Публікації описових джерел

Створення історико-правових праць завжди вимагає від дослідників звернення до наративних джерел, що описують важливі історичні події та спогади про них сучасників, які є необхідними для аналізу засобів створення й реалізації правових норм.

Коло публікацій наративних історико-правових джерел до вивчення проблеми досить об’ємне. За своїм характером їх можна згрупувати у такий спосіб: 1) мемуари британських колоністів; 2) записки європейських мандрівників про перебування в британських володіннях; 3) документи з особистих архівів політичних діячів США ранньої доби; 4) джерела індіанського походження.

Перша багатотомна публікація різноманітних наративів була надрукована американськими вченими на початку XX ст. під загальним титулом «Оригінальні описи ранньої американської історії». Її здійснили Ч. Ендрюс, Л. Тайлер (імперська школа) [124; 126], Е. Маєрс, Л. Селі, К. Хол (тевтонська школа) [121-123] й учень Тернера Ч. Лінкольн [125]. Вони надрукували матеріали з особистих архівів політичних діячів Британської Америки, які були підприємцями й широко використовували працю рабів, і спогади колишніх наймитів. «Оригінальні описи...» містять багато фактів до вивчення особливостей правового регулювання праці наймитів і довічних рабів. Водночас апологет американської колоніальної експансії А. Гарт (тевтонська школа) надрукував тенденційно підібрану тритомну збірку описових джерел «Американська історія, розказана сучасниками», що тривалий час розглядалася як обов’язковий навчальний посібник для студентів, які повинні були переконатися в перевазі американської демократії над політичною владою в колоніях Франції та Іспанії [95]. Його колега Д. Він увів до наукового обігу мемуари засновників Віргінії - Б. Госнолда, Д. Інгрема, М. Прінгла та ін. [120; 133].

Доволі цікавими є збірки описів багатогранних соціальних відносин, урегульованих правом, які стосувалися особливостей організації праці рабів у володіннях плантаторів штатів Віргінії, Джорджії та обох Каролін і великих землевласників центральних і північних колоній Британської Америки.

Однак найбільше зібрання наративних джерел до проблеми було створено у США 1966 р. під час друку багатотомної серії «Марш Америки». До кола мемуаристів входили чиновники, члени колоніальних асамблей, діяльність яких була спрямована на побудову системи регіональних структур влади колоній, яка відповідала їхнім соціальним та економічним поглядам. Такими авторами були А. Бад, В. Бартрам, Є. Бленд, Д. Бреретон, Д. Інгрем, Дж. Месон, Т. Моріс, Р. Роджерс і А. Фолоуз [97-100; 106; 115; 119; 130; 131]. Зрозуміло, що мемуари згаданих осіб набули досить тенденційного характеру, оскільки «прикрасили» бізнес колоніальної буржуазії, до якої належали й самі. Тому-то, крім мемуарів, треба звернутися й до іншого кола джерел - щоденників колоніальної еліти, у яких безперервно фіксувалися дані про особливості розвитку правових інститутів приватної земельної власності й рабської праці. Ці щоденники велися лише для власної потреби, завдяки чому їхні автори не кривили душею, коли йшлося про методи «вичавлення» прибутку з праці рабів. Тому є достовірними та репрезентативними (з огляду на проблематику даної праці) щоденники першого массачусетського губернатора Д. Вінтропа [113]. Вельми цікавими є щоденники чиновників, які відповідали за стосунки з колоніями Франції та Іспанії й відносини з індіанцями. Ними були Дж. Аскін і В. Стефенс [108; 109].

Дуже корисною є інформація про правові й організаційні заходи, які впроваджували плантатори Віргінії, щоб утримати кабальних рабів у маєтках.

Третю групу описових джерел становлять записки європейських мандрівників, які свого часу перебували у Британській Америці, де уважно придивлялися до організації праці білих невільників і ра- бів-негрів у маєтках колоніальної буржуазії. Американські студенти вивчають цю проблему на прикладі праць натуралістів-англійців Т. Бадда і Д. Лоусона та німців Г. Мітельбергера і Ф. Пасторіуса, які мали велике значення для розвитку Пенсільванії [100; 114; 118; 127].

Названі джерела дещо однобічні, оскільки їх автори, які описали владні структури, що керували постійною територіальною експансією та захопленням земель аборигенів, виступили з позиції колонізаторів. Особливий погляд на функціонування владних структур у США ранньої доби продемонстрували індіанські ватажки, які укладали договори з англійцями про поступку прибульцям земель аборигенів. До цих джерел дуже уважно ставилися засновники американської нації Б. Франклін та Т. Джефферсон, які черпали з історії індіансько-білих відносин ідеї щодо побудови американської системи самоврядування, а згодом і деякі теоретичні погляди на обґрунтування незалежності колоній від Альбіону. Такі специфічні джерела й були надруковані американськими вченими В. Вошборном, В.

1.5. Праці колоніальних хроністів

Літописання Британської Америки, для якого характерна відсутність уваги до причинно-наслідкових зв’язків між процесами у суспільному житті англійських колоній, ще відображало ідеї провіденціалізму, притаманні для мислителів Середньовіччя. Робота літописців ранніх США була підкорена теологічній концепції походження англійської держави та вольностей повноправних підданих Корони Англії. Проте становлення капіталістичного укладу у Британській Америці змусило їх ввести до власних праць елементи історичного аналізу особливостей правових інститутів примусової праці.

Авторами перших літописів були переважно урядовці колоній. Вони виходили із суто практичних міркувань, оскільки в літописах фіксувалися не лише найважливіші події з життя колоністів, а й причини прийняття посадовцями владно-управлінських рішень, за які вони мали відповідати перед метрополією. Чиновники вирішували життєво важливі питання - від правового закріплення земельної власності до організації виробництва сільгосппродуктів. Притому вони намагалися відійти від нормативних приписів метрополії і створювати місцеві закони, хоча «вільне» поводження з конституцією Британської імперії могло викликати для них і певні негативні наслідки.

Літописи колоніального освоєння Північної Америки з’явилися майже водночас із затвердженням державно-правових інститутів британських володінь у Новому Світі.

Першими хроністами колоній були їх засновники - губернатори Д. Сміт (Віргінія), В. Бредфорд (Новий Плімут) і Дж. Вінтроп (Массачусетс). Вони не просто фіксували події, пов’язані з виконавчо-розпорядчою діяльністю колоніальної адміністрації, а й відбивали власні погляди авторів на формування органів влади, оскільки саме політичні діячі особисто доклали багато зусиль для розвитку американського державотворення колоніальних часів.

Найстарішим хроністом традиційно вважають Д.

Віргінії з часу заснування цієї колонії», хроніки «Опис Нової Англії» та славетної «Загальної історії Віргінії й островів Сомерса»

[162-164]. Суб’єктивний характер літопису очевидний, оскільки Сміта свого часу було усунено від управління Віргінією за звинуваченням у протизаконному витраченні коштів колонії. Утім цей суб’єктивізм порівняно з літописами інших хроністів не такий уже й помітний. Сміт був лідером віргінців, однак так і не став губернатором цієї колонії через протидію конкурентів. Незважаючи на досить суб’єктивну характеристику підприємницької діяльності плантаторів, його розповіді про постанови магістрату як правову підставу для розвитку інституту рабства заслуговують на увагу науковців.

Відомим хроністом ранньоколоніальної Америки став У Бредфорд (1597-1657) - автор «Історії колонії Плімут» [137; 143]. Бредфорд, який був переконаним прибічником пуританізму, розкрив у своїй праці ідеологію американського суспільства, яке на ґрунті Америки одразу ж пішло капіталістичним шляхом. Він був одним з авторів тексту договору колоністів про формування в Плімуті основ місцевого самоврядування. Однак зрештою перший губернатор колонії насаджував у Плімуті такий політичний і релігійний лад, що відповідав лише інтересам панівної верстви населення, яка закріплювала своє становище прийняттям відповідних законів. Саме в Плімуті вкоренився такий напрям пуританізму, який сприяв розбудові правової бази «чистого капіталізму». Зокрема, викликають значний інтерес спогади Бредфорда про створення місцевого законодавства, яке регулювало відносини у сфері праці.

Третім хроністом британських колоній Північної Америки був губернатор штату Массачусетс Дж. Вінтроп, який майже двадцять років брав активну участь у побудові в пуританській колонії осередку суспільства Ієгови. Під ним розумівся такий суспільний і політичний устрій, основною ознакою якого була неподільна влада в Массачусетсі «кращих» із послідовників Бога - великих землевласників, купців та верхівки священиків, що в сукупності становили теократичну верхівку колонії. Лише їм, з точки зору Вінтропа, належало право формувати органи влади та здійснювати управління Массачусетсом на основі законів, розроблених ними [166]. Саме це допомагало зосередженню трудових ресурсів колонії під контролем панівних верств населення, які створювали місцеві закони про купівлю-продаж тимчасових рабів, необхідних підприємцям, та організацію їхньої праці.

Слідом за Вінтропом колоніальні літописи утворили пуританські священики, які у своїх працях виправдовували жорстокість колоніальних законів про тимчасове рабство нормами біблійної моралі. Епігоном Вінтропа став Е. Джонсон - автор літопису «Чудотворне провидіння сіонського Спасителя в Новій Англії» (1654). Він підніс релігійний фанатизм і ненависть до язичників та осіб, які сповідували інші, на відміну від пуритан-конгрегаціоналістів, релігійні переконання, до абсолюту [114].

Ця тенденція характерна і для «стовпів» массачусетської теократичної олігархії І. Мезера та його сина й наступника К. Ме- зера, який згодом став головою Гарвардського університету й намагався підсилити теологічний коледж цієї вищої школи за рахунок юридичного, де світську освіту всіляко звужували через переважання релігійних предметів [152-154]. Мезери переконували студентів, що Бог дав їм землі у Новому Світі для побудови Нового Ізраїлю через використання примусової праці рабів. При цьому такі землі треба було захопити в індіанців, використовуючи для цього не духовне слово, а вогнепальну зброю. Обґрунтування цього насильства, з їхньої точки зору, крилося в тому, що індіанці, як язичники, не мали душі (складової ознак суб’єктів цивільного права ще з часів дії норм римського права), а тому не могли бути суб’єктами права власності на землю.

Як відомо, у XVIII ст. відбулися серйозні зміни в економіці північноамериканських колоній Англії, пов’язані з подальшим бурхливим розвитком капіталістичного укладу. Британська Америка досить упевнено пішла шляхом побудови капіталістичного укладу, що й відобразили колоніальні хроніки. Завдяки тому на зміну літо- писцям-клерикалам прийшли прибічники світської концепції ран- ньоколоніальної історії. Літописці цієї доби підкреслювали, що організаційні форми праці довічних рабів мають бути закріплені як правовими, так і позаправовими засобами, тобто нелюдським поводженням із рабами. У 1705 р. в Англії вийшла з друку праця віргін- ського плантатора Р. Беверлі «Історія та сучасний стан Віргінії» [142]. Автор був знайомий з ідеями європейського Просвітництва, що народжувалися тоді, однак він так і залишився прибічником олігархічного державного ладу. Тому Беверлі був упевнений у необхідності захисту плантаційного рабовласництва та відповідної йому політичної влади як правовими, так і позаправовими методами. Схожий підхід до історії розвитку владних структур рабовласницької Віргінії продемонстрував у низці своїх праць політичний діяч того часу плантатор В. Бірд [158].

Разом з Бірдом професійний юрист, випускник Гарварду Т. Прінс закінчив роботу над першою справді науковою працею «Хронологічна історія Нової Англії» [157]. У ній автор у рамках суто буржуазного мислення уславив капіталістичний меркантилізм і показав, що саме це зумовило такий розвиток управління в Новій Англії, який відповідав інтересам підприємців цього великого економічного та географічного регіону. Він вважав, що розвиток економіки потребує більшої уваги законодавців до правової регламентації праці вільних робітників мануфактур, які швидко виникали в містах. Прінс підкреслював, що закони метрополії не зовсім придатні для регулювання відносин у Новому Світі, і наполягав на виробленні місцевих законодавчих актів про працю різних категорій робітників. Думки Прінса збігалися з поглядами англіканського священика В. Стіта. Не дивно, що світська концепція розвитку структур влади в британських колоніях була викладена також у хроніці Стіта «Історія первісного відкриття та заселення Віргінії» [165]. Він писав, що Південь Америки має бути країною плантаторів, яким треба розробити «Чорні кодекси», тобто сукупність нормативних актів про організацію праці довічних африканських рабів, необхідних для кожної з колоній. Цей літопис був дуже популярний в англійських колоніях. Він відіграв певну роль у підготовці майбутніх юристів, яку здійснювали колоніальні університети.

Бурхливий розвиток капіталістичного укладу в британських колоніях до середини XVIII ст. одним із своїх наслідків мав наступ метрополії на права більшості тамтешніх колоністів - від великих землевласників до дрібних фермерів. Саме тому поступово розгорталася боротьба колоній за автономію в межах Британської імперії і, передусім, за економічну самостійність.

Метрополія відреагувала на посилення колоній тим, що ставила всілякі перепони американським підприємцям. Боротьба останніх за свої права вимагала теоретичного обґрунтування сильного місцевого самоврядування. Це й було відображено в працях видатних американських просвітників К. Колдена, Б. Франкліна та Т. Джефферсона. Перший з них присвятив своє життя державній службі і згодом став губернатором колонії Нью-Йорк. Після залишення посади він написав велике дослідження про внутрішню та зовнішньополітичну історію цього володіння Альбіону. У ньому Колден стисло охарактеризував особливості формування публічної влади в Нью-Йорку і висловив надію на більшу участь представницької Асамблеї й судової влади у справах державотворення.

У першому розділі свого літопису Колден довів опис розвитку владно-управлінських відносин у колонії Нью-Йорк до Славетної революції 1688 р. Другий розділ хроніст присвятив першій третині наступного століття і звернув увагу читачів на те, що саме тоді колоніальні підприємці вперше брали активну участь у здійсненні влади, спираючись на зростання приватної власності. Праця Колдена, між іншим, дуже відрізняється своїм прогресивним змістом від праці массачусетського губернатора Т. Хатчінсона, який до останнього захищав колоніальні інтереси Англії та вів запеклу боротьбу проти американських буржуазних революціонерів - засновників незалежних США [110; 144].

Франклін (1760-1790) - всесвітньо визнаний науковець, просвітник. Менш відомими є його багатогранна праця на дипломатичній службі Пенсільванії, а згодом і незалежних США, й участь у заснуванні поштової служби колоній. Ця діяльність відображена в багатьох його працях з історії розвитку державно-правових інститутів Британської Америки, які можна вважати й науковими працями з її історії держави і права. Особливо значна роль Франкліна, який втілював в життя різні ідеї щодо організації влади в колоніях, у тому, що цей політик удосконалив концепцію «хоумруля» (самоврядування колоній у складі Британської колоніальної імперії) як фундаменту майбутньої американської незалежності [141]. Його увага була прикута і до вкрай важливого для колоніальної Америки організаційно-правового інституту плантаційного рабовласництва. Учений досить ґрунтовно розповів, як можновладці встановлювали правила щодо організації роботи рабів, котрі трактувалися як місцеве законодавство про працю. Він вважав, що колоніальне минуле Америки, забезпечене примусовою працею рабів, є певним прикладом для незалежних США [3].

Молодший сучасник Франкліна Т. Джефферсон відіграв особливу роль в американському Просвітництві, оскільки пов’язав дореволюційне минуле США з розвитком суверенної американської державності і як учений-енциклопедист, і як видатний політичний діяч. Це було притаманно вже першій великій праці Джефферсона «Загальний огляд прав Британської Америки» (1774), яка є по- літико-правовим дослідженням. Там ставилася проблема закріплення особистих прав і свобод колоністів як суб’єктів англійської конституції. У цій та інших працях він наполягав на тому, що конституція набула самостійного характеру на американському ґрунті й створила умови для проголошення суверенітету тринадцяти колоній, які зго-

дом об’єдналися в міцну незалежну федерацію [155]. Цю лінію було продовжено Джефферсоном після війни за незалежність США, коли він став видатним політичним діячем нової суверенної держави.

Джефферсона, як великого плантатора-рабовласника, хвилювали й підходи Франкліна до історії примусової праці в Британській Америці. Погляди на праці Франкліна були розвинені досить широко, про що йдеться в низці видань майбутнього третього американського президента, включених до дев’ятитомної збірки, яку упорядкував Дж. Байд. Відомо, що до початку війни за незалежність США Джефферсон зосередив увагу на дрібному господарстві фермерів, яке він вивчав, порівнюючи з плантаціями лендлордів. Саме тоді він став прихильником побудови незалежної Америки як країни з дрібнобуржуазною демократією, оскільки передбачав майбутню кризу плантаційного рабовласництва та відповідних йому правовідносин у сфері застосування праці тимчасових і довічних рабів [7; 138]. Ці думки відбилися у його діяльності як президента США, однак тоді рабовласництво отримало «друге дихання» і Джефферсон відмовився від спроб втілити свої погляди в життя.

2.