11.6. "Саксонське зерцало"

поділяється на дві частини: Земське право та Ленне право (від нім. "лея" - умовне земельне володіння феодала). Перша частина містить загальні правові норми для всіх категорій населення та, передусім, для "шеффенського" (від нім. "шеффен" - землевласник неблагородного походження) стану (у широкому значенні слова — це всі вільні, правомочні займати судові посади особи —від князів до вільних селян з трьома наділами), у документі згадуються й інші соціальні категорії: вільні селяни з наділами до 3 гуф (1 гуфа- від 0,25 до 0,33 га); тримачі, що сиділи на чужій землі, безземельні селяни. Земське право було написане німецькою мовою.

Друга частина - Ленне право - містить ленні звичаї, перераховує всі ступені військово-ленної ієрархії та стосується тільки феодалів-землевласників-сеньйорів і васалів. Про призначення ленного права для регулювання виключно відносин привілейованого стану свідчить і те, що написана ця частина була латиною. Відповідно до змісту та призначення частин, у першій частині розглядаються прерогативи короля як глави держави, а в другій - як верховного сюзерена в системі феодальної ієрархії.

Більшість норм "Саксонського зерцала" викладено в казуїстичній формі, трапляються повторення, не завжди логічна послідовність і розміщення норм. Та, попри ці недоліки, "Саксонськезерцало" мало надзвичайно важливе значення для більшості земель Німеччини. За його зразком були складені інші аналогічні збірники - "Німецьке зерцало", "Швабське зерцало"', воно стало правовим джерелом для місцевих статутів ("Вейстюмер"), Мейсенського судебника, Магдебурзького міського права. На "Саксонське зерцало" припинили посилатися тільки в 1900 р. після введення в дію Німецького цивільного уложення 1896 р. Дотепер збереглося близько 200 рукописів "Саксонського зерцала" (датованих переважно XIV ст.), чотири з яких ілюстровані.