Формування державності у країнах Стародавнього Сходу
Початок вивчення історії держави і права з країн Стародавнього Сходу є невипадковим, адже саме в цьому субрегіоні Євразійського континенту та на Півночі Африки виникли перші цивілізації-держави із самобутньою культурою, господарсько- соціальним укладом, політичною організацією, звичаями, які в сукупності сформували певний тип найдавнішої правової системи.
Саме тут виникла писемність, що дало можливість вченим, а через їх кропітку працю і нам нині знайомитися з першими пам'ятками правової культури тогочасних суспільств. До цих країн належать Вавилон та його попередник Шумер, Ассирія, Єгипет, Хеттська держава, Сирія, Фінікія, Ізраїльсько-Іудейське царство, Перське царство, Індія і Китай. У процесі свого становлення і розвитку ці держави пройшли шлях від численних родоплемінних утворень, через формування об'єднань військово-вождистського типу (протодержав), до створення консолідованих державних утворень монархічного типу та деякі з них навіть імперій (на етапі їх розквіту).Першим фактором, що сприяв формуванню державності у згаданих країнах, стали природні умови. Переважно теплий клімат, наявність великих річкових систем (Ніл - у Єгипті, Тигр і Євфрат - у Вавилоні, Інд і Ганг - в Індії) сприяли ролзвиткові іригаційного (зрошувального) землеробства. Сезонні розливи річок добре зволожували землю, проте потребували постійної роботи значної кількості людей над розбудовою і утриманням зрошувальних каналів, що окрім господарського ефекту також гуртувало численні маси простолюду і вимагало централізованого управління, яке могла здійснювати лише держава.
Другим фактором розвитку державності на етапі переходу від родоплемінних відносин стало формування суспільного прошарку знаті - найзаможніших власників господарств, рабів, маєтностей, які отримували свою власність шляхом експлуатації одноплемінників, військовими завоюваннями. До знаті насамперед належали вожді і старійшини родів, жерці.
Поступово родоплемінна верхівка переводила своє майно і політичну владу у спадкову власність, що дозволило сформувати перші династії правителів. З розвитком державності представники родоплемінної знаті зайняли ключові посади при дворі правителів, в численному чиновницькому апараті, армії, жрецтві.Третім фактором формування держав у Стародавньому Сході були війни, які вели всі стародавні народи з метою захоплення нових територій. Для утримання у по - корі завойованих народів, примусу їх до праці на користь завойовників потрібен був постійно діючий апарат влади, що спирався на різноманітні знаряддя примусу (армію, поліцію тощо).
Четвертим фактором необхідно врахувати рзвиток торговельно-економічних відносин. Розвиток виробничих ресурсів на основі міжродової та міжплемінної спеціалізації, обмін продукцією між родами і племенами зумовлював розвиток мережі торгових контактів, що вели до тісноїекономічної кооперації та первісних форм інтеграції.
Єгипет розташований у північно-східній частині Африки. У стародавні часи Єгиптом називали долину ріки Ніл, яка у буквальному розумінні давала життя й годувала країну в умовах посушливого клімату. Розклад общинних порядків в Єгипті проходив достатньо повільно, що тормозило розвиток приватновласницьких відносин і рабовласництва. Напередодні формування державності (приблизно рубіж IV - ІІІ тис. до н.е.) територія Єгипту була розділена на кілька десятків окремих областей - номів, які формувалися на основі певного племені. На чолі кожного нома стояв цар, який окрім політичних виконував функції верховного жерця і мав титул “начальника каналу”. Об'єднання областей відбулося поступово і зазвичай шляхом завоювань. Спочатку виникли два окремі царства - Верхній Єгипет і Нижній Єгипет. В період так званого Раннього царства (XXX - XXVIII ст. до н.е.) вони, швидше за все, були насильницьки об'єднані фараоном Нармером, який отримав титул “правитель Верхнього і Нижнього Єгипту”.
Між основними періодами тривали так звані Перехідні періоди, протягом яких країна переживала занепад, піддавалася завойовницьким нападам ворожих племен. Найбільшого розквіту давньоєгипетська державність досягла у період Нового царства, коли Єгипет у результаті завоювань поширив свою владу на території Східного Середземномор'я (сучасні Ізраїль, Сирія і Палестина) і став імперією.
У 343р. до н.е. Єгипет завоювали перси, а у 332 р. до н.е. - війська Александра Македонського. Так Єгипет став частиною елліністичного світу. У 30 р. до н.е. країну завоював Стародавній Рим, перетворивши її на провінцію.Виникненню і посиленню Вавилона, що майже на два тисячоліття став одним з найбільших центрів стародавньої цивілізації, передувало ряд важливих подій в регіоні Межиріччя (між ріками Тигр та Євфрат). У V-ZV тис. до н.е. тут утворилося давнє царство Шумера і Аккада. У результаті подальшого завоювання його території прийшлими аморейськими племенами утворилося два самостійних царства з центрами в містах Ісін і Ларса. Майже у всіх державах Межиріччя утвердилися аморейські династії, засновниками яких стали вожді племен-завойовників. Одна з аморейських династій у результаті чергового вторгнення близько 1895 р. до н.е. утвердилася у невеликому місті Вавилон. Тривалий час воно не відігравало значної ролі у політичному житті регіону. Проте політика шостого царя І Вавилонської династії Хаммурапі (1792 - 1750 рр. до н.е.) сприяла перетворенню Вавилона на столицю величезної держави - Вавилонського царства, яке підкорила все Межиріччя.
Вавилон - грецька назва семітського міста Бабіліма, що означає “ворота Господа”. Місто розташовувалося у північній частині Межиріччя на південний захід від сучасного Багдада - столиці Старовавилонського та Нововавилонського царства. Останнє існувало у середині І тис. до н.е. У 538 р. до н.е. Вавилон завоювали перси.
Одна з найстародавніших цивілізацій в світі склалася більше чотирьох тисяч років тому в долині Інду. Археологічні розкопки дали можливість встановити, що уже в III тис. до н.е. тут існували міста - центри ремісничого виробництва, розвиненого землеробства і торгівлі. Нажаль наука не володіє значними фактами щодо раннього періоду історії Стародавньої Індії. Краще представлена історія країни з другої половини ІІ тис. до н.е., коли з'явилися перші писемні джерела - веди. У цей час відбувалося поглиблення соціального розшарування і формування державності в долині ріки Ганг.
В середині II тис. до н.е. після тривалого руху із заходу на схід на півночі Індії з'явилися племена аріїв, що в перекладі означає “повноправний”. Вони підкорили місцеве населення. Племена почали утворювати союзи. Об'єднання прискорилося завоюваннями Александра Македонського.Найбільш численні і різноманітні історичні відомості відносяться до так званого магадхо-маурійському періоду (друга половина I тис. до н.е. - I ст. н.е.) - періоду найбільшого не тільки в Стародавній Індії, але і на всьому Стародавньому Сході державного формування - імперії Маур'їв (IV ст. до н.е. - II ст. до н.е.). Серед літературних пам'яток цього періоду особливе місце займають староіндійський політичний трактат “Артхашастра”, а також ряд релігійно -ритуальних і правових текстів, серед яких найбільш відомі “Закони Ману” (II ст. до н.е. - II ст. н.е.).
Перші вогнища цивілізації міського типу в Стародавньому Китаї почали виникати в II тис. до н.е. в долині ріки Хуанхе на базі родових груп іньських племен. Виникнення держави в Стародавньому Китаї пов'язують з тим, що у XVIII ст. до н.е. союз племен, відомий під назвою Шань або Інь, завершив підкорення іншого племінного союзу. Створення первинного примітивного протодержавного утворення Шан (Інь) було пов'язано з необхідністю організації виробництва, зрошування земель, попередження наслідків розливу річок, захисту територій. В епоху Інь утверджується верховна власність царя на землю. Цьому сприяли уявлення про нього як про земне божество.
Історія давньокитайської держави охоплює такі періоди: Шань (Інь) (ХVІІІ-ХІ ст. до н. е.), Чжоу (ХІ-ІІІ ст. до н. е.), Цинь (221-207 рр. до н. е.) і Хань (ІІІ ст. до н. е.- ІІІ ст. н. е.).
2.