СТАНОВИЩЕ УКРАЇНИ НА ПОЧАТКУ 20-Х РОКІВ. НОВА ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА ТА ЇЇ ЗАКОНОДАВЧЕ ОФОРМЛЕННЯ

Зовнішньоекономічна політика України. Наприкінці 1920-на початку 1921рр. Стало зрозумілим, що утопічні ідеї більшовиків про перемогу світової пролетарської революції в реальному житті зазнали повного краху.

Внутрішнє становище України.

Зрозуміло, що ці та інші незважаючи на кризовий стан у сільському господарстві, повну незацікавленість хліборобів у розширенні виробництва, більшовицьке керівництво не відмовлялося в кінці 1920 р. від воєнно- комуністичної доктрини, продовжуючи продрозверстку за допомогою озброєних робітничих і червоноармійських загонів. У відповідь на ці акції властей селяни почали чинити збройний опір. По всій Україні поширювався селянський рух, який офіційна пропаганда оголошувала «політичним бандитизмом».

Відповідно до цієї постанови розмір податку визначався для кожного господарства окремо і обчислювався залежно від врожаю у певній місцевості та від кількості ріллі і числа їдців господарства. З метою зацікавлення селян у швидкому виконанні зобов’язань перед державою та розгортання товарообміну.

Радянський уряд неухильно проводив у законодавстві тверду класову політику, підтримуючи бідноту. Так, захищаючи бідні верстви селянства, ВУЦВК 8 липня 1922р. прийняв постанову «Про визнання недійсними кабальних угод на хліб», 1 листопада 1922 р. постанову «Про продовження строку для закріплення майна, відібраного комнезамами». Схвалюючи податкове законодавство, уряд основний тягар податків перекладав на заможні верстви сільського населення.

Але слід було негайно реорганізовувати на засадах непу управління націоналізованою промисловістю, надати державним підприємствам господарсько- оперативної самостійності і перевести їх на господарський розрахунок.

Уже восени 1921 р. радянська держава використовувала товарно-грошові відносини. У положенні про цей орган вказувалося, що він створювався при Раднаркомі УСРР, для об’єднання, систематичного узгодження, планового керівництва, регулювання і контролю роботи економічних наркоматів УСРР, уповноважених наркоматів РСФРР.

Одним з найголовніших завдань економічної ради було створення єдиного господарського плану. Для реалізації цього завдання при економічній раді. 10 квітня уряд УСРР прийняв нове Положення про державну планову комісію УСРР.

На відміну від попереднього положення, згідно з яким Держплан УСРР підлягав економічній раді за новим положенням. Це, безумовно, підвищувало роль і значення Держплану республіки в системі державних органів, підсилювало планові засади у керівництві народним господарством. За станом на кінець листопада 1921 р. в Україні в оренду було віддано 5286 дрібних підприємств харчової, шкіряної, хімічної й інших галузей промисловості.

Але в цілому економічні позиції непманів завдяки застосуванню владою різноманітних обмежень (економічних і адміністративних) були слабкими.

В продукції цензової промисловості, частка приватних підприємств скоротилася у 1924∖25 рр. До 5,3% ; у харчовій промисловості - до 15,8 %. Таке становище значною мірою було пов’язане з політикою радянської влади стосовно приватних осіб в економіці. Намагаючись не допустити значної концентрації приватного капіталу, держава активно втручалася в приватногосподарський сектор, використовуючи податки.

Запровадження принципу госпрозрахунку викликало необхідність перегляду найважливіших інститутів трудового права, в першу чергу скасування трудової повинності і трудових мобілізацій, а також заміни системи оплати праці.

Замість зрівнялівки в постачанні, що існувала в роки “воєнного комунізму”, поступово впроваджувався принцип оплати за кількістю і якістю праці. В Україні було прийнято ряд законодавчих актів, спрямованих на вдосконалення системи заробітної праці.

Одним з найголовніших складових елементів нової економічної політики була торгівля. Тому не випадково держава значну увагу приділяла законодавчому регулюванню торгівлі, як державної і корпоративної, так і приватної. Тільки за період 1923-1924 рр. були прийняті такі правові акти в галузі торгівельного законодавства:

1. Постанова ВУЦВК І Раднаркому УСРР від 3 січня 1923 р. “Про купівлю- продаж вроздріб із розстрочкою платежу”, яка мала особливе значення для сільського населення, бо давала змогу селянам купувати на пільгових умовах сільськогосподарські машини;

2. Положення Раднаркому УСРР від 23 лютого 1924 р. “Про товарні біржі”, котре визначало структуру бірж;

3.

4. Інструкція про торгівлю, яка визначала коло осіб, які мали право трудитися-торгувати;

5. Постанова Раднаркому УСРР від 26 вересня 1924 р. “Про фірми”, що встановлювала порядок функціонування фірм і зміст поняття фірми;

6. Постанова Роднаркому УСРР від 2 жовтня 1924 р. “Про торгівельний реєстр”, яка вимагала від усіх торгівельних і промислових підприємств реєструватися в органах НКВС УСРР.

У той час, коли розвиток державної і корпоративної торгівлі державними органами стимулювався, регулювання приватної торгівлі з боку держави було непослідовним і значною мірою зводилося до її всілякого обмеження і витіснення. Основними методами впливу з боку держави на приватний ринок були: вилучення деяких видів торгівлі з приватної сфери, монополізація в руках держави торгівлі цілим рядом об’єктів; податкове обкладання торгівлі шляхом і обмежене кредитування; економічне регулювання торгівлі шляхом виходу державних торгівельних органів на вільний ринок й використання методів конкуренції та ін.

Для стримання намагань приватних торгівців порушити встановлені законодавством рамки, держава активно використовувала судові і адміністративні органи. Під час НЕПу значну роль у посиленні регулюючого впливу на ринок з боку держави відігравало користування такої форми організації обміну, як біржа, яка обмежувала приватний обіг, сприяла впровадженню планових засад у розвиток товарообігу. В руках урядових установ і держторгівельних організацій біржі ставили одним з найбільш дійових важелів із обліку й контролю приватної торгівлі. В Україні формування біржового торгу припадає на 1923 р. На початку цього року в Україні діяло 7 товарних бірж, у січні 1924 р. - вже 12. Правовою базою для діяльності були: постанова РПО РСФРР від 23 серпня 1922 р. “Про товарні біржі”, Інструкція щодо проведення в життя цієї постанови, прийнята Всеукраїнською комісією із внутрішньої торгівлі (Комвнуторг), а також Взірцевий статут товарної біржі, розроблений згаданою комісією.

Дискримінаційні заходи держави стосовно приватної торгівлі негативно впливали на її стан. Так, вже у 1925/1926 рр. Частка приватного капіталу в оптовому товарообігу України знизилася до 5,8 %. Але в роздрібній торгівлі в перші роки НЕПу приватний капітал займав сильні позиції. Так, на 1922/23 рр. 96,3 % роздрібної торгівлі перебувало в руках приватного капіталу.

Перехід до нової економічної політики супроводжувався зміцненням таких галузей державного господарства, як фінанси і кредит. Нормалізації економічного становища значною мірою сприяла грошова реформа. У жовтні 1922 р. Уряд увів банківські білети (червінці), що забезпечувалися золотом, валютою, ходовими товарами. Але стали червінець спочатку обслуговував тільки потреби оптової торгівлі і розрахунки між державними установами та підприємствами. У роздрібній торгівлі і сільському господарстві продовжував функціонувати несталий радзнак, що за відсутністю інших ресурсів використовувався державою для покриття бюджетного дефіциту. Із зміцненням змички між промисловістю і сільським господарством, з поліпшенням фінансового становища держави з’явилася можливість завершити реформу. У лютому 1924 р. згідно з декретом ЦВК І Раднаркому СРСР в обіг надійшли державні казначейські білети вартістю 1,3,5 крб. золотом. Радзнак було вилучено повністю.

На рубежі 1925-26 рр. Закінчувався так званий “відбудовний період”, коли в економіці на засадах НЕПу в республіці, як і в цілому в СРСР, були здобуті певні успіхи. Це пов’язувалося з рішенням XIV з’їзду ВКП(б) (грудень 1925 р.).

Реалізація накреслених більшовицькими з’їздами програм призвела до згортання НЕПу.

XV з’їзд ВКП(б) затвердив директиви першого п’ятирічного плану розвитку народного господарства СРСР, розрахованого на 1928/29 - 1932/33 господарські роки. У травні 1929 р. проект першого п’ятирічного плану затвердив V Всесоюзний з’зд Рад.

Корективи до прийнятого V Всесоюзним з’їздом Рад першого п’яти - річного плану розвитку народного господарства країни внесла верхівка ЦК ВКП (б) на чолі зі Сталіним без погодження з верховними органами влади - з’їздом Рад СРСР. Наслідки здійсненого наприкінці 1929 р. під тиском Сталіна і його найближчого оточення повороту для народного господарства і долі мільйонів громадян виявилися надто тяжкими.

Таке “підхльостування” індустріалізації обернулося не виконанням основних завдань п’ятирічки. На початку тридцятих років було повністю покінчено з приватним капіталом в економіці країни. Процес витіснення непманів найбільш активно відбувався протягом 1928-1929 рр. Одним із основних засобів тиску на приватний капітал в народному господарстві України була жорстока податкова політика радянської влади. Але використовувалися і запозичені від епохи “воєнного комунізму” примусові заходи, наприклад, під час хлібозаготівельної компанії 1928 р. До селян власників хліба, які ухилялися від здачі хлібних лишків за державними цінами, органи влади застосовували надзвичайні заходи, зокрема притягування до кримінальної відповідальності. Згортання непу негативно позначилося на найважливішій системі економічних відносин - відносин між містом і селом.

Першою відмовою від засад непу в сільському господарстві було проведення соціальної колективізації, яка розпочалася наприкінці 1929 року, що фактично означало початок реєстрації воєнно-комуністичної політики. З метою забезпечення успіху цієї не бувалої в історії людства акції партійно-державна верхівка на чолі зі Сталіним протиставила найбідніші верстви села незаможнім та екс епропріювала останнім гаслом “ліквідації куркульства як класу” й “загострення класової боротьби”. Наслідки сталінської колективізації були жахливими. Накладена на колгоспи безрозмірна продрозверстка, жорстока регламентація їхньої господарської діяльності що призвели до глибокої деградації продуктивних сил села і нарешті до голодомору початку 30-років. Організований ВКП(б) голодомор в Україні знищив мільйони людей.

Зі згортанням непу створювалася сурово централізована командно- адміністративна система керівництва народним господарством України. Новий господарський механізм грунтувався на директивному плануванні, а не на економічних засадах.

Державний лад на початку 1920-х рр.

Формально правову основу організації та діяльності державного механізму республіки на початку 20-х років визначала Конституція УСРР 1919 року.

Відповідно до неї найвищим органом державної влади були Всеукраїнський з’їзд Рад, ВУЦВК І Рада Народних Комісарів. У 1921-1922 рр. В іхній роботі відбулися певні зміни. Так, Всеукраїнський з’їзд Рад, який за Конституцією мав скликатися ВУЦВК не рідше як двічі на рік, став збиратися лише один раз. За постановою У Всеукраїнського з’їзду Рад “Про радянське будівництво” ВУЦВК повинен був розглядати всі декрети, які встановлювали загальні норми політичного та економічного життя. Президія ВУЦВК зобов’язувалася публікувати проекти декретів не пізніше ніж за два тижні до сесії ВУЦВК. Крім того, передбачалося скликати чергові сесії ВУЦВК не рідше ніж один раз у два місяці. Проте періодичність сесій невдовзі була змінена. Постановою Президії ВУЦВК від 8 березня 1922 р. вони мали скликатися не менше трьох разів на рік і на більш тривалі строки. Подальшого розвитку набули і конституційні положення про Раду Народних Комісарів щодо посилення її ролі в усіх сферах життя країни та уточнення правового становища уряду республіки. Раднарком як найвищий виконавчий і розпорядчий орган державної влади здобув право розглядати і розв’язувати всі невідкладні загальнодержавні питання, в тому числі заходи законодавчого характеру. Все це свідчило про те, що поглибився процес посилення виконавчої влади за рахунок законодавчої.

У зв’язку з переходом до мирної господарської діяльності Українську Раду трудової армії було реорганізовано в Украекономраду, яка одержала статус економічної комісії при Раднаркомі УСРР і була виключена з числа законодавчих органів. Все це знайшло своє закріплення в Положенні про Українську Економічну Раду від 28 вересня 1921 року.

Безпосереднє управління більшістю промислових підприємств перейшло до губнаргоспів, діяльністю яких керував Укрраднаргосп згідно з єдиним державним господарським планом. Відбулися також зміни організаційної структури наркоматів, уточнювалися їхні завдання, компетенція.

Нові умови потребували перебудови роботи й місцевих органів влади. Законодавчим актом, спрямованим на дальше зміцнення Рад як місцевих органів державної влади, уточнення їхніх взаємин із вищими органами та посилення їхньої ролі в умовах мирної господарської діяльності стала постанова V Всеукраїнського з’їзду Рад про радянське будівництво. Встановлювалося, що рішення місцевих з’їздів Рад можуть скасовуватися в разі необхідності лише вищими з’їздами Рад, їхніми виконкомами та ВУЦВК і його Президією. Ні які інші органи влади та управління такого права не мали. Обмежувалося право губвиконкомів припиняти проведення в життя розпорядження окремих наркоматів. Важливе значення мало положення про те, що центральні відомства повинні були провадити всі справи через місцеві Ради та їхні відділи. Тим самим місцеві Ради й виконкоми визнавалися єдиними повноважними і повноправними органами державної влади на місцях.

30 березня 1921 року Президія ВУЦВК видала постанову “Про регулярні перевибори Рад і про скликання в установлені строки з’їздів Рад”. Згідно з нею перевибори місцевих Рад - міських, сільських і селещних, волвиконкомів, а також сільських і волостних КНС - проводяться через кожні шість місяців, а з’їзди Рад губерній і повітів скликаються не менше двох разів на рік. У березні 1922 р. ВУЦВК знову розглянув питання, пов’язані з виборами та діяльністю Рад. Своєю постановою він встановив, що перевибори місцевих Рад і скликання місцевих з’їздів Рад проводиться раз на рік. У січні 1922 р. розпочалася робота з підготовки реформи адміністративно-територіального устрою УСРР, де все ще зберігалися волості, повіти і губернії. Постановою ВУЦВК “Про адміністративно- територіальний поділ України” від 1 лютого 1922 р. закладалися правові основи адміністративно-територіальної реформи УСРР. ВУЦВК поставив завдання підготувати зміну адміністративно-територіального поділу республіки за єдиним планом на основі наукових даних і господарсько-економічних вимог.

Дійсний перехід до нової економічної політики змушував відмовитись від методів воєнного комунізму, беззаконня, позасудової репресії тощо. Важливе значення у цьому відводилося перебудові судової системи і створенню державної прокуратури - органу з нагляду за дотриманням законності на території всієї республіки.

28 червня 1922 року ВУЦВК затвердив Положення про прокурорський нагляд. Прокуратуру УСРР очолював як прокурор республіки народний комісар юстиції УСРР М.О.Скрипник. Місцевими органами прокуратури були призначувані прокурором УСРР, прокурори губерній, які мали помічників, у тому числі в повітах, що також призначалися і звільнялися прокурором УСРР. 2 жовтня 1922 р. було прийнято Положення про адвокатуру.

Основою судової реформи стала постанова ВУЦВК від 16 грудня 1922 р. якою затверджувалося Положення про судоустрій УСРР. Існуючі до цього судові органи ( революційні трибунали, народні суди у різноманітних складах, Вищий судовий контроль наркомюсту УСРР) скасовувалися, утворювалась єдина система судових установ, яка складалась з трьох ланок: народного суду (у складі або постійного нарсудді, або постійного нарсудді і двох нарзасідателей), губернський суд і Верховний суд УСРР.

Постановою ВУЦВК від 22 березня 1922 р. була скасована Українська надзвичайна Комісія для боротьби з контрреволюцією, спекуляцією, злочинами за посадою. Ліквідувалися і місцеві органи цієї комісії. При наркоматі внутрішніх справ УСРР утворилося державне політичне управління для боротьби з контрреволюційними виступами, шпигунством, контробандою тощо. Справи про злочин проти рядянського ладу підлягали згідно із законом розгляду в судовому порядку. На жаль, на практиці досить швидко від цього відмовилися. Поновилися свавілля, позасудові репресії (“трійки”, особливі наради тощо). Поступово знову одержали поширення методи “червоного терору”.

2.