Історія формування та методологія науки і навчальної дисципліни
Наука і навчальна дисципліна «Історія держави і права зарубіжних країн та римське право» має власну історію. Вона бере початок з кінця XVIII ст. Велике значення в нагромадженні історико-правових знань відіграла історична школа права в Німеччині, представники якої досліджували насамперед історію римського і німецького права.
Її представники - Г. Гуго, Г.Пухта, Ф. Савіньї. Відзначимо багатотомну працю Ф. Савіньї «Історія римського права в середні віки» (1831 р.).Вагомий внесок у розвиток науки держави і права здійснили представники соціологічного напряму юриспруденції (Ф. Гізо, О. Тьєрі, О. Холмс, М. Ковалевський, Е.Нейкамп), які розглядали історичний процес формування правопорядку в Європі крізь призму класової боротьби. Ці ідеї згодом лягли в основу ідеології марксизму.
У подальшому великий в нагромадження історико-правових знань внесли вчені Е. Лабуле, Р. Дарост (Франція), Г. Мен, Г. Спенсер (Англія), А. Пост (Німеччина), П.Віноградов, Н. Карєєв (Росія) та інші. У західній літературі в XIX - XX вв. був накопичений і узагальнений величезний фактичний матеріал, що зробило можливим видання фундаментальних праць «Історія права» німецьких учених Й. Колера і Л. Венгера (1914 р.), «Історія права» (1924 р.) і «Панорама правових систем» (1928 р.) американських істориків права Д. Вігмора та У. Сігля. Після Другої світової війни великі роботи з історії права і політичних інститутів опублікували французькі вчені Ж. Еллюль, Р. Моньє, Ж. Імбер, Ф.Гаррісон. Відзначимо працю англійського історика А. Тойнбі «Досвід дослідження історії», в якій автор обгрунтував цивілізаційний підхід в дослідженні державно-правових явищ, та шведського вченого Е. Аннерса, автора праці «Історія європейського права».
Розвиток історико-правових досліджень дозволив ввести в університетах Західної Європи і США спеціальні курси з історії національного та іноземного права, з історії права і політичних інститутів.
Спроби введення таких курсів робилися в університетах дореволюційної Росії.Серед українських вчених ХІХ ст. проблемами історико-правових досліджень займалися М. Володимирський-Буданов та О. Кістяківський. Серед радянських авторів програм навчального курсу і лекцій з історії держави і права зарубіжних країн виділимо П.Галанзу, О. Жидкова, Н. Крашеніннікову, К. Батира, З. Черніловського, К. Федорова.
Вагомі наукові та навчально-методичні напрацювання належать провідним українським вченим-історикам права Л. Бостан, В. Глиняному, В. Макарчуку, А. Рогожину, В. Рубанику, М. Страхову, Б. Тищику, О. Шевченку та іншим.
Методологія науки і навчальної дисципліни
Здобутком історико-правової науки є значний арсенал різних методичних прийомів і засобів, що використовуються також під час викладання відповідної навчальної дисципліни. Методологія історії держави і права, як і кожної науки, поєднує комплекс загальнофілософських, загальнонаукових та спеціальнонаукових методів.
До основних загальнофілософських методів пізнання належать діалектичний (розгляд державно-правових явищ у динаміці та взаємопов'язаності з іншими процесами розвитку соціуму на основі хронологічної відповідності) та метафізичний (протилежний діалектиці метод, що розглядає явища поза їх внутрішнім зв'язком і розвитком, тобто у стані статичності, не визнає внутрішніх суперечностей).
Методологічну базу історико-правової науки складають загальнонаукові принципи наукового пізнання: історизму, системності та об'єктивності, комплексності та всебічного дослідження проблеми. Вони реалізуються через застосування в ході дослідження загальнонаукових, частково-наукових (міждисциплінарних) і спеціально- наукових методів. Загальнонаукові і частково-наукові методи: логічні (аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія, узагальнення, класифікація та ін.), системний, функціональний, синергетичний, моделювання, порівняння, статистичний тощо.
Таблиця 1.2., Основні методи вивчення історії держави і права зарубіжних країн
| історичний (конкретно- історичний) | державно-правові явища отримують оцінку крізь призму визначеного історичного часу, соціального середовища, впродовж якого та в якому вони існували, тобто виникли і отримали розвиток |
| хронологічний | явища і події державно-правового розвитку представлені у чітких часових (хронологічних) рамках та у чіткій послідовності |
| періодизації | виокремлення на основі певних критеріїв періодів розвитку державно- правових інститутів |
| порівняльний (порівняльно- історичний) | дає можливість виявити спільні та відмінні риси і закономірності розвитку державно-правових явищ і процесів у певний час (наприклад, порівняння форм держави, правових систем, конкретних інститутів держави і права) у різних країнах та регіонах світу (синхронний метод), або у різні історичні періоди та епохи (діахронний метод) |
| формально- юридичний | дозволяє простежити взаємозв'язок внутрішнього змісту і форм державно-правових явищ та інститутів і застосовується при аналізі форм держави, визначенні і юридичному оформленні компетенції державних органів, дослідженні форм (джерел) права, формальної визначеності права як однієї з його основних властивостей, у практичній діяльності при тлумаченні норм права для з'ясування їх суті, змісту і волі законодавця, вираженої в них |
| порівняльно- правовий | передбачає глибше вивчення правових явищ, інститутів і процесів через їх співставлення (порівняння нормативних актів, правових систем та їх складових тощо) |
| ретроспективний | передбачає відтворення картини минулого за наявності необхідної (мінімальної) кількості історичних та правових джерел певного історичного періоду і дає можливість прослідкувати загальні тенденції розвитку окремих процесів від найдавніших часів до сьогодення |
| державноправового моделювання | дозволяє досліджувати державно-правові явища, процеси та інститути на їх моделях, тобто шляхом уявного, ідеального відтворення об'єктів, що досліджуються |
| актуалізації і прогнозування | отримані у результаті вивчення (дослідження) знання використовуються для формування науково-обгрунтованих прогнозів щодо майбутнього розвитку держави і права, наступної практичної діяльності в сучасних умовах правотворення і правозастосування |
Усі методи перебувають у взаємозв'язку та формують єдину систему дослідження державно-правових явищ, процесів і систем, особливостей їх розвиту та взаємодії у відповідності із поставленими метою і завданнями дослідження.
4.