Суспільний устрій Гетьманщини: правове становище тогочасних верств населення.
По - перше, внаслідок національної революції (визвольної війни) середини XVII ст. відбулися суттєві зміни у соціальній структурі українського суспільства.
По - друге, незважаючи на зникнення одних соціальних груп і виникнення інших, в Україні зберігся феодальний лад і його головний елемент - феодальна земельна власність.
По - третє, за формально-юридичною ознакою населення поділялося на 5 станів, в середині яких існувало соціальне розшарування. Одні групи мали різноманітні права і привілеї, інші їх не мали.
По - четвертє, правове становище станів визначалося Березневими статтями Б. Хмельницького, царськими жалуваними грамотами, гетьманськими універсалами, декретами і рішеннями Ради генеральної старшини.
Соціальні групи українського суспільства (сер. XVII - XVIII ст.):
Козацька старшина - поділялася на такі категорії:
а) знатне військове товариство, до якого належала генеральна старшина (обозний, осавули, судді, писар, хорунжий, бунчужний, підскарбій) і бунчукові товариші (частина козацької старшини, яка не обіймала військово-адміністративні посади і перебувала у резерві. За субординацією вони йшли першими після полковників, підпорядковувалися гетьману і перебували під головним знаком бунчуковим);
б) значкове товариство, до його складу належали полкова і сотенна старшина та значкові товариші, які під час походів перебували під малим полковим прапором і підпорядковувалися полковникам. Значкові товариші були проміжною ланкою між старшиною і заможними козаками;
в) військове товариство - це були ті, хто не потрапив до перших двох категорій. Вони перебували у підпорядкуванні Генеральної військової канцелярії.
Привілеї козацька старшина: привласнила собі статус
колишньої польської шляхти; звільнялася від сплати податків, мита, виконання повинностей, мала виключне право займатися промислами, оптовою торгівлею; за нею закріплювалася земля; виступала за урівнення в правах з російським дворянством.
Українська шляхта:
- дрібна шляхта (Виговські, Тетері, Кричевські та інші), яка брала участь у революції, не тільки зберегла свої права, але й домоглася нових привілеїв. З часом вона була урівнена в правах з російським дворянством;
- відбувалася консолідація української шляхти і козацької старшини. Належність до шляхти і старшини стала спадковою.
До верхівки суспільства належало російське дворянство, яке у ХУІІІ ст. отримувало від царя землі на Лівобережній, Слобідській, а з часом і Південній Україні. Великі земельні маєтності мали князі Меншикови, Голіцини, Шаховські, Барятинські, Кантеміри, граф Румянцев та інші.
Духовенство, правовий статус: а) за Московським договором 1654 р. цар підтвердив права та привілеї православної церкви; б) як і раніше, існував поділ на біле і чорне духовенство; в) у правах духовенство прирівнювалося до знатного військового товариства. Митрополит і єпископи обиралися на козацьких радах, рядове духовенство - на сільських сходах. Їх обрання затверджував гетьман. У 1686 р. за згодою Константинопольського патріарха Київська митрополія була підпорядкована Московській патріархії зі збереженням її привілеїв. З часом втручання у справи української церкви посилилося.
Козацтво. У ХУІІІ ст. продовжується процес розшарування козацтва, в середовищі якого виділялися такі групи:
1) заможні козаки (з 1735 р. називалися “виборними козаками”) мали власну землю, вели господарство, виконували військову службу. Проте все частішими були випадки заміни (найму) у війську на збіднілих козаків або наймитів. Вікові межі служби козаків - 20-60 років;
2) підпомічники - збіднілі козаки. Вони постачали виборним козакам провіант, зброю, коней, одяг, навіть обробляли їхню землю, були погоничами в козацькому обозі. Підпомічники виконували такі ж повинності, як і селяни, але їх розмір був удвічі меншим;
3) підсусідки. Козаки, які не мали власного майна і наймалися на роботу до заможних козаків. Часто останні їх одягали і годували.
Міщани, по - перше, за правовим становищем були близькими до державних селян.
Сплачували податки до гетьманської скарбниці і виконували певні повинності (охорона міста, надання військового постою, будівництво мостів тощо); по - друге, міщани магістратських міст перебували у кращому становищі, оскільки мали пільги щодо занять ремеслом, промислами, торгівлею, підлягали міському суду, звільнялися від сплати багатьох податків і виконання повинностей, сплачували податки на ремонт доріг, утримання міської адміністрації, на користь церкві; по - третє, у середовищі міщан проходів процес розшарування. У кращому становищі були купці (будь-який громадянин, який мав капітал у 500 крб. і більше). Вони об’єднувалися у гільдії, звільнялися від податку, рекрутської повинності, тілесних покарань. Значну частину міщан складали ремісники - майстри, робітники, які об’єднувалися у цехи (з 21 року за наявності майна).У містах також мешкали представники шляхти, знатного товариства, духовенства, рядових козаків.
Селяни, по - перше, у ході визвольної війни правове становище рядових козаків і селян мало чим відрізнялося. Козаки служили державі військовою службою, селяни - працею. Можливий був перехід до інших станів; по - друге, з другої половини XVII ст. становище селян змінилося. З роздачею земель козацькій старшині вони повинні були сплачувати натуральний або грошовий податок власнику землі або відробляти дводенну (на тиждень) панщину. Крім того, селяни сплачували державний податок на утримання війська - “стацію”; по - третє, поступово зростала залежність селян від панів, збільшувалися державні податки і повинності. Окремими царськими указами дозволялося віддавати селян у рекрути, відправляти на каторгу. У 1783 р. Катерина II заборонила селянам переходити до іншого пана, що означало повне закріпачення, позбавлення особистої свободи і громадянських прав.
3.