Причини й умови формування копних судів на українських землях j XIV ст.
Вісторико-правовій науці досі дискутують про час, причини й умови формування правового інституту копного суду на українських землях. М. Іванішев вважав, що періодом його становлення були додержавні часи[205].
П. Музиченко припускав, що це відбулось у Київській Русі[206]. Існує також погляд, що копні суди утворились у XIII ст. Я. Падох висловився, що їх формування завершилось у період входження українських земель до складу Великого князівства Литовського[207], тобто в XIV ст. Водночас І. Черкаський часом остаточного формування копного суду називав XV ст.[208] Натомість перша пряма законодавча згадка про копний суд датована XVI ст.З огляду на ці розбіжності важливо точно визначити час утворення копних судів. Найдоцільніше цим часом вважати XIV ст, що згодом буде обгруновано детальніше.
М. Іванішев висловив погляд, що копні суди були органами копних організацій, тобто сільських громад[209]. Окрім старост і копних судів, в адміністративній структурі територіальної громади важливе місце посідало віче - громадські збори місцевого населення, які вирішували організаційні питання внутрішнього життя громади, встановлювали правила поведінки її членів, визначали засади взаємовідносин з іншими громадами, феодалами й державною владою[210]. Кілька сусідніх сіл об'єднувались у волості. Волосну громаду очолював волосний староста. Його обирали жителі волості на загальних зборах щорічно навесні з-поміж тих волощан, які були б «люди добрые а годные, кого волость усхочет, и которые б за людьми стояли, и правду чинили»[211].
Патріарх української державності М. Грушевський визначав копний суд як залишки давньої громадської організації, зазначавши, що він сформувався на основі сусідства, діяв відповідно до традицій. Ф. Леонтович прирівнював копні суди до вервних, а копи і верви до чеських осад[212].
О. Єфименко заперечувала тотожність ко иного і вервного суду. І. Черкаський доводив, що громадський (копний) суд постав з єдності сусідських інтересів, які полягали в тому, щоб спільними силами виявляти, судити і карати злочинців, бо «кожному шкода немила»[213]. А. Яковлів стверджував, що не кругова порука і юридична відповідальність громади, села чи околиці перед потерпілим за шкоду були основою, на якій утворились копні суди, а роль і діяльність потерпілого, позивача об'єднала сусідів, жителів околиці у спільному сусідському інтересі та зумовила виникнення окремих сусідських організацій, тобто копних судів[214]. На думку українського правознавця М. Koc- тицького, причиною створення цих органів була віддаленість сіл від адміністративних центрів[215]. П. Гураль вважає, що копний суд був судовим органом волості, а в окремих випадках - кількох волостей[216].Отже, хоч науковці і висловились одноголосно стосовно того, що початки ко иного судочинства потрібно шукати у глибокій давнині українського народу, але в них немає спільної позиції щодо питання, як виникли копні суди на українських землях і за яких умов. Загалом, дослідники розділились на дві групи, які обстоювали два різні погляди щодо цього питання:
1) одні вважали копні організації територіальними громадами з деякою околицею (копним округом), круговою порукою і відповідальністю за своїх членів;
2) інші визнавали, що копи були лише вільними спілками сусідів для боротьби зі злочинністю, для кримінального розшуку, покарання злочинців і допомоги потерпілим[217].
Формування правового інституту копного суду, як бачимо, викликає багато питань без відповідей і наукових дискусій, у яких важко знайти істину. Деякі вчені, обґрунтовуючи свої теорії формування копного суду, визначали його тільки як засіб боротьби зі злочинністю. Проте це не комплексна оцінка цього органу, адже він розглядав не лише кримінальні справи, але й цивільні. Інші дослідники настільки заглибились у генезис копного суду, що отожнили його і з общинним судом додержавних часів, і з верв- ним судом.
Як видається, цей підхід також має недоліки.Найбільш вдало щодо виникнення копних судів на українських землях висловився М. Любавський. Він зазначав, що копний суд становив собою подальший розвиток і видозміну тої діяльності, що за часів «Руської правди» (Київської Русі та Галицько-Волинської держави) відбувалась у вервах[218]. Виходячи з аналізу тексту цього нормативно-правового акта, потрібно констатувати, що в жодній його редакції не міститься згадки про копний суд, однак неодноразово згадується верв (ст. 19 Короткої редакції «Руської правди», ст. 3-6 Розширеної редакції «Руської правди»). Отже, копний суд був правонаступником вервного суду. Він продовжив на українських землях розвиток громадського судочинства на ґрунті давньоруського звичаєвого права.
В епоху Середньовіччя еволюція давніх правових норм українського та інших слов'янських народів відбувалась різними шляхами. У Західній Європі зміцнювався державний лад і сформувалась чітка система державних судів. Натомість на українських землях державно-правовий розвиток гальмувався різними чинниками (передусім зовнішніми), тому правові звичаї були визначальним джерелом права, незмінними упродовж тривалого часу[219]. У таких умовах виникла потреба у функціонуванні органу, який забезпечив би юридичну дію українських звичаєво-правових норм. Вервні суди, які виконували цю функцію в Київській Русі та Галицько-Волинській державі, уже не могли її реалізовувати в XIV ст.
Вервний суд був найпоширенішим і найефективнішим видом судів у Київській Русі та Галицько-Волинській державі, однак у XIII-XIV ст. відбулись зміни в адміністративно-територіальному устрої Галицько-Волинської держави та удільних князівствах колишньої Київської Русі. На зміну вервам прийшли волості (перша згадка про них датована XIV ст.)[220]. Для формування системи волостей князі використовували підхід, який не відповідав правовим звичаям, а базувався на волі вищої державної влади. Після штучного створення волостей і введення до їхнього складу вервей, суспільне життя в них не зникло, а активно розвивалося.
Так було не лише в Галицько-Волинській державі, але й на інших етнічних українських і білоруських землях. Натомість на етнічних російських землях процес утворення волостей був іншим. На цій території волості перебрали на себе права вервей, поглинули їх, поклавши край свободі територіальних громад. На думку М. Любавського, саме це й послужило причиною того, що громадське судочинство в Росії пішло не тим шляхом розвитку, що в Україні, а в російського народу ніколи не було копних судів, як в українського та білоруського народів[221].Отже, з XIV ст. верви припини своє існування, а з ними і вервні суди, проте їх відхід зі сфери сільського судочинства зовсім не означав втрату територіальною громадою права на суд. Вервні суди еволюціонують у копні суди. Чому змінюється назва звичаєвого суду сільської громади? Слово «копити» означало «збиратись», тому імовірно, що навіть серед населення Київської Русі та Галицько-Волинської держави побутувала назва «копний суд» поруч з офіційною назвою «вервний суд».
Тож доволі безпроблемно на зміну тремінові «верв» і «верв- ний суд» приходить «копа» і «копний суд». До того ж термін «копа» в XIV ст. поширюється в інших сферах: як грошова одиниця, одиниця лічби (число 60) тощо[222]. Проте насправді зміни в сільському судочинстві на українських землях були далеко не тільки термінологічні. Копні суди спад кують від вервних значну частину ознак і звичаїв, проте формують і свої особливості. Не можна також забувати про те, що це був процес стихійний, неконтрольо- ваний, без жодного письмового спеціалізованого рішення органу державної влади, адже ці зміни відбувались на рівні звичаєвого (неписаного) права, а не офіційного (писаного) законодавства.
Щодо спільних рис вервних і копних судів, то їх наявність є очевидною, адже обидва згадані види судів визнавали пріоритет звичаєвого права над законом, діяли, насамперед, у селах, формувались територіальними громадами, були колегіальними, здійснювали судочинство в цивільних і кримінальних справах.
Набагато складнішим питанням є відмінності між ними.Найвагомішою відмінністю вервного суду від копного було те, що у вервного суду склад був сталим, а в копного - формувався щодо кожної справи окремо, тобто «ad hoc» (з латин. - «на випадок»). Склад вервного суду становив приблизно 12 осіб (ст. 15 Короткої редакції «Руської правди»)[223]. Його очолював верв- ний староста, а суддями були старці, тобто члени громадської ради, президія вервного віча. Натомість у копних судах склад не був сталим. По кожній конкретній справі склад копного суду формувався окремо, а його повноваження припинялись після її вирішення та виконання ухваленого рішення. Кількість суддів також була різною і залежала від складності справи.
Така відмінність була викликана кількома причинами. Коли існували верви, вони були цілісним комплексом, що складався з кількох сіл, у якого були свої органи влади: староста, віче, верв- ний суд. Усі вони діяли на постійній основі. Із розпадом вервей цей механізм занепав, проте колишня солідарність сусідніх сіл збереглась. Ці села становили копний округ, межі якого збігалися з колишніми межами вервей, і делегували за потреби своїх суддів до складу копного суду. Це делегування відбувалось у кожній конкретній справі, а не на якийсь строк, і делегувались не завжди одні й ті самі судді.
Зауважимо, що верв здійснювала судочинство відповідно до звичаєвого права без спеціальної участі держави в цьому процесі. Щоправда, частина сплачених штрафів надходила князю. Це відбувалось з допомогою вірника та метельника. За копним же судочинством держава здійснювала нагляд. Спочатку вижі, а потім возні (державні судові службовці) не тільки брали участь у засіданнях копних судів, але й організовували їх, проводили допити, записували прийняті ними рішення та звітували про них у державних судах.
Копні і вервні суди застосовували спільні і відмінні правові норми. Український історик права І. Черкаський писав про існування копного права1. Копне і вервне право можна вважати двома окремими видами або історичними типами українського звичаєвого права.
Щоправда, копне право було сучаснішим, краще розробленим і менш формалізованим. Ордалії в копному судочинстві були рідкістю (про присутність судового поєдинку в копному праві взагалі відомостей немає), а у вервних судах вони були вагомою частиною судового процесу. У вервному судочинстві не було також чіткого розмежування на стадії, як у копному: гаряча копа (розслідування злочину), велика копа (судовий розгляд), завита копа (виконання рішення). Вервне право не передбачало смертної кари, а в рішеннях копних судів вона неоднарозово встановлювалась (наслідок візантійського впливу). Найвиразніше це простежується в санкціях за підпал. Вервні суди засуджували підпалювачів до потоку і пограбування (ст. 83 Розширеної редакції «Руської правди»)1 у той час, як копні суди діяли за принципом «хто без пригоди кого спалить, той сам вогню гідний»[224].І вервні, і копні суди використовували у своїй діяльності звичаєве право, споріднене з народною правосвідомістю, що, своєю чергою, потребує світоглядної основи. У Середньовіччі нею була релігія. У 988 р. Володимир Великий визнав християнство державною релігією в Київській Русі, проте процес християнізації староукраїнського суспільства тривав століттями. Тільки у XIII-XIV ст. більшість населення українських земель почала сповідувати християнство[225]. Тож християнство прийшло на зміну язичництву, що було світоглядною основою в діяльності вервних судів. Це було прямо відображено в сільському судочинстві. Змінились тексти присяг, формувались нові правові інститути (умовне відбування покарання, примирення винного з потерпілим).
Вервні суди діяли на всій території Київської Русі, тобто на етнічних українських, білоруських і російських землях. Копні суди діяли в Україні, Білорусі та Литві. На литовських землях вони були створені штучно на підставі ст. 9 розд. XIV Статуту ВКЛ 1588 р.[226] Натомість на українських і білоруських землях правовий інститут копного суду формувався природним шляхом внаслідок еволюції вервних судів. У Росії вервні суди припинили свою діяльність одночасно з утворенням волостей і не трансформувались у копні суди. Отже, територія, на якій діяли вервні та копні суди, не була однаковою.
Первинно процесуальне право становило собою контролюючі та обмежувальні помсту правила, за дотриманням яких стежили
судові органи. Отже, рішення общинного суду додержавного суспільства було своєрідним дозволом на помсту. Подібною була ситуація у вервному судочинстві, де громада своїм рішенням дозволяла чи забороняла потерпілим вчиняти розправу над злочинцями. Тому й вирок вервного суду, як правило, виконував сам потерпілий[227]. На початках така практика була збережена в копному судочинстві, проте з розвитком держави і права зростав публічний інтерес, який обмежував приватні інтереси потерпілих. Тому копний суд зазвичай самостійно виконував свої рішення, мав право без жодного звернення відкрити провадження, а процес примирення відбувався безпосередньо на його засіданні. Крім того, присяжна копа (особлива слідча дія в копному судочинстві) проводилась не лише потерпілим або копним судом, але й державою (ст. 31 розд. IX Статуту ВКЛ 1566 р.)[228]. Усе це дає підстави вважати, що копний суд на відміну від вервного не завжди був посередником між сторонами, а часто сам шукав істину, виражаючи інтереси територіальної громади, жителів копного округу й держави.
Можна висновувати, що вервні і копні суди не були тотожними правовими інститутами, але між ними існував генетичний зв'язок, адже копні суди (XIV-XVIII ст.) були правонаступниками вервних судів (IX-XIV ст.). Відмінності між цими органами були спричинені історичними умовами, загальною еволюцією судоустрою й необхідністю узгодження окремих норм українського звичаєвого права з правом держав, у складі яких перебували українські землі.
Отже, у XIV ст. на українських землях сформувався правовий інститут копного суду, основу якого становили норми українського звичаєвого права. Оскільки цей інститут був звичаєво-правовим, то його формування відбулось не на підставі нормативно-правового акта, а внаслідок значних суспільних змін і переходу на новий етап розвитку правової свідомості українського народу. У зв'язку з тим, що попередниками копних судів були вервні суди, ці органи передали своїм наступникам чимало ознак, але водночас копні суди набули і своїх властивостей. Усе це дає підстави стверджувати, що в XIV ст. копний суд став самостійним правовим інститутом, який мав значний суспільний авторитет.
3.2