СУСПІЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ЛАД

Сталін був стержнем тоталітарної системи. Тому його смерть 5 березня 1953 р. поклала початок визволенню народів Союзу РСР, у тому числі й України, від жорстокого режиму культу особи Сталіна.

Перші ознаки десталінізації позначилися незабаром після смерті Сталіна. Вже червневий пленум ЦК КПРС у 1953 р. проголосив курс на відбудову внутріпартійної демократії, усунення зловживань законністю. Пленум ЦК Компартії України, що проходив 29 - 30 липня1953 р., цілком погодився з рішенням чергового пленуму ЦК КПРС.

Процес десталінізації набрав силу після ХХ з’їзду КПРС у лютому 1956 року. В історії цей з’їзд увійшов насамперед завдяки надзвичайно відвертий доповіді на закритому його засіданні тодішнього першого секретаря ЦК партії М. Хрущова “ Про культ особи та його наслідки”. З’їзд з усією рішучістю засудив широку репресивну практику тоталітарного режиму, охарактеризовану як “культ особи Й. Сталіна”. В доповіді наводилась велика кількість прикладів, коли Й. Сталін та його “ соратники” підписували списки на знищення цілих груп різних рангів керівників; винищування командних кадрів в армії, еліти господарських кадрів.

Однак це засудження було неповним, обмеженим, певною мірою половинчастим.

Незважаючи на обмежену критику сталінізму, з’їзд поклав початок важливим змінам у суспільстві і державі, а також і вплинув на подальший хід світової історії.

На цьому з’їзді було оголошено стратегію політичного курсу партії: боротьба за утвердження демократичних засад у всіх сферах життя, та ліквідація жахливої спадщини сталінізму.

Слід визначити, що ХХ з’їзд дав радянському суспільству могутній імпульс, який породив процес руйнування тоталітарного режиму.

Економіка.

Значною мірою залікувавши рани війни, відновивши народне господарство, радянські люди створили необхідні умови для подальшого руху в перед у масштабах, які перевищували довоєнні.

50 - ті роки, особливо період після 1956 р., виявився найрезультатнішим в розвитку народного господарства за весь час існування радянської влади. З’явилося прагнення змінити пріоритети економічного розвитку. Більше уваги звертається на галузі, пов’язані зі сферою споживання, задоволення насущних потреб людини. Щоб збільшити хлібні запаси у країні, майже 1 млн. її громадян працювали на освоєні цілинних земель. Тільки у 1954 - 1955 рр.. українці створили у Казахстані 54 зернових радгоспів. Не зайвим буде додати, що участь України в підняття цілини завдала їй чимало витрат.

Україна разом з Союзом РСР вступила в епоху НТР. Були забезпечені достатньо гармонійний розвиток галузей економіки, кредитно - грошова збалансованість. Темпи зростання перевищили усі попередні. У перше виникла можливість переходу з екстенсивного шляху найінтенсивніший, і за рахунок не збільшення ресурсів, а кращого розумного їх використання. Наприкінці 50 -х років у народному господарстві була одержана найбільша сума прибутків.

ХХІ з’їзд КПРС у 1959 р. констатував, що соціалізм одержав у нашій країні повну і остаточну перемогу, став реальністю. Цей висновок сприйнятий новою, третьою програмою партії, затвердженою на ХХІІ з’їзді КПРС у 1962 році.

Проте не слід забувати, що у другій половині 50 - х першій половині 60 - х років соціалізм у СРСР, як раніш, будувався за сталінською моделлю.

У промисловості, як завжди, панувала група А, а в ній - воєнні галузі. Сільське господарство хронічно відставало, займало підлегле, щодо промисловості становище. Економіка була розбалансована, розвивалася переважно екстенсивним шляхом, носила мілітаристський та затратний характер.

50-ті роки, особливо період після 1956 р., виявився найрезультативнішим в розвитку народного господарства за весь час існування радянської влади. З’явилося прагнення змінити пріоритети економічного розвитку. Більше уваги звертається на галузі пов’язані зі сферою споживання, задоволенням насущних потреб людини. Щоб збільшити хлібні запаси у країні, майже 1 млн. її громадян працювали на освоєнні цілинних земель. Тільки у 1954-1955 рр., українці створили у Казахстані 54 зернових радгоспи. Не зайвим буде додати, що участь України в підняття цілини завдала їй чимало витрат.

Україна разом з Союзом РСР вступила в епоху НТР. Були забезпечені достатньо гармонійний розвиток галузей економіки, кредитно-грошова збалансо­ваність. Темпи зростання перевершили усі попередні. Уперше виникла можливість переходу з екстенсивного шляху на інтенсивніший, і за рахунок не збільшення ресурсів, а кращого розумного їх використання. Наприкінці 50-х років у народному господарстві була одержана найбільша сума прибутків.

XXI з’їзд КПРС у 1959 р. констатував, що соціалізм одержав у нашій країні повну і остаточну перемогу, став реальністю. Цей висновок сприйнятий новою, третьою програмою партії, затвердженою на ХХП заїзді КПРС у 1961 році.

Проте не слід забувати, що у другій половині 50-х першій половині 60-х років соціалізм у СРСР, як і раніш, будувався за сталінською моделлю. І ні М.Хрущов, ні інші керівники партії та держави не мали сумніву в її правильності.

У промисловості, як завжди, панувала група А, а в ній - воєнні галузі. Сільське господарство хронічно відставало, займало підлегле, щодо промисловості становище.

Соціальна сфера була запущена. Безпосередній виробник так і не став господарем виробництва. Перебуваючи у полоні сталінської моделі соціалізму, продовжуючи лінію ХУШ та XIX з’їздів партії, не піддаючи серйозному науковому аналізу економічні показники, М.Хрущов всіляко підтримував утопічне завдання безпосереднього переходу, «стрибка» в комунізм. Це нереальне завдання було закладено в третю програму партії. М.Хрущов, навіть пообіцяв, що у 1980 році усі радянські люди житимуть при комунізмі.

XX з’їзд КПРС у боротьбі з наслідками культу особи заклав нові - демократичні підвалини під зовнішню політику Союзу РСР. Саме з’їзд визначив як довгострокову стратегічну зовнішньополітичну лінію постанову на мирне спів­існування держав з різними соціально-політичними режимами. Урізноманітнились контакти СРСР та його суб’єктів зі світовими співтовариствами. Це відобразилося й на зовнішньополітичній діяльності України, що вже у 1957 р, заснувала своє постійне представництво при ООН і вступила до МАГАТЕ.

Проте зовнішня політика СРСР та його суб’єктів характеризувалася непослідовністю. Саме в ці роки здійснюється напружена робота по досягненню пріоритету з капіталістичними державами у створенні та накопиченні найновіших видів смертоносної зброї. Також восени 1962 р. виникла реальна загроза ядерної війни, але виявивши витримку і розсудливість СРСР і США звернулись до політичних методів урегулювання конфлікту.

Суспільний лад.

У 1953-1964 рр. Збільшується загальна кількість народонаселення України. У 1958 р. була досягнута його довоєнна чисельність 41300000 чоловік. Особливо швидко зростав робітничій клас. Саме за рахунок робітників збільшується насе­лення міст. Зростає і кількість інтелігенції. Натомість чисельність селян - зменшу­ється. У 1961 р. чисельність міського населення України зрівнялося з чисельністю сільського, а потім і перевищила його. У той час це явище вважали позитивним, хоча воно вже тоді погрожувало послабленням виробничих сил села, порушувало нормальне співвідношення селянства і робітничого класу.

Інша риса соціальної структури - зміцнення службовців управлінського апарату.

Поряд з кількісними відбулися також якісні зміни у суспільстві. Було засуджено зневажливе ставлення до потреб трудящих.

XX з’їзд партії окреслив масштабну соціальну програму. Усе це вселяло надію на реальне більш повне задоволення матеріальних та духовних потреб людей, збагачення змісту прав громадян, їх гарантію.

Під час усунення порушень законності було реабілітовано та визволено із в’язниць і таборів багато безвинно засуджених людей, повернуто чесне ім’я тим із них, хто не дожив до волі. Тим самим значно скоротилася кількість ув’язнених людей, підневільну працю яких використовувала держава.

Після XX з’їзду партії розпочався рух до духовного розкріпачення радянських людей, суспільного прозріння. Уперше вони усвідомили себе не «гвинтиками», а самостійними особистостями. Люди, які рішуче і безповоротно засудили культ особи, з ентузіазмом включились у боротьбу з тоталітаризмом, за демократизацію в усіх сферах суспільного, державно-правового життя.

Їх стали називати «шестидесятниками».

На жаль процес духовного розкріпачення ще тільки намітився. Існувало немало стереотипів, які перешкоджали повному духовному визволенню. Ще збе­реглося зневажливе ставлення до інтелігенції. Збереглася також система суспільно- політичних відносин, в якій людина - творець, активна особистість все ще була підпорядкована державі, була предметом застосування державної політики.

Ці та інші причини привели до появи дисидентського руху. Дисидентами називали людей, які у своєму мисленні та діях розходилися з офіційними поста­новами. Тобто дисидент - це незгідний, інакомислячий. Вони вийшли з лав людей із загостреним почуттям людської та громадської гідності, справедливості, моральності. Вони сміливо критикували дії властей і окремих службових осіб (посягання на права людини) демократію. В Україні дисидентський рух розпочався наприкінці 50-х років, серед них такі відомі особистості, як І.Дзюба, І.Драч, Л.Костенко, Д.Павличко, В.Симоненко та ін., вони сміливо критикували тоталі­тарну систему, перекручення національної політики.

Вже на початку дисидентського руху намітилися його різні форми. Це й страйки робітників, наприклад, у Кривому Розі, і підпільна видавнича діяльність - «самвидат» і симпозіуми, учасники яких науково обґрунтовували, формували свої вимоги, і створення груп, які розробляли свої економічні та політичні програми. З них найбільш відома група Л.Лук’яшенка, яка виступала за мирний шлях виходу України зі складу СРСР.

На фоні засудження «культу особи», масових репресій розпочалася десталі- нізація. Вона охопила практично всі сфери життя суспільства - економіку, політику й ідеологію.

2.