Основні чинники державоутворювального процесу

До таких належать:

1) об’єктивна необхідність управління великими колективами;

2) природні умови: клімат, ландшафт, характер комунікацій;

3) продиктований природою спосіб господарювання;

4) стратифікація суспільства - поява соціальних груп, станів;

5) військова функція;

6) рівень матеріальної культури;

7) рівень духовної культури, сакральний (релігійний) фактор у са­мосвідомості суспільства.

Перелічені чинники не є вичерпними та, крім цього, роль кожного з них може бути більшою чи меншою, залежно від обставин.

Поставимо собі запитання: якщо історія держави і права - це, по суті, людська історія, то, можливо, і людину з усіма її якостями слід причислити до чинників історії? Політична література (а історія дер­жави і права, без сумніву, - «література» політична) часто грішить тим, що, оперуючи «засобами виробництва», «класовими суперечностями», «рухомими силами» тощо, забуває про таку «дрібницю», як людина. Між тим «максима» Протагора («людина - міра всіх речей») в усі часи була актуальною, а сьогодні - тим паче. Без сумніву, людина - най­важливіший чинник історії.

Під «великими» колективами ми маємо на увазі такі спільності, які вже внаслідок їх розмірів не можуть управлятися родовими ін­ститутами. Наприклад, населення Китаю на рубежі нашої ери налічу­вало приблизно 50 мільйонів людей і не могло управлятися так, як управлялися стародавні Афіни чи група збирачів та мисливців, що бродили в бразильській сельві.

Величезну роль у соціальній організації відіграє сам чинник управ­ління з його об’єктивними законами. У будь-якому середовищі та в будь-яких культурах управління завжди має ієрархічний характер. Це об’єктивний закон, і він діє також у соціальному середовищі, породжу­ючи ієрархію серед людей.

Історичне оточення справляє могутній вплив на організацію сус­пільства. Природа, клімат, ландшафт визначають спосіб господарю­вання, а останнє - організацію суспільства, управління та влади. В річ­кових та степових цивілізаціях люди не можуть жити однаково. Характер комунікацій або спрощує, або ускладнює об’єднання етносів: Егеїда - Східне Середземномор’я - з її порізаним та острівним ландшафтом представлена безліччю окремих міст-держав, які лише іноді, у разі військової потреби, поєднуються в союзи (Афінський морський союз), а народи великих річкових долин утворюють, як правило, великі держа­ви (Єгипет, Вавилон, Китай).

Величезну роль у політичній історії відіграє військовий чинник. Він об’єднує етноси в союзи племен, породжує надродові структури управління і, найголовніше, військову адміністрацію, в руках якої опиняється найдієвіша влада - влада зброї. Історично нова військово- політична влада вступить до боротьби зі стародавньою жрецькою владою і переможе. Відголоски боротьби за владу між старою жрець­кою та новою військово-політичною владами ми знаходимо у старо­давніх міфах про Прометея, Артавазду, Амірані, Сосруко, Каве та ін.