Причини запровадження магдебурзького права в містах
Оцінюючи причини запровадження магдебургії в українських містах, історики здебільшого намагаються виділити лише політичні або економічні, рідко намагаючись показати їх поєднання.
Ще Ісидор LUapa- невич підкреслював економічне спрямування міських привілеїв на маґдебургію. Польські королі прагнули «піднести так на Русі як і в Польщі сословіє міщанське до такого ступеня, на якому воно в Західній Європі знаходилось^ Але таке процвітання міст і міщан було можливе тільки на основі певних привілеїв і свобод, які, на думку І.Шараневича, найкраще забезпечувала саме магдебурґія31. Тому українські міста і обдаровували німецьким правом. «Державні установи польського короля Казимира були здатні піднести побут матеріальний краю руського»32.
Архангел Михаїл з будинку Київської ратуші. Металопластика.
Близько 1697р. (Знаходиться в музеї історії Києва).
Вважаючи німецьку колонізацію колосальним прогресом для Польщі, польський історик Станіслав Кутшеба також вбачав її причини в економічному розвитку країни33. На думку Митрофана Довнар-Запольського, вже аналіз локаційних грамот вказує саме на економічне спрямування маґдебургії34. Історик розглядає ці грамоти як матеріал не стільки для вивчення політичної та правової історії, історії націй і станів, скільки для дослідження господарської політики держави щодо міст. Тому міста і міські громади розглядаються М.Довнар-Запольським як податкові одиниці. Історик твердить, що руські міста сильно відрізнялись реальними магдебурзькими привілеями, які їм надавали, бо ці привілеї регулювали фіскальні відносини міст із королівською владою і визначались не старовиною чи звичаєм, а тією «ласкою», «милістю», яку король виявляв до того чи іншого міста35. Саме завдяки цим привілеям міста і містечка, базовані на маґдебургії, отримали завідування цілою низкою пожитків, прибутки з яких йшли або на місцевий благоустрій, або служили фондом для виконання державних повинностей36.
І хоча загалом стосовно державного скарбу міста, базовані на німецькому праві, відбували не так вже й багато податків і повинностей, усе ж саме вони були основою відмінностей у правовому статусі міст. Дослідник також коротко згадує про політичні мотиви запровадження магдебурзького права, хоча й не виводить їх на перший план: «Великі князі таким чином намагались запровадити в містах єдиний правовий порядок, щоб ліквідувати незручності, пов’язані з одночасним існуванням права польського, німецького, руського і єврейського, а з іншого боку, щоб привабити у міста торговий люд»37. Схожі міркування висловлювали Володимир Пічета38, Зиновій Кописський39, Ярослав Ісаєвич40 та ряд інших істориків.Однак, досить традиційним, особливо для української історіографії, є виокремлення політичного аспекту запровадження німецького права у містах. Таку позицію, модифікувавши її, використовував у своїх історико-філософських дослідженнях Іван Франко: «Нинішня Галичина була вже в польських руках віддавна; цікава річ, що тут поляки, бажаючи цей край зробити польським, почали від того, що накликали на нього німців і поосаджували їх по містах»41.
І. Яворський вважав, що надання литовським містам магдебурзького права, було не виявом колонізаційної політики, а лише спробою уніфікувати міський устрій у державі. При цьому влади не виявляли оригінальності, привілеї запозичували у польських міст, «силою нав’язували литовським містам такий устрій, як у польських міст... Хоч у Литву ці привілеї прийшли з Польщі, але й тут вони не були оригінальними польськими, а сприймалися з Німеччини»42. Це значно ускладнювало вкорінення цього права в литовських містах. Однак, запровадження магдебурзького права у містах ВКЛ не було насильницьким актом, «навіть не стільки прищепленням цього інституту на цій польській території, а хронологічно останнім віддзеркаленням великого середньовічного процесу організації самоврядних міст, який був започаткований у Франції наприкінці X ст., упродовж XI ст.
охопив Німеччину, в XIII ст. разом з німецькою колонізацією сягнув Польщі, а з Польщі перейшов у Литву саме за доби Ягеллонів у XIV ст.»43. Таким чином, І. Яворський вже тоді підмітив зв’язок німецької колонізації і локаційного процесу у ВКЛ та в Польщі із загальноєвропейськими колонізаційними процесами.Своєрідну синтезу між цими двома крайнощами у розгляді мотивів запровадження магдебурзького права в містах ВКЛ подає Юліуш Бардах, який твердить, що магдебурзьке право тут з’явилось не внаслідок боротьби міщан за правове оформлення свого виокремлення в окремий стан, а в результаті діяльності влади. І серед загальногосподарських мотивів надання магдебургії істотну роль відігравали інтереси фіскальні44. Два протилежні підходи у питанні про причини поширення магдебурзького права у містах намагається синтезувати і білоруський дослідник А. Грицкевич: «Поширення магдебурзького права в географічному сенсі тлумачиться двома основними факторами — економічним та політичним. Відсутність міст з магдебурзьким правом у деяких районах Білорусі (чи невелика їх кількість) є прикметою вузького економічного розвитку цих районів, показником недостатньої сили міщан у боротьбі за самоврядування, наявності меншої кількості ремісничо-торгового населення, а більшої кількості населення сільськогосподарського... Політичний чинник складався як із загального політичного становища в певний період, так і з напрямку політики того чи іншого магната стосовно міст, які йому належали»45. Очевидно, саме така центристська позиція є найближчою до істини у даному випадку. Жодне явище, а тим паче таке складне, як магдебурзьке право, не може бути пояснене якимось одним чинником. Без економічного підґрунтя маґдебурґія не прижилась би в українських містах, однак без переслідування політичних інтересів польський уряд не виявляв би такої активності у локуванні міст на німецькому праві.