Основи законодавства Союзу РСР та союзник республік: характерні риси.
Проголошений ХХ з’їздом компартії курс на демократизацію й розширення повноважень союзних республік передбачав усунення деформації в правовій системі, зміцнення законності,
найважливішою гарантією якої мало стати удосконалення нормотворчої діяльності.
Розпочавшись у травні 1956 року, кодифікаційні роботи пожвавились з лютого 1957 року, після прийняття союзного закону «Про віднесення до відання республік законодавства про устрій судів союзних республік, прийняття цивільного, кримінального та процесуального кодексів».
У віданні СРСР залишалося лише видання Основ законодавства (далі - ОЗ) в цих галузях. Це нововведення мало за мету зміцнити демократизм федеративної структури радянського права.
Вводився такий порядок кодифікації: щодо принципу верховенства союзного закону спочатку розроблялися та приймалися Основи законодавства СРСР та союзних республік у найважливіших галузях права, а згодом - в розвиток цих Основ - в союзних республіках розробляли та приймали кодекси.
Характерні риси Основ законодавства:
• ОЗ в ієрархії норм радянського слідували за Конституцією СРСР. Діяла конституційна норма, що в разі розходження закону союзної республіки з загальносоюзним діє загальносоюзний закон.
• За період 1958-1984 років було прийнято 16 Основ
законодавства СРСР і союзних республік: кримінального
законодавства (1958 р), про судоустрій (1958 р.), цивільного
законодавства (1961 р), кримінального судочинства (1958 р.),
цивільного судочинства та ін.
Крім того, було прийнято ряд великих загальносоюзних актів, наприклад, Регламент ВР СРСР, Закон про РМ СРСР, Закон СРСР про державний нотаріат та ін.
У цілому ОЗ стали якісно новим видом норм радянського права, загально федерального законодавства, а їх розроблення і прийняття - новим етапом законодавчої діяльності.
Водночас, в них, як і пізніше прийнятих на їх основі, кодексах відображено зусилля командно - адміністративної системи зберегти свої позиції. Зокрема, зберігалась така її основа, як участь партії, її центральних органів у нормотворчому процесі, їх керівний вплив на цю діяльність.
4.