ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКЕ КНЯЗІВСТВО
З великих князівств, які в цей період існували на території України, виділялося Галицько-Волинське, створене в 1199 р. Проіснувало воно до 1340 р. Державний лад Галицько-Волинської землі, хоча й мав ряд своєрідних рис, обумовлених особливостями її соціально-економічного розвитку, все ж у головному був подібний до державного ладу інших князівств і земель Південно - Західної Русі.
Галицько-Волинська земля, навіть, перебуваючи в залежності від Золотої Орди, значною мірою зберігала риси державного та правового устрою, притаманні Давньоруській державі. Главою тут був князь. Йому належала верховна влада, він міг приймати законодавчі акти. Великі князі здійснювали поточне управління як у своєму домені, так і в межах усього князівства.Князі Галицько-Волинської землі мали судові повноваження, а також очолювали військову організацію князівств. Князю належало право збирання податків, карбування монет і розпорядження скарбницею, визначення розміру і порядку стягнення митних поборів. Прерогативою князівської влади було керівництво зовнішньополітичними відносинами з іншими державами.
Великі князі прагнули мати свій вплив і на церковну організацію, використовувати її в своїх інтересах. За згодою великого князя призначалися єпископи, тільки після цього вони освячувалися в сан київським митрополитом. Це, безумовно, також возвеличувало владу князя.
Для підтримки авторитету князів використовувалися ними титули “руських королів”, «принценасів», «князів Руської землі».
Розповсюджувалися такі атрибути влади, як корона, герб, знамено, печатка.
Однак зосередити всю державну владу у своїх руках великим князям Галицько-Волинської землі так і не вдалося. У цьому їм заважало згуртоване і сильне боярство, особливо галицьке. Князь був змушений допустити його до управління Галицько-Волинською землею. Бояри, які були великими землевласниками, підтримували князівську владу настільки, наскільки вона була виразником інтересів феодалів у боротьбі з пригнобленим населенням, захищала їх земельні володіння.
Хоча князь в Галицько-Волинській землі в окремі періоди вважався «самодержавцем», тобто необмеженим правителем, фактично він залежав від боярства, яке всіма силами прагнуло обмежити його владу, використовуючи князя в той же час як знаряддя для охорони власних інтересів.Отже можна вважати цілком переконливим судження про те, що в Галицько- Волинській Русі існувала така форма правління, як феодальна монархія, з сильними олігархічними тенденціями місцевого боярства.
Зростаючий авторитет боярської ради пояснюється силою об’єднаного боярства. До боярської ради, як постійного державного інституту, входили знатні та великі бояри-землевласники, галицький єпископ, суддя князівського двору, деякі воєводи та намісники. Очолювалася рада найвпливовішими боярами, які намагалися обмежити діяльність князя. У період князювання Юрія ІІ боярська олігархія настільки посилилась, що найважливіші документи підписувалися великим князем тільки спільно з боярами. Позиція боярської ради посилювалася ще й тим, що до її складу входили передусім бояри, які займали важливі посади в системі управління Галицько-Волинською землею.
У Галицько-Волинській землі, як і в інших великих князівствах Русі того часу, отримала поширення двірсько-вотчина система управління. Особи, які займали посади двірсько-вотчиних слуг у князівському домені, в той же час здійснювали різні функції управління в межах свого князівства.
В Галицько-Волинській землі існувала досить розгалужена система місцевого управління. Містами управляли тисяцькі та посадники, яких призначав князь. В їх особі була з’єднана адміністративна, військова та судова влада. Вони також володіли правами збирання з населення данини та різних мит - важливої частини князівських доходів. Округами-воєводствами керували воєводи, які мали не тільки військово-адміністративні, а й судові повноваження. Територія Галицько- Волинської землі ділилася і на волості, якими управляли призначені князем воло стелі. Останні в межах своєї компетенції наділялися адміністративними, військовими та судовими повноваженнями.
Місцеве управління будувалося на системі «кормлінь». Для ведення судових розборів в незначних справах, виконання деяких поліцейських функцій в межах сільської общини обиралися старости. Вони підкорялися місцевій князівській адміністрації, найвищі посади в якій займали в більшості бояри.Така система центрального та місцевого управління в Галицько-Волинській землі мала прислуговувати інтересам класу феодалів-землевласників, забезпечувати їм умови експлуатації залежного від них населення і придушувати його опір гнобленню феодалів.
Важливою ланкою в державній структурі Галицько-Волинської землі було військо. З одного боку, воно використовувалось для відбиття зовнішньої агресії, яка йшла від сусідніх держав, а з іншого—виступала активним знаряддям в руках феодалів для придушення опору експлуатованих мас. Остання функція князівської влади здійснювалася за допомогою князівської дружини і боярських загонів.
У період вторгнення іноземців до складу війська поряд з професійною дружиною входило народне ополчення.
Щодо судової системи Галицько-Волинської землі слід відмітити, що суд не був відділений від князівської адміністрації. Існував і церковний суд, У віддані церковного суду знаходилися питання, пов’язані з майновими та шлюбно- сімейними відносинами.
Можна зробити висновок, що Галицько-Волинська держава мала велике значення для західних земель і для всієї України. Державне життя тривало тут на сто років довше, ніж на Наддніпрянщині. Населення Галичини і Волині досягло високої культури й великого розуміння державно-політичних справ.
4.