спадкування. Практично у всіх штатах спадкування здійснюється як за законом, так і за заповітом. Однак порядок спадкування залежно від розміру спадку суттєво відрізняється. Додаткові формальності передбачені для спадкування великої власності. Законодавством передбачений особливий судовий нагляд на період відкриття заповіту чи тривалості строку передачі спадку у власність спадкоємцям.

Кримінальне право і процес

У США також по суті не склалося єдиної кримінально-правової системи. За Конституцією США, окрім норм федерального значення, кримінальне право належить до юрисдикції відповідних органів влади штатів. Немає федерального кримінального кодексу.

Американське кримінальне право розвивалося під впливом англійського загального права, перейнявши чимало правових понять і конструкцій. Наприклад, збережено поділ злочинів на фелонії і місдімінори. Чимало прецедентів англійських судів були включені в американське загальне право. По мірі розвитку американського права все більшого значення набували норми статутного права, зокрема законодавчі акти легіслатур штатів. У XIX ст. в багатьох штатах здійснено кодифікацію чинних кримінального-правових норм. Перша спроба кодифікації федерального кримінального законодавства здійснена у відповідному розділі Зводу законів США (1873 - 1877 рр.).

З розвитком кримінального законодавства у штатах поділ злочинів на фелонії та місдімінори був удосконалений. Зокрема, їх класифіковано на декілька класів. Однак загальна традиція такого поділу збереглась. Фелонії - тяжкі злочини, які спричиняють позбавлення волі на термін більше одного року. Місдімінори передбачали менш тяжкі діяння. Між цими групами злочинів встановлено різницю як в матеріально-правовій, так і процесуальній частині. Справи про злочини, які кваліфікуються як місдімінор, передбачають розгляд у спрощеному порядку.

Законодавство США, як і Англії, не давало загального визначення покарання, його сутності і мети, а лише встановлювало систему покарань та інших кримінально- правових заходів. Основні види покарань - страта, ув'язнення і штрафи. Як додаткове покарання судами призначалася конфіскація майна. Смертна кара передбачалася федеральним законодавством і законодавством штатів, присуджувалася за здійснення тяжких державних або загальнокримінальних злочинів (насамперед тяжке убивство). Видом покарання за тяжкі злочини було довічне ув'язнення. Залежно від характеру злочину і особи злочинця могло призначатися ув'язнення з різним режимом утримання.

Також під впливом англійського права з кінця ХІХ ст. запроваджено такий вид покарання, як пробація, яка стала певною альтернативою позбавлення волі. Вона не передбачає тюремного ув'язнення, але ставить засудженого на визначений судом термін під жорсткий контроль спеціальної наглядової служби. Цей вид покарання став різновидом умовного засудження.

Штраф передбачений відповідно до кодексів штатів як альтернативна санкція за вчинені злочини. У якості основної міри покарання при місдімінорі він передбачав сплату визначених грошових сум.

Правовий дуалізм в США історично характерний і для кримінально- процесуального права, де значний вплив мали процесуальні традиції англійського загального права. У XIX ст. вони доповнилися новим законодавством штатів. В окремих з них були складені кримінально-процесуальні кодекси. З кінця XIX ст. усі питання кримінального процесу і судочинства включаються як самостійні розділи до зведень законів штатів. Однак через консерватизм судової системи законодавство не набуло вирішального значення у функціонуванні кримінального процесу.

Таблиця 11.2. Стадії кримінального процесу у США

Генеральний аторней (він же міністр юстиції), який згідно Конституції США призначається Президентом за погодженням з Сенатом, отримав повноваження урядового консультанта, радника Президента з кримінальної політики. Він же здійснює контроль за діяльністю прокурорів (федеральних аторнеїв) США. Відносно прокурорів штатів і графств генеральний аторней функціями контролю не наділений. Федеральні аторнеї серед іншого контролюють дії федеральної поліції. Вони отримали право порушувати кримінальні справи і висувати обвинувачення. Саме ж розслідування в основному проводиться поліцією.

Поліцейські та аторнеї отримали широкі повноваження у веденні попереднього розслідування: збирають дані про злочин, розшукують злочинців, здійснюють арешти підозрюваних і проводять допити. Арешти, обшуки та інші слідчі дії здійснюються поліцією зазвичай за попередньою санкцією суду.

Американські правотворці намагалися швидко подолати середньовічні пережитки кримінального судочинства. Відмовившись від ряду принципових традицій старого (англійського) загального права, судовий розгляд справи мав змагальний характер. Протягом усього судового розгляду діяв принцип презумпції невинуватості підсудного. Демократичні принципи кримінального процесу, проголошені у XV і V поправках до Конституції, за змістом заперечували інквізиційні і звинувачувальні риси кримінального правосуддя. Таємниці розслідування протиставлена гласність судової процедури. Звинувачена особа отримала право відмовлятися від показів. Замість одноосібного судового розгляду запроваджено суд присяжних.

Журі присяжних у ряді штатів визначає не лише вину обвинуваченого, але й міру покарання. Вирок журі має бути одностайним. Якщо одностайності немає, суддя може оголосити суд недійсним з причини відсутності одностайності присяжних. У більшості штатів виголошення вироку проводить суддя. Він володіє великою свободою у виборі відповідної до закону і обставин справи міри покарання.