ЗМІНИ В СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОМУ ЛАДІ В ПЕРІОД БОРОТЬБИ ПРОТИ ІНОЗЕМНИХ ЗАГАРБНИКІВ

Після поразки руських дружин у 1223 р. на річці Калці в битві з ординськими військами над Руссю нависла грізна небезпека, У 1237-1238 рр., в наслідок спустошливих походів полчищ Батия у Володимиро-Суздальську Русь, а в 1239­1241 рр.—в бік Південно-Західної Русі, відносно розвинуті області Давньої Русі було перетворено на руїни та попелища.

Захоплені ординцями землі Русі не припинили боротьбу за свою незалежність. Золотоординським ханам знадобилось ще більше десяти років, щоб закріпитися на Русі. Русь, героїчно відстоюючи свою незалежність, прийняла на себе головний удар і тим саме врятувала народи Західної Європи, її матеріальні та культурні цінності від нещадного розорення ордами кочівників.

Збитки які завдали Русі полчища Батия, були величезні. Завойовники спустошили та зруйнували багато міст. Значна частина населення була знищена або взята у полон. В пожежах, що супроводжували війська Батия загинули палаци, храми, архіви і бібліотеки, багато інших скарбів культури стародавніх міст. Внаслідок захоплення земель полчищами Батия на Русі надовго встановилося нещадне та виснажливе золотоординське іго - система правління ординських феодалів на руських землях. На поселення руських земель було накладено дань, воно страждало від різних поборів та нескінченних грабувань.

Золотоординське іго невблаганно руйнувало виробничі сили Русі. Спустошення захоплених територій давньоруських земель і систематичне пограбування народу золотоординськими правителями тяжко позначилися на сільському господарстві, ремісництві, торгівлі, затримали подальшу еволюцію товарно-грошових відносин і в цілому на довгий час законсервували феодальний натуральний спосіб ведення господарства. Цьому сприяло також руйнування міст - носіїв економічного прогресу.

Разом з тим хоча економіка Русі була підірвана завойовниками, і опинилася в глибокій кризі, золотоординцям не вдалося повністю зупинити процес розвитку феодальних відносин на українських землях.

Виключно негативним було іноземне іго і в політичному плані. Воно затримувало політичне об’єднання окремих земель Русі, сприяло їх роздробленості. Тяжкий стан південноруських земель, які були позбавлені політичної єдності і перебували під виснажливим золотоординським ігом, використали у своїх інтересах сусідні держави - Польша, Угорщина, Молдавське князівство. Здобиччю Польщі стали Галичина та Західна Волинь, Закарпаттям заволоділа Угорщина, Буковиною—Молдавське князівство. Східна Волинь, Поділля, Київщина і Чернігово-Сіверщина були включені до складу Великого князівства Литовського.

Суспільний лад. І після ординського завоювання основними антагоністичними класами на Русі залишилися клас феодалів-землевласників і клас феодально залежного селянства, яке ще більше закабалилося.

В умовах золотоординського іга частина феодалів в особі деяких місцевих князів та великих бояр знайшла спільну мову з ординськими феодалами і стала здійснювати проординську політику.

Значним феодалом в цей період залишалася церква. Частина ієрархічної верхівки православного духовенства перейшла на службу до золотоординців, закликаючи народні маси до покірності. Така поведінка деяких церковників Давньої Русі була продиктована виключно корисливими міркуваннями. Золотоординські хани надавали їм всілякі привілеї.

Звичайно, далеко не всі представники класу феодалів і духовенства переходили на службу до ординців. Серед них також були патріоти. Але й при цьому головною та послідовною силою в боротьбі з золотоординськими феодалами виступали широкі народні маси усіх земель Русі.

Встановлення тяжкого іноземного іга призвело до посилення феодального гноблення. Сплачуючи золотоординським ханам данину, феодали Русі немилосердно експлуатували залежне селянство.

Кількість експлуататорів в Південно-Західних землях поповнювала верхівка міського населення—лихварі, великі та середні купці, власники майстерень. Експлуатація трудових мас посилювалась внаслідок участі в ній колоністів— вихідців з інших країн, які інтенсивно заселяли міста.

Отримуючи великі привілеї порівняно з місцевими мешканцями, колоністи захоплювали головні галузі торгівлі та ремісництва, ставали орендарями, наглядачами над землями феодалів, виноторгівцями. Із збільшенням феодального землеволодіння світських та духовних феодалів було тісно пов’язано селянське обезземелення, зростання їхньої заборгованості феодалам і в цілому посилення закабалення широких мас селянського населення. З’явилися нові категорії залежного селянства: кріпаки, неповноправні члени общини, наймити, підсусідки, які змушені були через відсутність засобів виробництва виконувати різні повинності на користь багатих сусідів, халупники, які не мали навіть своїх господарських будівель і тулилися по дворищах тих же багатих сусідів, дольники, яким залишалася лише частка виробленого ними продукту, полоненики та данники, чиє правове становище зрозуміле з самої їх назви.

Наступ феодалів-землевласників на селянські общини призводив до подальшого руйнування їх економічної основи і появи усе нових категорій залежного селянства.

До експлуатованих верств населення входили і низи міста: підмайстри, учні ремісничих майстерень, слуги та усякий інший «чорний» і «дрібний» люд. Це була найчисленніша частина міського населення, становище якої постійно погіршувалося.

Ординське іго та поглиблення внутрішніх антагоністичних феодальних протиріч призводило до посилення і подальшого загострення класової боротьби, вогнищами якої були в основному міста. Часто, приймаючи форму визвольних виступів, перш за все анти ординських, ця боротьба за своєю сутністю завжди мала врешті-решт антифеодальну спрямованість.

Державний лад. Завоювання земель Русі ордами Батия і встановлення іноземного іга не могли не впливати на державний лад цих земель.

13 встановленням золотоординського іга було змінено порядок приходу до влади. Князь, який претендував на займання значного князівського столу, повинен був підтвердити це право отриманням від хана Золотої Орди особливого символу, так званого ярлика (грамоти), який потрібно було викупити та вислужити. З 1242 р. князі почали їздити за цим ярликом у ставку Орди-Сарай, де отримання його було пов’язане з великими труднощами, які штучно посилювались ординськими правителями, котрі вимагали величезні подарунки. Князі були змушені дотримуватися принизливого етикету та язичницького ритуалу, бо відмова від нього призводила до неминучої смерті.

На підвладній же їм території князі зберігали усі свої повноваження. Вони самостійно правили своєю землею. В той же час князі знаходились під постійним наглядом представників золотоординських ханів—баскаків.

Виступи народних мас Русі наприкінці ХШ- першої четверті XIV ст. змусили золотоординських ханів ліквідувати систему баскацтва, а також ординського викупу-данини, що створювало необхідні умови для відновлення а згодом і підняття господарського життя в землях Русі, активізації процесу їх політичного єднання.

Що стосується соціально політичного ладу Південно-Західних земель, який склався відразу після включення їх до складу Великого Князівства Литовського, то будь-які докорінні зміни в ньому не відбулися. Князі цих земель перетворилися в удільних князів, залежних від великого князя Литовського, і перебували з ним у відносинах сюзеренітету-васалітету. Над удільними князівствами височіли органи верховної влади Великого князівства Литовського, які за своєю структурою мало чим відрізнялися від відповідних органів Давньоруської держави. У цей період південно руські князівства користувалися відомою автономією.

14 серпня 1385 р. в Крево була підписана Кревська унія-угода про династичний союз між Великим князівством Литовським та Польщею. Прагнучи зберегти і посилити панування на білоруських та українських землях, литовські феодали шукали підтримки у польських феодалів та польського короля.

Внаслідок підписання Кревської унії та реалізації її умов погіршилося становище українських земель. У 90-х роках XIV ст. удільні князівства українських земель були ліквідовані. Це стало початком здійснення загарбницької політики польських феодалів щодо населення цих земель.

Таким чином, роблячи висновок по розділу, можна сказати, що залишаючи практично недоторканою державну систему в князівствах Русі, в тому числі і південно-руських землях, ординські хани прагнули поставити собі на службу державно-правові порядки Русі, видаючи право на займання столів тим князям, які здавались їм надійнішими. Ненадійні ж, з їх точки зору, князі ліквідовувались.

Для ординських ханів була традиційною політика на Русі, яка полягала в тому, щоб приборкати одного князя з допомогою іншого, сіяти між ними чвари, приводити сили князів у рівновагу і не дозволяти нікому з них зміцнитися. Крім цього, Орда привласнила собі право збирати данину, а також затверджувати князів в руських землях. Однак вона неспроможна була домогтися більш глибоких змін у внутрішньому державному устрої земель Русі.

Тяжке становище Південно-Західних земель, позбавлених політичної єдності, виснажених Золотою Ордою, було у XIV ст. використано сусідніми державами. Основна частина цих земель опинилася під владою Великого князівства Литовського.

Опинившись у складі Литви, українські князівства одержали сприятливі умови для свого соціально-економічного і культурного розвитку тому що Литва прийняла українсько-білоруську культуру, традиції державного життя Київської Русі та Галицько-Волинського князівства, «руські» (українські) правові норми та ін.

Однак ситуація різко змінилась, коли розпочався процес зближення Польщі та Литви, та було закріплено їх союз у Кревській унії. Литовський князь зобов’язався прийняти католицтво як державну релігію і приєднати до Польського королівства усі підлеглі йому, в тому числі і українські, землі.

Тим саме Кревська унія означала поступову ліквідацію самостійності південно-західних князівств, забезпечувала панування польських феодалів над населенням українських земель.

3.