Важливу роль у боротьбі царизму з революційним рухом віді­гравали судові органи.

Очевидно, що несудові розправи з полі­тичними противниками, що вчинялися без «зайвих формальнос­тей», були зручнішими й звичнішими для уряду. Однак в умовах проголошеної законності (при всій її обмеженості) царизм був змушений вдаватися до допомоги суду.

Привабливість для самодержавства судової форми боротьби з революціонерами обумовлювали ще деякі фактори, про які йти­меться далі. З початком XX ст. кількість політичних судових про­цесів у країні невпинно зростає. У літературі висловлювалася думка про майже повне панування у арсеналі каральних заходів в кінці XIX — на початку XX ст. адміністративної репресії. Спеціальні дослідження останнього часу показують, що ця думка є не зовсім точною. Хоча адміністративні репресії справді набули в цей час великого розмаху (цьому більшою мірою сприяло те, що режим «посиленої охорони» і «обов’язкових постанов» губернаторів роз­повсюджувався більш ніж на 1/3 населення країни) [1, с. 46], певний «внесок» у спробу відвернути каральними заходами ре­волюційний вибух зробили й суди: за 18995 — 1905 рр. відбулося 472 судових політичних процеси [2, с.12]. Пізніше кількість по­літичних справ, які пройшли через суди, багаторазово збільши­лась. З 1906 р. для придушення визвольного руху царизм актив­но використовував військову юстицію.