Абсолютна монархія в Росії. Держава і право Російської імперії (друга половина XVII - XVIII ст.)

У другій половині XVII ст. головною тенденцією розвитку держави в Росії був перехід від самодержав'я з Боярською думою, від станово-представницької монархії до чиновницько-дворянської абсолютної монархії.

Економічний розвиток Московії зазначеного періоду відзначався подальшим розвитком сільського господарства, зростанням товарного виробництва, розвитком мануфактури, загальнодержавного ринку і розширенням зовнішньої торгівлі, що створювало передумови для виникнення буржуазних відносин. Загострювалися суперечності між боярством і дворянством, феодалами і посадським населенням, російським та іноземним купецтвом. У 1670 - 1671 рр. і 1707 - 1708 рр. Росію потрясли селянські війни.

До особливостей російського абсолютизму віднесемо слабкість буржуазії, відсутність боротьби між дворянством і буржуазією, різке загострення боротьби селян і поміщиків, що вимагало консолідації сил панівних верств. Ці ознаки відрізняли Росію від країн Західної Європи у період абсолютизму.

В Росії абсолютна монархія склалася в ході петровських реформ. Однак уже в Соборному уложенні 1649 р. помітні тенденції переходу до нової форми організації влади. До титулу московського царя додалось “самодержець”. Після приєднання Лівобережної України його титул формулювався так: “Великий государ, цар і Великий князь всія Великої, Малої і Білої Росії самодержець...”. З 1680-х років перестав скликатися Земський собор. Зміцнювалася приказна система управління. Створення постійного війська сприяло більшій незалежності монарха від дворянського війська. Цар отримав фінансову самостійність і мав можливість утримувати величезний державний апарат. Зменшилося значення Боярської думи, яку поступово замінила Ближня дума.

На початку XVIII ст. абсолютизм отримав законодавче закріплення у Військовому статуті 1716 р. і Регламенті (Статуті) духовної колегії (1721 р.). “Монархів влада є самодержавна, яким покорятися Сам Бог за совість повеліває”, - йдеться в Регламенті.

Головною особливістю соціальної структури Росії періоду становлення абсолютизму стала регламентація статусу кожного стану - дворянства, духовенства, міщан і селянства. За правління Петра І скасовано поділ феодальної верстви на численні станові групи - бояр, дворян, “дітей боярських” та ін. Консолідація дворянства у стан супроводжувалася посиленням його замкнутості. Соборне уложення 1649 р. та Указ про єдиноспадкування 1714р. зрівняв правовий статус вотчини і маєтку під загальним поняттям “нерухома річ” з правом спадкоємства. Дворяни мали монопольне право на земельну власність. Указом про подушний перепис 1718 р. закріплено становище дворянства як єдиного неподатного стану.

Табель про ранги 1722 р. повністю скасував попереднє станове групування всередині феодальної верстви, створивши новий поділ. У Табелі давався перелік чинів: військових - морських, сухопутних, артилерійських, гвардійських; цивільних (статських); придворних. У кожному відомстві чини поділялися на 14 класів, а служба починалася з нижчих чинів. Особи, які дослужилися до чинів 8-го класу, ставали спадковими дворянами, а з 14-го по 9-й клас отримували лише особисте дворянство.

Дворяни починали службу з солдатського звання і служили довічно, а з 1730 р. - 25 років, починаючи з 20-річного віку. За маніфестом імператора Петра III “Про дарування вольності і свободи всьому російському дворянству” 1762 р. дворяни звільнялися від обов'язкової військової (у невоєнний час) і державної служби. Вони були головною державною ланкою. Основними джерелами поповнення дворянського стану були народження і вислуга (перебування визначений термін на державній службі).

“Грамота на права, вольності і переваги шляхетського російського дворянства” 1785р. остаточно закріпила привілеї дворян: звільняла від обов'язкової служби, сплачення податків і постійних повинностей та тілесних покарань; зберігала монопольне право на володіння землею і кріпосними селянами; надавала право торгувати і володіти заводами; надавала право створювати станові збори в кожній губернії (дворянські зібрання). Створювався дворянський суд, виборний судовий орган, обиралися органи дворянської опіки. Дворяни мали родовий герб, складалися родові дворянські книги. Якщо дід і батько протягом 20 років несли царську службу, то внуки могли претендувати на дворянство.

Схема 8.4. Категорії дворян в Російській імперії за “Грамотою...” 1785 р.

Позбавлення дворянського звання наставало у випадку державної зради, порушення клятви, вчинення кримінальних злочинів (розбою, крадіжки тощо). Посилилася правова регламентація духовенства, яке тривалий час залишалося замкненим станом. Воно поділялося на чорне (чернецтво) і біле (парафіяльне). Церква була великим феодалом, власником маетностей і кріпосних селян. Петро І намагався обмежити вплив церкви на державні справи і поставити духовенство на державну службу. Для цього створено спеціальний орган влади - Духовну колегію. З безмаетних священиків стягувався грошовий збір замість служби в армії, а з кожного приходу введено збір 15 карбованців на утримання кінного складу. У 1722 р. введено правила вступу до духовного стану з дворян. У 1764 р. проведено секуляризацію церковних і монастирських земель, а епархіальні архіереї і монастирі переводилися на штатні оклади. З 1784 р. безмаетним дітям духовенства дозволялося за бажанням поступати в купецтво, в цехи, в селянство і на військову службу.

Спостерігалася консолідація міщан в єдиний стан. Міщани (городові обивателі) складали більшість міського населення і за “Грамотою на права і вигоди містам Росії” 1785р. поділялися на 6 розрядів: справжні обивателі (володіли землями і будівлями в місті, банкіри та ін.); купці (три гільдії); ремісники (цехові); іноземці; імениті городяни (які двічі обиралися засідателями суду або на посаду міського голови, учені, художники, підприємці з капіталом понад 50 тис. крб., банкіри з капіталом понад 100 тис. крб., музиканти, оптові торговці); населення посаду, яке не увійшло до попередніх розрядів. Селяни складали основну масу залежного населення і були головною продуктивною силою суспільства.

Таблиця 8.6. Категорії селян в Російській імперії XVIII ст.

Селяни платили подушний податок (запроваджений Петром I у 1719 р.), несли панщину і оброк, рекрутську, мостову повинності. Робочими людьми називалися селяни, які розорилися, і городяни.

Схема 8.5. Державний механізм Російської імперії першої половини XVIII ст.

У 1711 р. створено Сенат - найвищий виконавчо-розпорядчий, судовий орган. Він здійснював функції верховної державної влади. Склад Сенату призначався царем. При Сенаті створено посаду генерал-прокурора, який здійснював контроль за діяльністю Сенату. По смерті Петра I Сенат став найвищим судовим органом. Петро I замінив прикази новими галузевими виконавчими органами - колегіями.

У 1702 р. ліквідовано губні і земські хати, а їх функції передані воєводам. У 1708 р. територія країни була поділена на 8 губерній. До кінця XVIII ст. губерній було близько 50. Вони ділилися на повіти. В основі адміністративного поділу лежала кількість податного населення. Значний вплив на місцеве управління мали дворянські зібрання повітів і губерній.

Однією з реформ Петра І стало створення загальної і політичної поліції. За міською реформою створено магістрати, а у 1785 р. - виборну загальну думу.

Схема 8.6. Державний механізм Російської імперії у другій половині ХVІІІ ст.*

*Шостенко І.І., Шостенко О.І. Історія держави і права зарубіжних країн: навч.-метод. посіб. / І.І. Шостенко, О.І. Шостенко. - К.: МАУП, 2003. - 104 с.

Юридичне оформлення регулярної армії відбулося за Військовим статутом 1716 р. і Морським статутом 1720 р. Указом 1705 р. введено рекрутську повинність, якій підлягали люди податних станів: селяни всіх категорій і міщани (з 20 дворів - 1 рекрут). Указом 1706 р. рекрути набиралися з боярської вотчини (від 300 дворів - 1 рекрут), старих поміщиків і купецтва (від 100 дворів - 1 рекрут). З 1766 р. рекрути набиралися з усього податного населення: палацових, чорносошних, церковних, поміщицьких, посесійних селян тощо.

Таблиця 8.7. Види законодавчих актів у Російській імперії

Джерелом права залишалося Соборне уложення 1649 р. Спроби створити нове Уложення за часів правління Петра I і Катерини II не мали успіху.

Правове регулювання власності

Значна увага приділялася регулюванню права власності на нерухоме майно, насамперед на землю. Завершився тривалий процес формування єдиного правового режиму вотчини і маєтків. Указом від 23 березня 1714 р. “Про порядок спадкоємства в рухомих і нерухомих володіннях” визначалися основні правила набуття і користування цими видами землеволодіння. Власність могла передаватися за заповітом одному з синів, а за відсутності заповіту вона переходила старшому сину. За відсутності синів нерухомість переходила дочці. Заборонялося відчужувати нерухомість, за винятком продажу “за особливою потребою”. Указ про єдиноспадкування скасований у 1781 р. на вимогу дворян.

Землі, що не були власністю дворян, належали державі. Вона зберігала право власності на корисні копалини і ліси. Для заохочення промисловості власникам земель дозволялося створювати заводи (у тому числі на казенних землях) або ж отримувати 1/32 частку прибутку від розробки корисних копалин на їх землях.

Схема 8.7. Способи набуття права власності в Російській імперії ХУІІІ ст.

Великого розвитку набуло зобов'язальне право, за яким дворяни, духовенство і купецтво мали широкі можливості, а права міщан і селян обкладалися великими обмеженнями. Відомі такі види договорів: купівлі-продажу, підряду, дарування, міни, товариства, особистого і майнового найму, поклажі. Набули подальшого розвитку відносини кредитування. Тривалий час заборонялося стягувати відсотки з боржника.

Шлюбно-сімейні стосунки

Указом про єдиноспадкування 1714 р. визначено шлюбний вік 20 років для чоловіків і 17 років для жінок. Згодом відновлено попередні рамки шлюбного віку - 15 і 13 років відповідно. Лише у 1830 р. ці рамки встановлено так: 18 років для чоловіків; 16 - для жінок.

Значний вплив на регулювання шлюбно-сімейних стосунків мала церква, зокрема Синод, що з петровських часів був підконтрольний світській владі. Синод встановив граничний шлюбний вік у 80 років, засудив невідповідність віку між подружжям, але й не заборонив його. Указ 1724 р. вимагав враховувати волю наречених під загрозою штрафу. Для вступу у шлюб потрібне було знання основ віровчення, а для державних службовців - дозвіл начальства. Указ 1714р. дозволяв вінчати дворян, які нададуть свідоцтво про знання граматики, арифметики і геометрії.

Схема 8.8. Підстави припинення шлюбу у праві Російської імперії

Справи про розлучення розглядала духовна консисторія, яка направляла рішення на розгляд архієрея. Законодавство прописувало владу батьків над дітьми, до яких дозволялося застосовувати тілесні покарання. Набув розвитку інститут опіки над неповнолітніми. Розширилися майнові права дружини. Вона зберігала право власності на посаг і на набуту власність, включно з правом відчужувати нерухомість.

Кримінальне право

Відбувалося посилення репресивних заходів проти залежного населення. З джерел кримінального права відзначимо Артикул військовий 1715 р. У часи правління Петра І з'явився термін “злочин” як діяння суспільно небезпечне для панівних верств і держави. Детальніше розглядалися діяння випадкові, умисні і вчинені з необережності. Встановлено більш чіткі відмінності між умисним і навмисним, тобто наперед задуманим наміром. Умисне вбивство каралося стратою через відсікання голови, навмисне - колесуванням.

На відміну від Соборного уложення, Артикул військовий визначав стан сп'яніння як обтяжуючу обставину скоєння злочину. Закон розглядав різні форми співучасті, але відповідальність співучасників звичайно була однаковою. Зберігалися прогалини в юридичному закріпленні принципу індивідуальної відповідальності. За скоєння певних злочинів разом з винуватцями відповідали їх близькі - дружина і діти. Вдосконалено систему злочинів. На першому місці перебували злочини проти церкви, за ними - державні та військові злочини. Розвивалася система посадових, майнових і злочинів проти особи.

Ускладнилася система покарань. Почали використовувати працю засуджених під час відбування ними покарань. У 1699 р. як вид покарання запроваджено заслання на каторгу, якою все частіше замінювали страту. Каторжні роботи призначалися за важкі злочини. Каторга могла бути пожиттєвою, строковою і безстроковою. На каторгу (окрім довічної) засилали не лише засудженого, але і його сім'ю. Каторжні роботи застосовувалися і до злісних боржників. У XVIII ст. розширено застосування тюремного ув'язнення.

Судочинство

Внаслідок реформ Петра І змагальний процес був практично витіснений панівною розшуковою або інквізиційною формою судового процесу. Суд був покликаний стати швидким і рішучим знаряддям в руках держави для придушення селянських повстань і бунтів, тобто усяких спроб порушення сформованого суспільного феодально- поміщицького ладу. Станова організація судів, особливі процесуальні пільги для дворянства характеризували процес у XVIII ст.

Одночасно посилення державою законодавчої регламентації процесуального права все жорсткіше обмежувало свавільну діяльність суду і оцінку ним обставин справи. Воля сторін і воля суду замінюється волею законодавця. Залишалися значною мірою нерозділеними кримінальний і цивільний процеси. Загальний хід процесу, назви документів і дій були у цілому однаковими і для кримінальних, і для цивільних справ.

Закон закріпив раніше не відому струнку систему судових органів. Для здійснення правосуддя створювалися спеціальні органи. У 1719 р. в 9 містах створено колегіальні суди, а в інших - одноосібні. Після Петра I судові справи вирішували губернатори і воєводи. У 1775 р. для дворян створено суд повіту і верхній земський суд, для міщан - городовий і губернський магістрати. Державні селяни отримали судові органи - нижню і верхню розправи. Поміщицьких селян судили поміщики або їх прикажчики (окрім вбивства, розбою і політичних злочинів). В губерніях створювали палати кримінального і цивільного суду як апеляційні і ревізійні інстанції для судів губерній. Тривалий час зберігалися нерозділеними стадії досудового слідства і удового розгляду справи. В останній чверті XVIII ст. слідство передали поліції.

Схема 8.9. Судоустрій в Російській імперії останньої чверті ХУІІІ ст.

За час правління Петра І проведено військово-судову реформу. Існував такий порядок судочинства: людей служилих вищого і середнього чину (бояр, окольничих, московських і городових дворян) судили полкові командири (воєводи); дітей боярських, дворян - полкові судді; стрільців, гармашів і даточних людей - стрілецькі і сотенні голови; драгунів, рейтарів, солдатів - свої полковники.

У 1702 р. створено військові суди, структура і діяльність яких регламентувалися Військовим статутом 1716 р. Нижчою інстанцією Військового суду був полковий суд (полковий кригирехт), що включав голову - полковника, підполковника або майора і 6 ассесорів (2 капітани, 2 поручики і 2 прапорщики). Апеляційною інстанцією для полкових судів був генеральний кригирехт. Він же здійснював суд у найважливіших справах. Генеральному суду були підсудні всі державні злочини, злочини цілих частин військ, злочини, вчинені вищими чинами та злочини проти них.

Поряд з генеральним і полковим судами для військового часу створювався “скорорешительньїй” суд, що ухвалював вирок на місці злочину (зазвичай - страту), який одразу виконували. Допитів, обговорень у справі не проводили. Військово - кримінальне законодавство Петра I передбачало страту у 122 випадках. Численні покарання характеризувалися жорстокістю. Судовий устрій і судочинство, розроблені за Петра I, діяли аж до реформ другої половини XIX ст.