ТЕМА 12. ДЕРЖАВА І ПРАВО УРСР ІЗ СЕРЕДИНИ 1960 - СЕРЕДИНИ 1980 РР. ТА ЧАСІВ «ПЕРЕБУДОВИ» (2 год.)

1. Причини згортання програми попередніх реформ у СРСР після 1964 р.

2. Конституція УРСР 1978 р., причини видання, її зміст та харак­теристика.

3. Державний лад УРСР та вищі органі влади та управління.

4. Судова система УРСР та основні принципи судочинства.

5. Законодавча діяльність УРСР (середини 60-х - середини 80-х рр.).

6. Причини запровадження політики «перебудови» в УРСР.

Методичні рекомендації

Готуючись до цієї теми слід, по-перше, звернути увагу на причини поразки хрущовських реформ. У цілому, саме вони дали неабиякий поштовх щодо розхитування тоталітарного режиму у СРСР. Однак прибираючи гострі куги сталінської моделі соціалізму, вони не заче­пили її основ і самої конструкції. Зрушення, що сталися за часів «від­лиги», відображали лише внутрішню еволюцію тоталітаризму, зміну його форм. Поразка хрущовського реформаторського курсу разом з його недосконалістю негативно вплинули на соціально-економічний розвиток України, а процес демократизації суспільства захлинувся в потоці консерватизму.

14 жовтня 1964 р. пленум ЦК КПРС увільнив М. Хрущова з по­сад голови Ради Міністрів СРСР та першого секретаря ЦК КПРС «у зв'язку з похилим віком і погіршенням стану здоров'я». Справжньою причиною усунення Хрущова від влади було його надто радикальне ставлення до сталінської спадщини в політиці. Досить швидко кри­тика «волюнтаризму і суб'єктивізму» вилилася в практичне запере­чення хрущовського реформаторства і будь-яких спроб оновлення суспільства.

Нове партійне керівництво, яке очолив Л. І. Брежнєв, наполегливо згортало, а не розвивало лінію XX з'їзду КПРС. Це особливо яскра­во виявилося в застосуванні воєнної сили в Чехословаччині 1968 р., розгортанні широкомасштабної критики економічних концепцій «ревізіонізму», обмеженні «косигінських»^[2] реформ у промисловості та сільському господарстві.

Оновлене радянське керівництво повернулося до політики жор­сткого централізму.

Ради народних депутатів, особливо місцеві, були позбавлені реальних прав, оскільки конституційні гарантії не підкріплювали­ся реальними можливостями. Зокрема, кошти радянським органам України виділялися із союзного бюджету. Не маючи необхідних матеріально-технічних і фінансових ресурсів, місцеві Ради були по­збавлені можливості впливати на вирішення економічних і соціаль­них питань. Функції Рад, по суті, виконували партійні органи, які «керували» ними, застосовуючи адміністративно-командні методи.

У результаті незбалансованого розвитку народного господарства частка галузей, що працювали на споживчий ринок, у загальному обсязі валової продукції не перевищувала 29 %, тоді як у розвинутих країнах вона сягала 50 - 60 %. У 70 - 80-х рр. соціальна політика радянської держави спричинила кризові явища в сільському госпо­дарстві. Різко зменшилися обсяги випуску сільськогосподарської продукції, відбувався загальний занепад села. Щорічно на теренах України зникало 80 сіл, а з 1969 по 1987 р. у сільській місцевості припинили своє існування 1502 населених пункти. Соціальна невла­штованість села створювала загрозу депопуляції населення майже в половині областей України. 1980 р. 40 % колгоспів у республіці були нерентабельними. Зокрема, збитковим було виробництв продуктів тваринництва, цукру, інших видів сільськогосподарської продукції.

Кризові явища, що охопили Україну, виявилися, зокрема, у зни­женні продуктивності праці в сільськогосподарському виробництві, відставанні в розвитку НТП, зменшенні приросту працездатного на­селення, процесах урбанізації і занепаду сільських районів, погір­шенні екологічного становища.

У червні - вересні 1977 р. у країні обговорювався проект нової Конституції СРСР. Однак, як свідчать документи, пропозиції грома­дян, спрямовані на демократизацію суспільства, вдосконалення дер­жавного апарату не враховувались.

Четверта Конституція УРСР була прийнята 20 червня 1978 р. позачерговою, сьомою, сесією Верховної Ради республіки. Її текст розробила комісія на чолі з В. В. Щербицьким відповідно до Консти­туції СРСР 1977 р., яка відобразила новий стан розвитку Радянської держави - «побудову в СРСР розвинутого соціалістичного суспіль­ства і стала політико-правовою основою конституцій усіх соціаліс­тичних республік». Конституція складалась з преамбули та 10 розді­лів: 1. Основи суспільного ладу і політики УРСР. 2. Держава і особа.

3. Національно-державний і адміністративно-територіальний устрій УРСР. 4. Ради народних депутатів УРСР і порядок їх обрання. 5. Най­вищі органи державної влади і управління УРСР. 6. Місцеві органи державної влади і управління в УРСР. 7. Державний план економіч­ного і соціального розвитку УРСР і Державний бюджет УРСР. 8. Правосуддя, арбітраж і прокурорський нагляд. 9. Герб, прапор, гімн і столиця УРСР. 10. Дія Конституції УРСР і порядок її змін. Загальна кількість статей Конституції складала - 171.

Декларативне забарвлення мало положення нової Конституції щодо права кожної нації на самовизначення По-перше, у проекті не було розроблено механізму його реалізації. По-друге, Основний За­кон захищав бюрократичну надцентралізацію державного суспіль­ного життя.

Текст Конституції УРСР 1978 р. майже повністю відповідав Конституції СРСР 1977 р. За Конституцією УРСР визнавалася суве­ренною радянською соціалістичною державою. Важливою ознакою суверенітету республіки було те, що вона мала право зносин з інозем­ними державами. Головною гарантією суверенітету, як і раніше, було закріплення за союзною республікою права виходу із складу СРСР, але механізму здійснення цього права передбачено не було. Нова Конституція була перш за все спрямована на зміцнення командно- адміністративної системи. Стаття 6 Конституції проголошувала ко­муністичну партію «керівною і спрямовуючою силою суспільства, ядром її політичної системи».

Окремі позиції Конституції значною мірою розходились з реаль­ним життям. Так, ст. 48 гарантувала громадянам України свободу слова, друку, зборів, мітингів і демонстрацій. Стаття 49 надавала право об’єднуватись у громадські організації, що сприяють розви­тку політичної активності та самосвідомості, задоволенню їх різно­манітних інтересів тощо.

Конституція УРСР 1978 р. також закріплювала основні принци­пи процесуального права. Це, зокрема: здійснення правосуддя тіль­ки судом, на засадах рівності всіх громадян перед законом; участь у суді першої інстанції народних засідателів; колегіальність розгляду цивільних і кримінальних справ у всіх судах; гласність судового роз­гляду; право обвинуваченого на захист тощо.

Разом з тим у судочинстві, як і в інших сферах правоохоронної діяльності, поширювалися негативні тенденції. У період застою сформувався тип прокурора, судді, які визнавали за свій обов’язок звертатися в партійні органи за «порадою». Така практика унемож­ливлювала утвердження принципу розподілу влади, характерного для правової держави.

Отже, повоєнний період розвитку радянського законодавства ха­рактеризувався прийняттям значної кількості нормативно-правових актів, що значною мірою сприяли подоланню воєнної розрухи, але 244

не допомогли соціалістичному суспільству уникнути кризи, до якої призвела адміністративно-командна система.

У той самий час громадськість України дедалі більше усвідом­лювала необхідність існування власної незалежної держави. Окремі групи інтелігенції виступали із заявами, протестами, спрямованими на захист прав людини та її свобод, збереження культурної спадщи­ни минулого, завоювання реального суверенітету України. Це були дисиденти, критично мислячі люди, патріоти своєї землі.

Після смерті Й. Сталіна в українському суспільстві з’являються надії на зміну політичного режиму. У різних регіонах України ви­никають нелегальні групи, учасники яких за допомогою листів, заяв, маніфестів висловлюють свої сподівання на демократизацію сус­пільного життя.

Оформлення ідеології дисидентства слід віднести до 1955 р., коли українські політв’язні мордовських концтаборів написали «Відкри­того листа» до ООН. Це був перший документ, у якому узагальнюва­лись головні вимоги українського дисидентства на початковому ета­пі його становлення. У ньому висловлювався рішучий протест проти дискримінації радянською владою всього українського, привертала­ся увага світової громадськості до безправного становища України.

Спробу перейти до організованих форм боротьби за суверенітет України здійснила група Левка Лук’яненка, яка намагалася 1959 р. утворити Українську робітничо-селянську спілку (УРСС). Левко Лук’яненко та Степан Вірун, які працювали штатними пропагандис­тами Радехівського райкому партії Львівської області, підготували проект програми майбутньої організації. Він складався з трьох час­тин: загальнодемократичної, робітничої і селянської. У документі наголошувалося, що Москва окупувала Україну, піддавалася критиці діяльність Комуністичної партії.

У цей самий період радянські правоохоронні органи значно поси­лили боротьбу з дисидентським рухом в Україні, що відобразилось у змінах, внесених до Кримінального кодексу УРСР.

Теми рефератів

1. Причини прийняття Конституції УРСР 1978 р. та її характе­ристика.

2. Роль М. С. Горбачова у реформуванні державної системи СРСР.

Література

1.

2. Брайчевський М. Конспект історії України / М. Брайчевський.

- К., 1993. - С. 183.

3. ГрищукВ. К. Кодификация законодательства УРСР (1958 - 1984 гг.) / В. К. Грищук. - Л., 1991.

4. Грищук В. К. Кодифікація кримінального законодавства Украї­ни: проблеми історії і методології / В. К. Грищук. - Л., 1992.

5. История государства и права Украинской ССР. - К., 1976.

6. Історія держави і права України : у 2 т / за ред. В. Я. Тація,

A. Й. Рогожина. - К. : Ін Юре, 1996. - Т. 2.

7. Історія держави і права України / за ред. А. С. Чайковського. - К. : Юрінком Інтер, 2000.

8. Історія держави і права Української РСР. 1917 - 1967 рр. : у 2 т. - К., 1967. - Т. 2.

9. Конституція Союзу Радянської Соціалістичної Республіки. - К., 1977.

10. Кукушкин Ю. С. Очерк истории Советской Конституции / Ю. С. Кукушкин, О. И. Чистяков. - 2-е изд., доп. - М., 1987.

11. Кульчицький В. С. Новітня історія України / В. С. Кульчицький // Укр. іст. журн. - 1991. - № 12-14.

12. Кульчицький В. С. Історія держави і права України / В. С. Куль- чицький, Б. Й. Тищик. - К., 2007.

13. Музиченко П. П. Практикум з історії держави і права України : навч. посіб. / П. П. Музиченко, Н. І. Долматова, Н. М. Крестовська.

- К. : Вікар, 2002.

14. Музиченко П. П. Історія держави і права України / П. П. Му­зиченко. - К., 2007.

15. Погорілко В. Ф. Національно-державний устрій СРСР /

B. Ф. Погорілко. - К., 1989.

16. Сборник документов по истории уголовного законодательства СССР и РСФСР (1953 - 1991 гг.). - К., 1992. - Ч. 1 : Законодательство СССР.