§3. Окупаційний режим. Рух опору

Захоплення нацистською Німеччиною та її сателітами (Румунія, Угорщина) території України тривало до 22 липня 1942 р., хоча вже в перші чотири місяці війни вони окупу­вали майже всю її територію, окрім Луганської та східних районів Харківської та Сталінської (Донецької) областей.

Окупанти утворили на території України кілька ад­міністративних одиниць. Найбільша з них — Рейхскоміса- ріат «Україна» з центром у м. Рівне Рейхскомісаріат скла­дався із шести генеральних округів (Волинсько-Подільсь­кий, Житомирський, Київський, Дніпропетровський, Мико­лаївський, Таврійський), які поділялися на округи та рай­они. На чолі Рейхскомісаріату перебував відомий особли­вою ненавистю до слов'ян нацист Е. Кох. Усі важливі адміні­стративні та господарські посади належали винятково нім­цям. Нижні ланки управління в районах, містах і селах ком­плектувалися з лояльних до окупаційної влади місцевих жи­телів.

Було також утворено дистрикт «Галичина» з центром у Львові як п'ятий дистрикт Генерального губернаторства Польщі. Він поділявся на округи та повіти на чолі з цивіль­ною німецькою адміністрацією.

За згодою Німеччини територія Чернівецької області була приєднана до королівства Румунії як губернаторство «Буковина», територія Ізмаїльської області увійшла до гу­бернаторства «Бессарабія». Територія Одеської, південні райони Вінницької і західна частина Миколаївської облас­тей були об'єднані у губернаторство «Трансністрія», яке фо­рмально до складу Румунії не входило.

Наближені до лінії фронту території Чернігівської, Сумської, Харківської, Сталінської (Донецької) та Лугансь­кої областей перебували під управлінням військової адміні­страції.

На території України встановився режим «нового по­рядку», який передбачав тотальний контроль військової влади та окупаційної адміністрації. Особливі функції щодо підтримання окупаційного режиму покладалися на гестапо, жандармерію, поліцію, спеціальні групи та «зондеркома- нди». Охоронно-вартові, допоміжні, поліцейські підрозділи складалися з місцевого населення з військовополонених, які йшли на службу до німців або з безвиході, або примусово, а частина добровільно.

Механізм окупаційної влади діяв шляхом фізичного і морального терору, грабунку і масового знищення людей. Усього за роки війни на українській землі були закатовані окупантами, вмерли від холоду, голоду, хвороб 3,9 млн мир­ного населення та 3 млн військовополонених.

Для усього українського населення запроваджувалася трудова повинність і примусова праця. Згорталася система медичного обслуговування й освіти. Планувалося ліквіду­вати більшу частину української інтелігенції. Міста майже не постачалися харчами. Із метою вивезення до рейха уста­ткування, сировинних ресурсів було створено спеціальний апарат, численні «господарські інспекції» та «команди». У

збережених, але дещо змінених за формою колгоспах оку­панти нещадно експлуатували селянство. Широко застосо­вувалася експропріація продовольства. Нацисти розробили і методично здійснювали програму поневолення населення окупованих територій.

Закономірною реакцією на тотальний гітлерівський геноцид було поширення партизанського руху. Щоправда, на початку окупації вишколені у боротьбі з рухом опору в попередньо завойованих країнах німецькі каральні підроз­діли певною мірою блокували дії поспіхом сформованих за­гонів радянських партизан і підпільників.

Окупацію німцями українських земель намагалась ви­користати для відновлення «Суверенної Соборної Україн­ської Держави» Організація українських націоналістів (ОУН). 29 червня 1941 р. у залишеному Радянською Армією Львові похідна група ОУН(б) за підтримки батальйону «Нахтігаль» зібрала представників національного осередку міста і проголосила їх Національними зборами українців. У ухваленому ними Акті відновлення Української дер­жави зазначалося: «На західних землях України твориться Українська Влада, яка підпорядкується Українському Наці­ональному Урядові, що створиться у столиці України — Ки­єві з волі українського народу.» Також було проголошено призначення Я. Стецька головою Українського держав­ного правління. Незважаючи на заявлену готовність «тісно співдіяти з Націонал-Соціалістичною Великою Німеччи­ною, що під проводом Адольфа Гітлера творить новий лад в Європі й світі та допомагає українському народові визволи­тися з-під московської окупації», реакція німецького керів­ництва була різко негативною. Коли С. Бандера та інші лі­дери ОУН(б) відмовилися на вимогу німецької адміністрації відкликати акт про відновлення Української Держави, їх було заарештовано, а згодом відправлено до концтабору.

Без узгодження з німецькими чиновниками україн­ські націоналісти створили обласні управління в Тернополі, Львові, Рівному, Дрогобичі, Станіславі і Луцьку, а також свої органи майже в усіх районах західних областей і в 26 районах Правобережної України. Але сама можливість існу­вання будь-яких владних українських структур суперечила планам окупантів. Невдалими були й інші спроби віднов­лення української державності. Створену у липні 1941 р. у Львові Українську національну раду на чолі з К.

Після невдалих спроб використати німецько-фашист­ську окупацію для відновлення української державності ра­дикальні націоналістичні організації перевели основну частину своїх кадрів на нелегальний статус і нелегальні форми роботи.14 жовтня 1942 р. була створена Українська повстанська армія (УПА). На початку 1943 р. відбулися пе­рші збройні виступи її підрозділів. Дії УПА, окрім Волині та Полісся, поширилися на Галичину. У деяких місцевостях встановлювалася українська цивільна та військова влада, започатковувалася земельна реформа, проводилася мобілі­зація в УПА. Для націоналістів партизанська боротьба була формою самооборони українського населення на окупова­ній території. Метою її було нагромадження сил і ресурсів для збройного повстання в слушний час.

Із наближенням лінії фронту до Західної України на рубежі 1943 — 1944 рр. бойові дії ОУН-УПА, спрямовувалися головним чином проти радянських військ та партизанів. На визволеній Червоною Армією від нацистів українській землі ОУН-УПА розгорнула активну партизансько-підпільну війну проти радянської влади. Водночас із 1943 р. підрозділи УПА вели жорстоку боротьбу проти поляків на змішаних україно-польських землях за територію.