17.2. Статті конфедерації 1781 р.

Одразу ж після проголошення незалежності (протягом 1775-1778 рр.) в усіх штатах було вироблено та прийнято конституції. Та нерозв'яза­ним залишалося питання про державну єдність США.

Статті конфедерації закріплювали революційні завоювання народу та визначали республіканську форму державного ладу колишніх колоній у Північній Америці, проголосивши утворення конфедерації та вічного союзу штатів. Згідно зі Статтями конфедерації, штати зберігали свій суверенітету внутрішніх і зовнішніх справах. Для керів­ництва загальними справами (оголошення війни та миру, підписання міжнародних договорів, створення збройних сил тощо) передбачалося щорічно скликати однопалатний конгрес із делегацій, які обирали законодавчі органи штатів. Кожний штат мав право надсилати від двох до семи делегатів, але мав лише один голос. Рішення повинні були прийматися кваліфікованою більшістю (не менше від дев'яти голосів). Конгрес не мав права втручатися у внутрішні справи штатів. Отже, Конгрес був не представницьким, а радше дипломатичним органом. У період між сесіями Конгресу його функції покладалися на Комітет штатів, котрий утворювався з представників від кожного штату (по одному). Однак Комітет, порівняно з Конгресом, мав обмежені права. Проголошений союз штатів був слабким, оскільки:

• не існувало загального бюджету союзу;

• Конгрес не мав права укладати торговельні угоди з іншими державами, запроваджувати митні тарифи, вводити інші податки для потреб союзу;

• був відсутній механізм реалізації постанов Конгресу;

• ліве крило в Конгресі та більшість фермерів вважали, що центра­ лізація несумісна з демократією.

З огляду на все це, Дж. Вашингтон назвав Статті конфедерації "мотузкою із піску".