Характеристика феодалізму. Періодизація епохи Середньовіччя в Західній Європі

Історія народів і держав сучасної Європи почалася в епоху, яку умовно визначають як “Середньовіччя”. З часів Античності поняття “Європа” ототожнюється з географічним визначенням “Захід”, що протиставляється Азії, або “Сходу”.

Зміст термінів “середні віки” і “феодалізм” змінювався з розвитком європейських історичних знань. Термін “середні віки” (від лат. medium aevum) був вперше введений італійськими гуманістами XV - XVI ст. Римський історик XV ст. Флавіо Бьондо у праці “Історія від падіння Риму” назвав “середнім віком” період, що відділяв його епоху від епохи Античності. Тому термін “Середньовіччя” з великою долею умовності можна застосовувати до держав Східної Європи та, тим більше, до держав Сходу.

У XVII ст. професор Гальського університету (Німеччина) Й. Келлер увів термін “Середні віки” до загальної періодизації всесвітньої історії, поділивши її на Античність, Середньовіччя і Новий час. Хронологічні рамки періоду Середньовіччя він позначив від поділу Римської імперії на Західну і Східну (завершився у 395 р за Феодосія І) до падіння Константинополя під ударами турецької навали у 1453 р.

В період Великої французької революції (кінець XVIII ст.) набув поширення термін “феодалізм”, що ототожнювався з “Середніми віками”. Зазначений термін походить від терміну “феод”, що в документах XI - XII ст. позначав земельну власність, передану васалу сеньйором за військову службу. Його аналогом в німецьких землях став термін “лен”. Отже, історія Середніх віків розглядалася як час панування феодальної або ленної системи суспільних зв'язків та відповідного типу господарювання.

Xарактеристика поняття “феодалізму” з метою комплексного засвоєння особливостей розвитку держави і права в зазначену епоху потребує розгляду фундаментальних явищ суспільного розвитку того часу.

Як видно з самого походження терміну “феодалізм”, основним засобом виробництва та видом власності в середньовічних суспільствах була земля. За феодалізму земля у вигляді великої власності знаходилася у монопольному користуванні феодалів, які в силу специфіки суспільного поділу праці зконцентрували в своїх руках насамперед військову та релігійну функції. Феодальна земельна власність безпосередньо реалізовувалася через дрібних виробників - селян, яким феодал віддавав землю для обробітку. Селянин не був власником землі, а лише утримував її на певних умовах, аж до права спадкування. Його економічна залежність виражалася у формі ренти, тобто роботи або платежу на користь феодала (її види: відробіткова, натуральна, грошова).

Правове становище селянина суттєво відрізнялося від раба, адже селянин хоча й був залежним виробником, володів засобами виробництва, знаряддями праці, мав право вести власне господарство та був особисто вільним. Основна маса селян залежала від феодала та піддавалася експлуатації.

Другою особливістю феодальної земельної власності стало її тісне поєднання з політичною владою. Крупна вотчина феодала була не лише господарською одиницею, але й своєрідною маленькою державою - сеньйорією. В руках крупних феодалів зосереджувалася адміністративна, фінансова, судова, військова влада. Така організація суспільства зумовила у Х - ХІ ст. поширення в Європі явища феодальної роздрібненості.

Третьою особливістю феодальної земельної власності стала її ієрархічна структура.

Таблиця 5.1. Форми феодальної земельної власності в Західній Європі

На основі такого юридичного поділу власності склалася ієрархічна структура серед земельних власників, пов'язаних васально-ленними відносинами.

На відміну від західної моделі, де государ володів номінальним правом верховної власності, у східній моделі феодалізму реальним верховним власником землі була держава. Проте це не виключало наявності приватних володінь, але їх становище було слабким. Земельна власність приватних власників зазвичай була підконтрольна державі. Власники землі мали обмежені політичні права. Соціальна ієрархія і система васально- ленних відносин на Сході була розвинена недостатньо.

Економічний примус, нерозділення економічної і політичної влади, певним чином розвинені васально-ленні відносини - все це зумовило важливість особистісних зв'язків у феодальному суспільстві, що знайшли вираження в юридичних формах патронату, залежності договорів, які містили речову (приватновласницьку) основу цих зв'язків.

Проблема феодальної власності не обмежується лише характеристикою земельної власності. З розвитком феодального, переважно аграрного суспільства в економіці зросло значення ремесла і власності на відповідні знаряддя праці. Саме прогрес у розвитку ремесел у підсумку визначив перспективу розвитку всього феодального суспільства і перехід до нової соціальної системи - капіталізму.

Останньою суттєвою характеристикою феодального суспільства назвемо його корпоративний характер. Колектив певним чином накладав обмеження на особу, яка могла здійснювати свої права на власність в силу належності до корпорації - колективу: селянин - право на користування і власність знарядь праці в рамках сільської общини; феодали - свою власність в рамках васальних зв'язків своєї спільноти-корпорації; ремісник і купець - своє право на працю і власність на знаряддя праці в рамках цеху або гільдії, нормам уставу яких вони підкорялися. Корпоративізм феодального суспільства знайшов вираження в його соціальній структурі, яка відзначалася складним переплетенням класового і станового поділу та соціально-економічного, а отже правового розшарування.

Політична організація феодального суспільства пройшла у своєму розвитку через декілька етапів.

З утвердженням феодальних відносин у Х - ХІІ ст. і розвитком феодальної роздрібненості політична влада концентрувалася в руках великих землевласників - князів, герцогів, графів, які часто були формально об'єднані слабкою владою монарха та реалізовували авторитарний принцип влади (кожний барон - король у своїх володіннях). На цьому етапі оформляється важлива особливість політичної структури феодального суспільства: поділ політичної влади на владу в центрі (на рівні загальнодержавної чи територіальної влади князя) та на місцях (влада в особі земельного власника). Місцева влада вдосконалюється та ускладнюється з посиленням автономізації міст, окремих суспільних станів і станових груп.

Надалі королівська влада починає боротьбу з поліцентризмом. В умовах централізації влади в Західній Європі виникає нова форма феодальної монархії з органами станового представництва. Центральна влада була змушена іти на діалог із суспільними станами, інтереси яких представляли органи станового представництва як на місцевому, так і на загальнодержавному рівнях (англійський парламент, французькі Генеральні штати, німецький рейхстаг, ін.).

На етапі пізнього феодалізму оформилася абсолютна монархія. Нова форма держави передбачала вищий рівень централізації, збільшення владних повноважень монарха - наявність під його контролем адміністративного апарату, армії і податків. Специфічна розстановка суспільних сил та запекла боротьба між ними, пов'язана із занепадом феодалізму та виникненням буржуазних відносин, дозволяла монарху відігравати роль верховного арбітра і реалізовувати “абсолютну” владу. Перемога авторитарного принципу влади супроводжувалася згортанням чи навіть ліквідацією органів виборної представницької влади насамперед на загальнодержавному рівні.

На основі короткого огляду основних етапів розвитку феодалізму в Західній Європі наведемо найбільш поширену в науковій літературі періодизацію історії держави і права країн цього регіону в епоху Середньовіччя.

Таблиця 5.2. Періоди розвитку держави і права країнах Західної Європи в епоху Середньовіччя

При цьому варто враховувати умовність верхньої хронологічної межі цієї періодизації. Так, якщо дата початку Середніх віків для Західної Європи є загальноприйнятою - 476 р., тобто V ст. (остаточний розпад Римської імперії), то їх завершення зазвичай датують XVII ст. - Англійською буржуазною революцією (1640 - 1660 рр.) та одночасно завершенням Тридцятилітньої війни в Європі (1618 - 1648 рр.). Проте, наприклад для Франції така межа не підходить, адже там абсолютна монархія з усіма атрибутами феодальних відносин продовжувала існувати аж до Великої французької революції 1789 - 1794 рр. Свою специфіку має періодизація державності Німеччини.

На всіх етапах розвитку феодального суспільства існувала суперечлива єдність двох властивих державі функцій - насилля і порядку. Здійснення насилля було в основному пов'язане з інтересами панівної корпорації землевласників. Державне право (джерелами формування якого стали звичаєве право, державне законодавство та римське право) забезпечувало монополію феодалів на земельну власність, а також статус знатності і “благородства”, пов'язаний з особливими політичними та юридичними привілеями.

___ Таблиця 5.3. Головні ознаки феодалізму__________ панівна форма власності - земельна власність, реалізація якої визначала права,

_________ місце в суспільній ієрархії та надавала політичну владу_____ ______ в основі суспільно-політичного устрою відносини сюзеренітету-васалітету ______ станово-ієрархічна нерівність, закріплена моральними і правовими нормами__ ______ ідеологічна основа феодалізму - релігія (християнство)___ територіальна роздрібненість феодальних держав на окремі феодальні володіння

_______________ (сеньйорії у Франції, манори в Англії, землі в Німеччині)______ _______________ головним інститутом політичної системи суспільства все ж залишалася держава різноманітність форм державності при домінуванні монархії з авторитарним режимом

У якості гаранта миру і правопорядку по відношенню до суспільства в цілому монарх вступав у діалог з різними суспільними силами, що розширювало соціальну базу влади.

Середньовіччя відзначилося пануванням світових релігій - буддизму та ісламу на Сході, християнства в Європі. Поряд із загальнокультурним та суспільно-регуляторним значенням в житті Європи церква стала крупним землевласником, у власності якого була приблизно третина земельного фонду у кожній із західноєвропейських країн, а також потужною ідеологічною силою, яка освячувала феодальні порядки.

2.