ОСНОВНІ РИСИ ПРАВА
Активну роль у розвитку і зміцненні підвалин феодалізму, в захисті класових інтересів великих землевласників і усього пануючого класу феодалів продовжувало відігравати феодальне право.
У XII—першій половині XIII ст. у князівствах та землях Русі діяла система права, яка в загальних рисах сформувалася ще в ранньофеодальний період і зафіксована в нормах Руської Правди. У той час внаслідок змін у суспільно-економічних відносинах відбувається перегляд деяких правових норм. З’являються нові редакції Руської Правди.У період феодальної роздробленості регулятивна роль права посилилась за рахунок збільшення кола конкретних об’єктів феодального господарства, які захищалися правом, розширення складу за своїм правовим становищем соціальних груп, перш за все феодально залежних верств населення, а також зміцнення основ права - привілею. Для правової системи цього періоду характерне посилення місцевих особливостей права. Особливості у нормах права, що застосовувалися в окремих князівствах та землях, не усували їх подібності і наступності з давньоруським правом. Зберігалися загальні принципи, інститути та форми цього права на всіх землях Русі.
Говорячи про право українських земель після золотоординської навали, слід маги на увазі, що навала полчищ кочівників супроводжувалася масовим руйнуванням міст Русі, разом з якими загинули найцінніші давньоруські законодавчі і актові пам’ятки.
Відомості, які дійшли до нас, уривчасті і, як правило, посередні, дозволяють зробити висновок, що в часи феодальної роздробленості поряд із застосуванням, насамперед, законодавчих збірників періоду Київської Русі створювалися нові. У ці часи існувало «багато і надто різноманітних юридичних пам’яток».
В усіх князівствах і землях Русі, як і в перший період феодальної роздробленості, після ординської навали продовжували діяти норми Руської Правди. Її життєстійкість визначалася тим, що вона була збірником феодального права, а її норми активно сприяли захисту та зміцненню феодального правопорядку, забезпечували правові умови для подальшого закабалення селян.
В усіх князівствах Південно-Західної Русі в цей період діяли норми церковних статутів Володимира та Ярослава, Інтереси пануючого класу захищалися в таких збірниках права, як «Кормча» і «Номоканон».
«Кормчі» застосовувалися церковними судами під час вирішення судових справ, використовувалися також збірники, що мали назву «Мерил Праведних», які містили витяги з візантійських правових актів, церковних статутів, а також норм Руської Правди.
Збереглися документи юридичного характеру, складені у XIV ст. (грамоти, договори, а серед них і міжнародно-правові, поручительства тощо). У більшості ці документи містять відомості про зобов’язання. Поширеним був і договір куплі- продажу рухомого майна, що говорить про розвиток товарно-промислових відносин, а також договір обміну.
Часто право власності на майно, придбане за угодою, підтверджувалося спеціальною князівською грамотою. Поширеним був договір позики, який нерідко ставав кабалою для тих, хто позичав гроші, продукти, бо взяте мало бути повернуте з процентами.
Окремі відомості про правові норми цього періоду збереглися в літописах. Наприклад, із тексту Іпатівського літопису випливає, що в Галицько-Волинській землі як самостійний став розглядатися такий вид злочину, як змова проти князівської влади. У 1245 р. був засуджений боярин Володислав, як «лихий змовник землі». Поряд з іншими застосовувались такі покарання, як смертна кара, тюремне ув’язнення, вигнання, конфіскація майна.
Проте, навіть нечисленні дані писемних джерел дозволяють отримати певні відомості про право українських земель періоду феодальної роздробленості, зображене перш за все системою норм, що містилася у такій універсальній і довготривалій пам’ятці права, як Руська Правда.
У деяких містах Південно-Західної Русі впроваджувалося магдебурзьке право, на основі якого в них здійснювалося самоврядування. Магдебурзьке право в межах Галицько-Волинського князівства вперше починає діяти в період правління Данила Галицького, який закликав німецьких колоністів селитися в містах.
Проте самоврядування українських міст, засноване за нормами магдебурзького права, було обмеженим. Магдебурзьке право застосовувалося далеко не в повному обсязі. До того ж основна маса православного селянства була позбавлена можливості брати участь у діяльності органів міського самоврядування, а також обмежувалася в правах на зайняття ремеслами, ведення торгівлі тощо. Через це населення міст всіляко чинило опір введенню магдебурзького права.Підсумовуючи зазначимо, що у період існування Великого князівства Литовського, на землях України до кінця XV ст. діяло старе українське звичаєве право. Проголосивши принцип «старовини не чіпати, а нового не вводити», великі литовські князі не лише підтвердили на українських землях дію звичаєвого права, але й сприяли його розвиткові.
У «Руській Правді», яка була найвидатнішою пам’яткою права, ми знаходимо приклади трансформації звичаїв у норми права. Розвиток феодальних відносин вимагав посилення регулятивної ролі права. І «Руська Правда», яка була переважно «феодальним законодавством», сприяла захисту та зміцненню феодального правопорядку, забезпечувала правові умови для подальшого закабалення селян, посилення покарання за злочини проти феодалів.