Характеристика кодексів з основних галузей радянського законодавства:

Станом на 1 січня 1985 року було прийнято 13 кодексів радянської України:

- кримінальний (ухвалений в 1960 р. вступив в дію 1961 р.);

- кримінально - процесуальний (1960 р.);

- цивільний (1963 р.);

- цивільно - процесуальний (1963 р.);

- про шлюб та сім’ю (1969 р.);

- земельний (1970 р.);

- виправно - трудовий (1971 р.);

- про працю (1971 р.);

- водний (1972 р.);

- про надра (1976 р.);

- лісний (1979 р.);

- житловий (1983 р.);

- про адміністративні правопорушення (1984 р.).

Як вже зазначалось, жоден з них не вміщав особливостей, що підтверджували б існування самостійної української системи права.

4.1. цивільне та цивільно - процесуальне законодавство УРСР 1960-1980-х років.

У 1962 році кодифікаційна комісія завершила роботу над новими цивільним і цивільно - процесуальними кодексами і 18 липня 1963 року Верховною Радою Української РСР прийнято закон про їх затвердження.

Новий Цивільний кодекс УРСР складався з восьми розділів:

1. Загальні положення; 2. Право власності; 3. Зобов’язальне право;

4. Авторське право; 5. Право на відкриття; 6. Винахідницьке право;

7. Спадкове право; 8. Правоздатність іноземців і осіб без громадянства, застосування цивільних законів іноземних держав, міжнародних договорів та угод.

Провідними засадами Кодексу та наступного цивільно - правового законодавства означеного періоду можна вважати:

• забезпечення всебічного зміцнення державної та суспільної власності, пониження індивідуальної власності громадян як споживацької та аномальної;

• контроль за особистою власністю, аби вона не давала нетрудових доходів і не використовувалась на шкоду суспільству (передача в оренду житла, автотранспорту, перевезення вантажів, тощо);

• поширення сфери цивільно - правового регулювання на захист і охорону особистих немайнових прав громадян (честь і гідність) - до цього подібні делікти регулювались кримінальним правом;

• основна увага зосереджувалась на регулюванні зобов’язальних відносин, особливо щодо виконання державних планів, договорів, поставок тощо.

• ЦК значно спростив вимоги до форми укладення договорів (угод). Крім усних, письмових і нотаріально посвідчених, він визнавав угоду укладеною і тоді, коли своєю поведінкою особа виказувала волю до її укладення;

• новий ЦК УРСР 1963 року, на відміну від ЦК УРСР 1922 року, здійснював нормативно - правове регулювання відносин, пов’язаних із результатами творчості: авторське право, право на відкриття і винаходи.

Отже, з ухваленням ЦК 1963 року поряд із зміцненням соціалістичної власності, було зроблено незначний поступальний крок до захисту особистих майнових і немайнових прав громадян.

Зі змінами і доповненнями положення ЦК УРСР застосовувались до набрання чинності новим Цивільним кодексом незалежної України 1 січня 2004 року.

На підставі загальносоюзних «Основ», в Україні розроблено та введено в дію Цивільно - процесуальний кодекс.

У цілому, основні засади і принципи ЦПК Української РСР (1963р.) зводились до наступних положень:

• прерогатива державних інтересів над інтересами громадян;

• здійснення правосуддя у цивільних справах тільки судом і на засадах рівності перед законом і судом усіх громадян незалежно від їх походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин;

• правильний і швидкий розгляд справ з метою захисту інтересів держави та прав і свобод громадян.

Цивільно - процесуальний кодекс із змінами і доповненнями продовжував діяти до грудня 2004 року.

4.2. характеристика Кодексу законів про шлюб та сім’ю 1969 року.

На підставі загальносоюзних «Основ», 20 червня 1969 року Верховна Рада Української РСР затвердила Кодекс законів про шлюб та сім Ю УРСР.

Він складався з 6розділів: а) загальні положення; б) шлюб;

в) сім’я; г) опіка та піклування; д) акти громадського стану; і) про іноземців та осіб без громадянства.

- декларувалась опіка державою шлюбу та родини, прагнення до їх зміцнення, охорони здоров’я матері та дитини, захист інтересів подружжя і дітей;

- шлюб визнавався законним після його реєстрації в органах ЗАГСу. Релігійний обряд вважався особистою справою і не мав юридичної ваги;

- умовами вступу до шлюбу ставали:

а) взаємна згода, б) шлюбний вік (17 р. - для жінок, 18 р. - для чоловіків), в) не перебування в іншому шлюбі, г) відсутність близьких родинних зв’язків, д) дієздатність.

- встановлювалась процедура укладення шлюбу:

1) спільна письмова заява;

2) наявність документів, що посвідчують особу;

3) місячний термін на роздуми;

4) урочиста процедуру реєстрації.

Шлюб з іноземцями укладався на загальних засадах.

Припинення шлюбу здійснювалось в судовому порядку, за заявою однієї із сторін, а за відсутності дітей і майнових претензій процедура розлучення проводилась загсом.

- Кодекс підтверджував спільність майна, набутого в шлюбі, рівність прав на нього;

- визначались права дітей та батьків, порядок усиновлення, опіки і піклування.

У цілому, Кодекс законів про шлюб та сім’ю УРСР (1969 р.) базувався на демократичних правових засадах і діяв із змінами і доповненнями до грудня 2003 року.

4.3. головні положення Кодексу законів про працю 1971 року.

Необхідність нової кодифікації трудового законодавства з одного боку, пов’язувалась з накопиченням великої кількості законів, які суттєво доповнювали Кодекс 1922 року, з іншого боку була обумовлена зміною суспільно - політичної ситуації.

1 червня 1972 року (прийнятий 1 грудня 1971 року) вступив в дію Кодекс законів про працю УРСР.

Історик держави і права В. Заруба, вказує на такі провідні засади Кодексу:

1) посилення боротьби зі злісними порушниками трудової дисципліни, прогульниками, шляхом застосування штрафних санкцій, переведення на нижчу або менш оплачувану посаду, зменшення тривалості відпустки;

2) підвищення відповідальності за виготовлення неякісної, бракованої продукції;

3) при розірванні працівником трудового договору з власної ініціативи без поважних причин, він мав попередити адміністрацію за два місяці, а з поважних причин - за місяць;

4) кодекс закріплював права громадян на працю, відпочинок, своєчасне отримання заробітної плати, компенсацій, соціального страхування, тощо.

Кодекс, зі змінами і доповненнями продовжує діяти і до цього часу.

4.4. кримінальне та кримінально - процесуальне право УРСРу 1960-1980 - х роках.

28 грудня 1960 року Верховна Рада Української РСР затвердила новий Кримінальний Кодекс УРСР, який вступив в дію 1 квітня 1961 року, чим завершила третю (після 1922 та 1927 років) кодифікацію кримінального права.

КК УРСР складався з загальної та особливої частин і до 1985 року до нього було внесено більш ніж 340 змін і доповнень, спрямованих на посилення кримінальної відповідальності за посягання на державний та суспільний лад.

Ключовими положеннями нового КК УРСР були:

- відмова від аналогії в кримінальному праві;

- зменшення кількості діянь (бездіяльності), які раніше кваліфікувались злочинними;

- зменшення максимального терміну позбавлення волі з 25 до 15 років;

- скорочення переліку покарань, збільшення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність з 16 років, а за вчинення особливо тяжких злочинів з 14 років, без застосування смертної кари (розстрілу), яка призначалась лише за злочини проти держави;

- водночас, посилилась відповідальність за рецидивні злочини, фальшування грошей, крадіжки державного майна у великих розмірах, зґвалтування, хабарництво, посягання на життя працівника міліції, заподіяння злочином особливо великих збитків державі, суспільству, особі.

В цілому, на думку дослідника В. Грищука, в КК УРСР найбільш поширеним кримінальним покаранням було позбавлення волі, яке розглядалось як універсальний засіб досягнення мети кримінального покарання, як панацея від практично абсолютної більшості злочинів. Однак, такий підхід призвів до переповнення виправно - трудових установ, які з причин об’єктивного характеру, не забезпечували повністю виконання покладених на них функцій перевиховання та виправлення засуджених (більшість з них набували антисоціальної орієнтації).

Одночасно з КК, 28 грудня 1960 року було ухвалено Кримінально-процесуальний Кодекс УРСР, у розділах якого нормувались процесуальні дії, пов’язані з:

• порушенням кримінальної справи, дізнанням, попереднім слідством;

• провадженням справи в суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій, перегляд судових рішень в порядку виключного провадження;

• виконанням вироків, ухвал і постанов суду;

• застосуванням примусових заходів медичного характеру.

КПК проголошував основою радянського кримінального судочинства швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не постраждав.

Наголосимо, що до середини 80-х років у КПК було внесено більше 270 змін, зокрема:

1) КПК доповнено нормою про попереднє взяття під варту підозрюваного, як превентивний захід проти втечі від правосуддя чи ухилення від виконання вироку;

2) розширено роль адвоката у кримінальному процесі з моменту закінчення попереднього слідства та надання обвинуваченому матеріалів для ознайомлення.

Проте, багато гуманістичних засад як КК так і КПК на практиці дотримувались не завжди, а нерідко й грубо порушувались. КПК не завжди забезпечував належні юридичні гарантії прав особи. Незабезпеченість прав обвинувачених посилювалась ще й тим, що радянський кримінально-процесуальний закон у досліджуваний період, не передбачав обов’язкової участі адвоката у попередньому слідстві.

Підведемо загальні підсумки.

По - перше, спроби демократизації державно - правового життя, запропоновані десталінізацією, на жаль, не «захопили» реакційної адміністративно - командної системи на чолі з компартією. Тоталітарний лад цього періоду став «золотим віком» партократії.

По - друге, незважаючи на проголошену і закріплену Конституцією суверенність, УРСР залишилась економічно, політично та ідеологічно залежною від сваволі союзного бюрократичного центру.

По - третє, збереження союзних принципів, централізація законодавчого регулювання, уніфікація законодавства, залишились визначальними рисами розвитку права цього періоду.

По - четверте, жоден із кодексів періоду другої кодифікації радянського законодавства, не містив особливостей, що підтверджували б національно - державну самобутність республіки, її право на створення самостійної правової системи.