ЗАКОНОДАВЧА ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇНАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ

Проголошення УНР докорінно змінило орієнтири в обстановці, коли молода держава опинилася віч-на-віч з проблемою невідкладного законодавчого регулю­вання найважливіших проблем життя країни.

25 листопада 1917 р. Центральна Рада ухвалила закон про порядок видання законів, згідно з яким “до сформування Федеративної Російської республіки і утворення її конституції виключне й неподільне право видавати закони для Української Народної Республіки належить Центральній Раді”, а “право видавати розпорядження в обсягу урядування на основі законів належить Генеральним Секретарям Української Народної Республіки”. Разом з тим, цей закон не підтвердив дію “всіх законів і постанов”, які мали чинність на території УНР до 27 жовтня 1917 р. і не були скасовані Універсалами, закони й постанови центральної Ради й Генерального Секретаріату. Водночас почався процес формування власної правової системи.

В галузі державного будівництва найбільш вагомим з огляду на стратегічні завдання Центральної Ради став закон “Про вибори до Установчих зборів Української Народної Республіки” - це був найбільший за обсягом закон, прийнятий Центральною Радою, 183 статті якого детально регламентували порядок організації й проведення виборів.

Досить неоднозначно розвивалася діяльність Центральної Ради в сфері, умовно кажучи, “правового забезпечення економічної реформи”. Тодішня ідеологія цих перетворень визначалась проголошеними ІІІ Універсалом гаслами “Упорядкування праці робітництва”, “доброго упорядкування виробництва”, “рівномірного розподілення продуктів”. Відповідно Центральна Рада мала виробити правові підходи до реалізації своєї концепції “соціально орієнтованої” і “керованої” економіки, однак вона не досягла цієї мети, насамперед через політичні причини, хоча в той час прийняла ряд важливих актів.

На перший план вийшла проблема власної валюти - в умовах кризи грошового обігу.

Деякі акти регламентували оподаткування. Зокрема, відповідно до закону від 9 грудня 1917 р. всі державні податки та прибутки, які на підставі існуючих законів збиралися на території УНР, визнавалися “прибутками державного скарбу УРН”. Г енеральний Секретаріат закликав населення своєчасно вносити податки.

Нарешті, справжнім каменем спотикання для Центральної Ради виявився державний бюджет, який так і не вийшов за межі проміжних рішень.

Деякі кроки зробила Центральна Рада і в галузі соціального законодавства, ухваливши, щоправда, із запізненням, закон “Про 8-годинний робочий день”.

Центральна Рада торкнулася багатьох інших галузей права - від кримінального до міжнародного.

Особливе заперечення виклала ідея власності на землю. III Універсал скасував право приватної власності на землю.

Аналогічний принцип був покладений в основу земельного законопроекту, ухваленого на при кінці січня 1918 р. Ним, зокрема, встановлювалося, що “Землі відводяться земельними комітетами в приватнотрудове користування сільським громадам та добровільно складеним товариствам”.

Складнішою виявилася доля закону про громадянство від 2 - 4 березня 1918 р., згідно з яким громадянином УНР визнався той, “хто народився на території України і зобов’язаний з нею постійним перебуванням”.

Слід пам’ятати і закон про державну символіку. 12 березня 1918 р. Мала Рада затвердила “Володимирів Тризуб” державним гербом УНР.

Паралельно продовжувалась робота над проектом конституції УНР. 12 листопада 1917 р. VII сесія Центральної ради на своєму засіданні заслухала доповідь М.Грушевського про проект конституції України. Згадує її і IV Універсал, де сказано, що Установчі збори мають ухвалити конституцію й закріпити в ній “свободу, порядок і добробут на тепер і на будучі часи”.

Та історія, як відомо, повернула все по своєму, і конституцію ухвалила Центральна Рада. Це сталося 29 квітня 1918 р., тобто останній день її існування.

Відповідно до конституції УНР мала б стати парламентською республікою. У свій передостанній день Центральна Рада обрала президента УНР. Ним став М. Грушевський. Центральна Рада прийняла Конституцію як перспективний документ, як своєрідний заповіт, бо добре усвідомлювала свою приреченість, однак, сподіваючись на краще, прагнула зміцнити свої позиції. Саме для цього і потрібен був президент.

4.