Форми захисту порушених прав
Захист прав є одним з аспектів функціонування правової системи. Примусовий характер правових норм забезпечується державою за допомогою спеціально створених державних органів. У разі порушення суб'єктивного права особи, яке визнається і охороняється державою, воно може бути захищене через суд із застосуванням до порушника примусових заходів впливу.
Сукупність юридичних дій, що утворюють певний порядок, процедуру захисту прав у суді, називається процесом. Правові норми, які регулюють порядок діяльності учасників процесу та судової влади, становлять процесуальне право.
У давньоримській практиці склалися два типи процесу, які були спрямовані на захист різних інтересів. У кримінальному процесі захищалися інтереси всього суспільства і призначалися покарання за дії, що їх порушують. Він розпочинався за ініціативою державних органів або окремих громадян, які в такому випадку представляли суспільство в цілому. Інший тип процесу - цивільний - мав на меті захист приватних інтересів окремих осіб. Він ініціювався заінтересованими особами, які прагнули захистити своє законне право. Саме цивільний процес буде розглянуто далі в трьох його формах, що історично змінювали одна одну.
У Стародавньому Римі до появи державного суду первісною формою захисту порушених прав була саморозправа. Конфлікти приватних інтересів вирішувались їх учасниками самостійно власними силами. Потерпілий або його сім'я застосовували до кривдника засоби впливу чи покарання на свій розсуд. Але згодом із розвитком суспільства, державності і права відбувається перехід від приватної розправи до судової форми захисту прав. Дослідники давньоримського права вважають, що втручання держави у приватний процес самозахисту відбувалося поступово. Спочатку приватна розправа була обмежена певним порядком застосування сили до порушника96, і таким чином самозахист був уведений у законні форми.
На ранній стадії правової регламентації саморозправи Законами ХІІ таблиць було дозволено завдавати кривднику таке саме зло, яке він завдав потерпілому (лат. Іаііо - відплата, приватна помста). Така ідея еквівалентної відплати була проміжною ланкою при переході від права вбити злочинця до права прийняти від нього грошовий штраф. Пізніше була введена система викупів, а завершальним етапом було становлення державного суду.У розвинутому праві залишки самоуправної форми захисту із застосуванням сили збереглися як винятки і дозволялися законом тільки в окремих ситуаціях. Так, самозахист був дозволений у випадках неправомірного нападу на особу або його майно. У такому разі відбиття нападу вважалось необхідною обороною і регламентувалось правилом: насильство дозволено відбивати силою. При цьому засоби самозахисту мали відповідати характеру нападу і не повинні були перевищувати межі самооборони: нападника можна поранити під час самозахисту, але не з метою помсти. Самозахист допускався також у випадках, коли була потреба у негайних діях проти порушника. Так, правомірним вважалося затримання боржника, що втікає, для того щоб силою змусити його сплатити борг. Проте загальною засадою захисту порушеного права було належне звернення до суду для його відновлення. Застосування власної сили з цією метою не лише заборонялося, а й призводило до негативних наслідків. Так, якщо кредитор самовільно захопив у боржника речі для задоволення своїх претензій, він мав повернути їх і, крім того, взагалі втрачав право вимоги до боржника.
Спершу держава в Римі не вважала своїм обов'язком розбирати спори приватних осіб. Кожний римлянин сам захищав свої права від порушника. З плином часу від самовільного захисту римляни перейшли до державного судочинства, де суддею міг бути кожен дорослий римський громадянин, який зазвичай вибирався з особливого списку, складеного з сенаторів або вершників.
Таблиця 15.1. Суди Стародавнього Риму (з 450 р. до н.е. до 148 р. до н.е.)*
| Найменування | Компетенція |
| Коміції (народні збори) | |
| а) Центурія - збори всіх громадян, зобов'язаних нести військову повинність, розподілених на класи залежно від їхнього майна. | Розглядала справи, з яких римському громадянину загрожувала смертна кара, та інші справи, винесені на їхній розгляд консулами і преторами. |
| б) Триби - збори римських громадян за місцем проживання незалежно від їхнього майна. | Розглядали справ, винесених на їх розгляд плебейськими трибунами. Не могли винести смертний вирок звинуваченим. |
| Сенат - зібрання 300 представників знатних родів, призначених довічно. | Розглядав справи про політичні злочини (а деколи й кримінальні злочини), здійснені союзниками. |
| Магістрати - консули, у подальшому претори, едили, трибуни, за надзвичайних обставин - диктатори. | У мирний час - справи, з яких римському громадянину загрожувало майнове стягнення. У військовий час - усі справи, аж до тих, з яких загрожувала смертна кара, але з правом засудженого апелювати до народних зборів. Такі самі права належали їм на територіях, оголошених Сенатом на воєнному положенні. |
| Квестори - слідчі з найважливіших кримінальних справ, пізніше судді. Обиралися народними зборами або Сенатом. До них належали і так звані дуумвіри, які судили удвох. Квестори судили з участю консиліуму з числа сенаторів, які мали, мабуть, дорадчий голос. | Народні збори або Сенат передавали квесторам по конкретних справах свої судові повноваження. |
| Намісники провінцій (проконсули, пропретори) призначалися Сенатом із | Розбирали за участю ними самими підібраного консиліуму справи про злочини, здійснені в керованих ними провінціях. |
* Шостенко І.І., Шостенко О.І. Історія держави і права зарубіжних країн: навч. -метод. посіб. Київ: МАУП, 2003. 104 с.
| колишніх консулів і преторів | |
| Головний жрець - з консиліумом інших жреців. | Розглядали справи про релігійні злочини осіб, які належали до жрецьких колегій |
| Голова сімейства за участю сімейної ради. | Розглядав справи про злочини осіб, підпорядкованих його батьківській або господарській владі (дружину, синів та їхніх дружин, незаміжніх доньок, онуків тощо) у випадках, якщо ці справи не були прийняті до розгляду яким-небудь державним судом. |
| Тріумвіри | Здійснювали поліцейські функції з виконання смертних вироків. Мали судові повноваження стосовно невільників за злочини, спрямовані на інтереси класу рабовласників. Здійснювали ці повноваження, застосовуючи інквізиційний процес. |
У Стародавньому Римі становлення системи державного захисту прав відбувалося із посиленням держави і розширенням сфери її впливу на приватні відносини. Головною ознакою цього стало віднесення питання захисту прав окремих осіб до компетенції спеціальних органів і магістратів, створених державою і наділених судовою владою. Форми цього захисту історично змінювалися і знайшли свій вияв у еволюції римського приватного процесу.
Спори могли також вирішувати арбітрами, які розглядали спори між сусідами та родичами за місцем знаходження спірного майна. Рішення арбітра ґрунтувалися на власному розсуді. Рекуператорними судами розглядали спори між римськими громадянами і перегрінами. До його компетенції належало також застосування кримінальних покарань, якщо в ході розгляду цивільного спору було виявлення вчинення злочинних дій. Функціонував суд колегією із 105 чоловік (по 3 чол від кожної триби). Колегія ділилася на секції, де розглядалися справи про право власності, спадкування та ін.
2.