Державний устрій Гетьманщини:
У середині XVII століття утворилася самостійна козацько - гетьманська держава (основні положення програми розбудови Української козацької держави, оприлюднені Б. Хмельницьким на переговорах із польськими комісарами в Переяславі 10 - 16 лютого 1949 року і московським посольством Г.
Унковського в Чигирині у квітні 1649 року, зводилися до наступних умов: а) визволення українського народу збройним шляхом; б) створення Української держави в етнічних межах розселення українського народу;в) незалежність Української держави від Речі Посполитої;
г) Українська козацька держава - правонаступниця Київської Русі;
д) основу устрою Української козацької держави складають порядки Війська Запорожського поширені на все її населення; е) ідея монархічної форми правління), яка 1654 року уклала з Московською державою договір (серед основних думок дослідників щодо правової характеристики цього об'єднання прийнято виділяти такі:
1) персональна унія; 2) реальна унія; 3) васалітет; 4) протекторат;
5) псевдо протекторат; 6) воєнний союз). Україна у складі Московської держави отримала особливий юридичний статус, який з деякими змінами зберігався близько 150 років. Проте на противагу періоду 1648 - 1657 років, коли еволюція державності йшла по
висхідній лінії, у другій половині XVII - XVIII ст. національна держава існувала, проте її розвиток мав скоріше регресивний характер (нпр. доба «Руїни»). Саме тоді розпочалося поступове обмеження, а потім і ліквідація автономії України.
Державотворчий досвід XVII - XVIII ст. сприяв формуванню ідеї державної незалежності України.
У цей період більшість українських земель стали складовою частиною Росії. Лівобережна Україна остаточно була визнана територією Росії за Андрусівським договором 1667 р. і Вічним миром 1686 р. з Річчю Посполитою та Константинопольським договором 1710 р. з Туреччиною.
Більша частина Південної України увійшла до складу Росії за Кючюк-Кайнарджійським договором 1774 р.
(землі між Бугом і Дніпром, фортеці Азов, Керч, Єнікале, Кінбурн), а Кримське ханство стало васалом Російської імперії. 1783 р. російська імператриця Катерина ІІ проголосила Крим територією Росії. За Ясським договором 1791 р. були приєднані землі між Бугом і Дністром.Правобережна Україна опинилася у складі Російської імперії внаслідок поділів Польщі. 1793 р. були приєднані Київщина, Поділля, Брацлавщина, Східна Волинь, 1795 р. Західна Волинь.
Західноукраїнські землі (Східна Галичина, Закарпаття, Північна Буковина) перебували у складі Австрійської імперії.
1.1. органи центральної та місцевої влади;
Гетьман: а) голова держави, який обирався Військовою радою, інколи Радою генеральної старшини; б) вибори гетьмана контролювалися російською владою, кандидатури старшина попередньо узгоджувала з Москвою. Гетьман давав присягу на вірність царю і Московській державі; в) резиденції - Батурин, Чигирин, Гадяч, Глухів, Ніжин; г) обсяг повноважень - визначався гетьманськими договірними статтями (повноваження: глава держави; вища законодавча, виконавча, адміністративна, військова, фінансова влади; скликання Військової ради; вища судова інстанція; призначення на невиборні посади в апарат військового управління, а згодом і на виборні посади (полковника, сотника), проте за Коломацькими статтями не мав права звільняти з посад старшину; ведення (таємно чи відкрито) зовнішньополітичної діяльності; розпорядження земельним фондом; затвердження на вищі духовні посади; встановлення податків. Гетьман приймав універсали - нормативні акти, що мали силу закону. Вони могли бути як загальнообов’язковими (для всього населення), так і спеціальними (для окремих категорій людей).
Атрибути влади (регалії, клейноди): корогва, бунчук, булава, пірнач, печатка гербова, литаври, духові труби.
Наказний гетьман - тимчасово виконуючий обов’язки гетьмана у випадках: хвороби гетьмана, відсутності у резиденції, коли посада гетьмана була вакантною, під час проведення військових операцій. Зазвичай це був однодумець гетьмана.
Військова (генеральна) рада. Аналогів у світі не було. Формально - це найвищий орган влади в країні (1648-1750 рр.). Повноваження: 1) обрання гетьмана і генеральної старшини (позбавлення посад), 2) вирішення важливих політичних, військових, судових справ, 3) обговорення зовнішньополітичних справ,4) ухвалення законів. Скликалася універсалами гетьмана. Брали участь усі козаки, іноді делегації від міщан (селян). Наприкінці XVII ст. її функції переходять до Ради Генеральної старшини. У 1750 р. відбулася остання Рада у Глухові, коли було обрано гетьманом К.Розумовського.
Рада Генеральної старшини - центральний виконавчо - розпорядчий та судовий апарат генерального уряду, один з вищих органів державної влади. У другій половині ХУЗІ ст. мала майже рівні права з гетьманом. Рада, по - перше, вирішувала переважно поточні адміністративно - господарські справи, по - друге, здійснювала управління і контроль за діяльністю полкових та сотенних урядів. Існувало чотири її види: 1) Рада гетьмана з колегією генеральної старшини, 2) збори генеральної старшини (щодня), 3) збори генеральної старшини з участю полковників, 4) з’їзди старшин за участю козаків (крім рядових). У XVIII ст. формувалася система двопалатного парламенту (рада генеральної старшини і збори усіх старшин), проте справжнього парламенту так і не було створено. Рада вирішувала:
- найважливіші політичні, адміністративні, військові справи;
- здійснювала дипломатичні переговори;
- відала фінансами і збором податків;
- ухвалювала постанови, що мали силу законів;
- розглядала судові справи;
- висувала кандидатів на гетьмана і генеральну старшину. На початку 80-х років ХУІІІ ст. була ліквідована.
Система управління в Україні - Гетьманщині.
Генеральний уряд - виконавчий орган, що обирався разом з новим гетьманом. Члени уряду складали присягу. Обіймали посаду довічно. Звільнялися за власним бажанням або за декретом. При уряді діяла канцелярія. До його складу входили:
Генеральний обозний - перша особа після гетьмана.
Повноваження: завідував артилерією, забезпеченням війська, у разі потреби одержував повноваження наказного гетьмана, виконував дипломатичні, військові, судові та спеціальні доручення гетьмана.Генеральний писар - повноваження: вів справи гетьманського уряду, очолював Генеральну військову канцелярію, приймав іноземних послів, очолював козацькі посольства, готував тексти міжнародних договорів, зберігав державну печатку, проводив попереднє слідство, здійснював судочинство.
Генеральні осавули (2 особи), компетенція: виконували
військові функції, проводили попереднє слідство і дізнання, здійснювали судочинство, відповідали за скликання Військової (генеральної) ради та забезпечували правопорядок під час її проведення. Вони були найближчими помічниками гетьмана, часто виконували обов’язки наказного гетьмана.
Генеральні судді (2-3 чоловіки), повноваження: за дорученням гетьмана розглядали будь-які цивільні і кримінальні справи та апеляції на рішення нижчих судів; наглядали за виконанням наказів, універсалів; очолювали колегію генерального суду; могли також виконувати обов’язки наказного гетьмана, очолювати козацькі посольства, командувати військом.
Генеральний хорунжий, компетенція: відповідав за охорону гетьманського прапора - корогви, очолював почесний ескорт (близько 100 осіб) й охорону гетьмана, виконував дипломатичні доручення гетьмана. Іноді командував військом і проводив попереднє слідство і судочинство.
Генеральний бунчужний - охоронець гетьманського клейноду - бунчука, керував відділами війська, виконував дипломатичні доручення гетьмана.
Генеральний підскарбій, обов 'язки: відав державною
скарбницею, очолював (1723-1781 рр.) генеральну скарбову канцелярію (у м. Глухові), що займалася збором податків, розподілом видатків.
Генеральна військова канцелярія - виконавчо - розпорядча установа генерального уряду, що підпорядковувалася гетьману. Очолював її генеральний писар. До її складу входила вся генеральна старшина, крім генеральних суддів, та старші і молодші канцеляристи (близько 20 осіб).
Зосереджувала в своїх руках адміністративне, військове, судове, фінансове управління державою. До її відання належав розгляд цивільних позовів та апеляцій на рішення нижчих судів, ведення діловодства та оприлюднення універсалів гетьмана, нотаріальні функції. Через неї гетьман здійснював зносини з іноземними державами.Існували також інші канцелярії: генерального суду, генеральна артилерійська, фінансова.
Місцеві орган влади і управління.
По - перше, замість воєводств були створені полки і сотні. У XVIII ст. на Гетьманщині існувало 10 полків: Стародубський, Полтавський, Лубенський, Київський, Чернігівський,
Миргородський, Ніжинський, Гадяцький, Прилуцький,
Переяславський. Органи влади на місцях - полковник і полковий уряд, сотник та сотенний уряд.
По - друге, на території полку і сотні функціонували відповідно полкові і сотенні ради. Військово-адміністративне управління і судові функції здійснювала полкова (полковник, осавул, суддя, писар, хорунжий, обозний) і сотенна (сотник, осавул, хорунжий, писар) старшина.
Полковників обирала полкова козацька рада за участю представників гетьмана. Іноді це робила рада полкової старшини. Проте широко практикувалося призначення полковників гетьманом.
Сотників обирала сотенна козацька рада. Ініціатором вибору могли бути генеральний, полковий і сотенний уряди. Вибори сотника затверджував гетьман або полковник. Загалом виборність сотників збереглась більшою мірою, ніж виборність полковників. Проте поряд з обранням практикувалося і призначення на сотенний уряд гетьманом чи полковником.
Виконавчо - розпорядчі органи, що відали військовими, адміністративно-господарськими, фінансовими і судовими справами, здійснювали нотаріальні функції, зосереджували діловодство полку чи сотні, були полкова і сотенна канцелярії. До складу полкової канцелярії входили регент (реєнт) - заступник писаря і канцеляристи, сотенної канцелярії - сотенний писар і канцеляристи. Поділу на відділи не було.
Важливу роль на території сотні відігравав городовий отаман.
Він мав широкі адміністративні, судові і військові повноваження, зокрема, здійснював нагляд за додержанням порядку на території міста, забезпечував його охорону, проводив попереднє слідство і дізнання, разом із сотником підписував акти сотенного уряду. Проте його функції мали більше цивільний, ніж військовий характер. Городові отамани полкових міст посідали становище, вище за сотників. Вони входили до складу полкового уряду.У військовому відношенні сотні ділилися на курені, в адміністративно-територіальному - на села. Їх очолювали відповідно курінний і сільський отамани. Особовий склад куреня в середньому дорівнював 20-30 козакам, в окремих випадках - до 70. До сотні входило від 10 до 20 куренів. У складі полку налічувалося від 7 до 20 сотень.
У 1781 р. царизмом було скасовано полково - сотенний устрій і створено Київське і Чернігівське намісництва.
На Слобожанщині полково - сотенний устрій сформувався впродовж 50-60-х рр. ХУЗІ ст. зі створенням Ізюмського, Острогозького, Охтирського, Сумського й Харківського полків. Вони проіснували до 1765 р., коли Катерина ІІ ліквідувала слобідське козацтво, перетворивши козацькі полки на регулярні гусарські.
Міста, що користувалися Магдебурзьким правом до Національної революції, називалися магістратськими (Київ, Козелець, Мглин, Ніжин, Новгород-Сіверський, Остер, Переяслав, Погар, Полтава, Почеп, Стародуб, Чернігів). Вони зберігали всі права на самоврядування. Існували також панські міста, що отримали право на обмежений магдебурзький устрій від землевласника. Міста, які не мали права на самоврядування, називалися ратушними. Адміністрація таких міст обиралася, однак була залежною від місцевого козацького управління.
Функції управління а) у магістратських містах здійснювали бургомістри, райці, лавники на чолі з війтом, б) інших містах - бургомістр, війт, городовий отаман. Зі зміцненням генеральної, полкової і сотенної старшини функції органів міського управління обмежуються.
1.2. органи російської колоніальної адміністрації.
Центральні органи влади Московської держави в Україні.
1. Посольський приказ (до 1663 р.), у складі якого існувала Канцелярія малоросійських справ.
2. Малоросійський приказ (з 1663 р.) у складі Посольського приказу (4 дяки і до 40 піддячих), основні повноваження: забезпечував зв’язки з гетьманом, призначав воєвод в українські міста, затверджував претендентів на гетьманство, здійснював контроль за православною церквою у Гетьманщині, відав розміщенням військ, спорудженням фортець в Україні тощо. Його представники майже завжди перебували при гетьмані у столиці.
3. Малоросійська Колегія (Глухів, 1722 - 1727 рр.) у складі
президента (Вельямінов - Зернов), прокурора і 6 російських офіцерів. Підлягала Сенату і головнокомандуючому російськими військами в Україні. Компетенція: а) здійснювала контроль за діяльністю гетьмана, Генеральної військової канцелярії, б) займалася роздачею земель російським офіцерам і козацькій старшині, в) збором податків, г) розквартируванням російських військ, д) виступала апеляційною інстанцією для українських судів.
4. Правління Гетьманського уряду (Глухів, 1734 - 1750 рр.) у складі 6 осіб: 3 росіян (царський резидент О. Шаховський (з 1734 р. - голова), князь А.Барятинський, полковник В. Гур’єв (з 1737 р. - голова) та 3 українців (генеральні обозний Я. Лизогуб, підскарбій А. Маркович, осавул Ф. Лисенко). При ньому діяла канцелярія.
5. Друга Малоросійська колегія (Глухів, 1764 - 1783 рр.) у складі голови (П. Румянцев, він же генерал - губернатор Малоросії), 8 осіб (4 українці і 4 росіянина), прокурора (російський офіцер), 2 секретарів (українець і росіянин) та канцеляристів. Головне завдання - ліквідація автономії України, перепис населення, ревізія маєтностей, заборона переходу селян до іншого власника, скасування відмінностей у правовому і адміністративному устрої українських земель. Формально створювалася задля захисту місцевих людей від свавілля місцевої адміністрації. Після ліквідації української державності гетьманські клейноди були відправлені до Петербурга. 1775 р. Запорізьку Січ було зруйновано, а її землі приєднані до Новоросійської губернії.
У цілому, тотальний наступ російського царату на українські землі у XVIII столітті характеризувався прогресуючим обмеженням прав і вольностей України-Гетьманщини, посиленням тенденцій централізації, русифікації, цілеспрямованим розколом українського суспільства, хижацькою експлуатацією її людських та матеріальних ресурсів.
2.