КОНСТИТУЦІЯ УРСР 1937 р. ПЕРЕБУДОВА ДЕРЖАВНИХ ОРГАНІВ УРСР НА ОСНОВІ КОНСТИТУЦІЇ 1937 р.
У середині 30-х років керівництво комуністичної партії дійшло висновку про необхідність внесення “демократичних змін” до Конституції СРСР 1924р., а також до Конституції УРСР 1937р.
Майже повністю відбивала союзну Конституцію, відтворювала її принципи, копіювала основні положення. Численні положення Конституції УРСР, як і Конституції СРСР, особливо про права людини, насправді не діяли. Вони мирно співіснували з репресивною машиною, масовими арештами, розстрілами. Основний закон за формою був демократичний, але повністю відірваним від реального життя.Конституції УРСР 1937р. складалася з 146 статей, об’єднаних у 13 розділів.
Особливе значення мав розділ ІІ, присвячений державному устрою, згідно зі ст.13 Конституції УСРР “добровільно об’єднувалася з іншими рівноправними республіками в союзну державу СРСР. Конституція підкреслювала, що територія УРСР не могла бути змінена без згоди республіки. Найбільш важливим було положення про те, що “українсько РСР зберігає за собою право виходу з СРСР”, проте такі принципи об’єднання, як добровільність і рівність, були лише декларацією, що не відповідала дійсності, а право виходу з СРСР - фікцією. Реально діючими були лише статті Конституції УРСР 1937р., де йшлося проте, що кожний громадянин України є громадянином СРСР і що “УРСР здійснює державну владу самостійно” тільки поза межами ст14 Конституції СРСР, де визначені права і компетенції вищих органів влади.
В наступних розділах Конституції СРСР йшлося про структуру, порядок утворення, компетенцію та основні форми діяльності центральних і місцевих органів державної влади. Вищим органом УРСР стала Верховна Рада, яка обиралася громадянами України строком на 4 роки. Це був єдиний законодавчий орган УРСР. У відповідності з Конституцією Верховна Рада УРСР обирала президію - колегіальний, постійно діючий орган. Місцевими органами державної влади в областях, округах, районах, містах і селах України були Ради депутатів трудящих, які “обиралися” населенням відповідних адміністративних одиниць строком на 2 роки.
У розділі 10 Конституції закріплювалися основні права і обов’язки громадян УРСР, які отримували право на працю, відпочинок, матеріальне забезпечення в старості, на освіту.
У ст.124 йшлося про свободу слова, друку, зборів і мітингів, тобто про свободу, які були просто не можливі в умовах тоталітарної системи.
В той час, коли провадилися незаконні обшуки і арешти, здійснювалися масові репресії, в Конституції урочисто проголошувалась недоторканість особи, житла та інше. Всебічний розвиток особи в цій Конституції розглядався не як мета соціалістичного будівництва, а як засіб досягнення мети - побудови сталінської моделі соціалізму. Усе це свідчило про те, що Конституція УРСР, як і Конституція СРСР не забезпечувала втілення в життя багатьох своїх положень. Реальна практика сталінщини перекреслювала демократичність Конституції УРСР 1937р.
Не захищала Конституція УРСР і національні права українського народу. Розпочата ще з 20-х років українізація не просто припиналася, вона почала розглядатися тепер під тиском Сталіна як прояв націоналізму, наслідками чого стали розгром української науки, культури, провідних кадрів, були ліквідовані національні райони та національні сільські ради.
Серйозних змін зазнала виборча система. Конституція УРСР 1937р. відмовилась від виборів, де робітничий клас мав керувати над селянством. А значна частина населення взагалі була позбавлена виборчих прав від виборів багатоступеневих та відкритих. Згідно зі ст. 133 вибори до рад депутатів, трудящих провадилися при таємному голосуванні. Але справжніх виборів у дійсності не провадилося, це була лише ширма, яка прикривала тоталітарний режим.
В Конституції багато було про зміцнення соціалістичної законності. Право обвинуваченого на захист, процесуальні гарантії особи. Але практика була зовсім інша. Виключний порядок судочинства у справах про терористичні акти, діяльність особливої наради при НКВС СРСР, терор і репресії - це було не сумісним з принципами, проголошеними Конституцією 1937р.
Прийняття Конституції внесло важливі зміни до всієї системи вищих і місцевих органів державного управління. Відтепер вищим органом СРСР стала двопалатна (Рада Союзу і Рада національностей) - Верховна Рада. Вищим органом державної влади УСРР була Верховна Рада республіки, місцевими органами державної влади - місцеві ради депутатів трудящихся. Вибори до Верховної ради УРСР відбувалися під контролем партійних організацій. Під контролем репресивних органів у голосуванні взяло участь 99,6 % виборців. Усі вони “голосували“ одноголосно. Конституція УРСР 1937р. безапеляційно встановлювала, що закони СРСР обов’язкові і на території УРСР. Усе це свідчило про подальшу централізацію державного управління і втрату союзними республіками своїх суверенних прав.
Раднарком утворювався Верховною радою і являв собою найвищий виконавчий і розпорядчий орган державної влади УРСР. Він об’єднував і направляв роботу наркоматів республіки, керував виконкомами обласних рад депутатів трудящих.
Наркомати поділялися на союзні, союзно-республіканські та республіканські. Їх кількість не залишалася незмінною. У червні 1938р. було утворено наркомат харчової промисловості УРСР. У зв’язку з її появою 1 квітня 1939р. було утворено союзно-республіканський наркомат промисловості будівельних матеріалів. 22 квітня 1939р., наркомат легкої промисловості було розділено на 2 наркомати: текстильної промисловості і легкої. У 1940р. було створено союзно-республіканський наркомат контролю УРСР.
Відповідно до нової Конституції встановлювався сесійний порядок діяльності місцевих рад депутатів трудящих. Відразу зародилась і нова організаційна форма - постійні комісії обласних, районних, міських, сільських і селищних рад. Місцеві ради народних депутатів обирали виконкоми у складі голови, його заступника, секретаря і членів виконкому: вони керували культурно - політичним і господарським будівництвом на своїй території.
У передвоєнний час було вжито цілу низку державно-правових заходів з метою зміцнення Червоної Армії.
Але напередодні війни було репресовано майже всю керівну верхівку армії. Тоталітарний режим шляхом репресій намагався усунути мислячих військових та поставити на їх місце безликих людей з тим, щоб перетворити армію в надійну опору тоталітарної системи. Усі питання організації збройних сил і керівництва ними знаходились в компетенції союзу РСР. Тому державні органи УРСР тільки виконували розпорядження уряду СРСР і військового командування. Сталін завдав відчутного удару по військовим командним кадрам. Зазнали втрат і військові округи, розташовані в Україні. Були заарештовані і розстріляні командуючі військами Київського округу І.Якір, Харківського - І.Дубовий. Почалося винищення командних кадрів цих двох округів. Повністю було знищено штаб КВО. У 1937-1938 рр. було репресовано тільки по КВО і ХВО 150 чоловік командного складу вищого рангу (Думенко, Ковтюх, Гаркавий та інші), які за вироком військової колегії Верховного суду СРСР були розстріляні.Зміни у державному механізмі, викликані новою Конституцією, торкнулись як судової системи так і прокуратури, перебудова цих органів була спрямована на посилення репресій як головного засобу існування тоталітарно-репресивної системи. Зазначалося, що правосуддя в УРСР здійснюється: 1) Верховним Судом УРСР; 2) обласними судами; 3) народними судами. В законі одержав дальший розвиток принцип виборності суддів. Так, Конституція УРСР визначала, що Верховний Суд республіки обирається Верховною Радою на 5 років, обласні суди - обласними радами депутатів трудящих ся, народні суди - населенням строком на 3 роки.
Демократичні принципи, закріплені в Конституції не стали гарантією її додержання. Навпаки, як раз у цей час мали місце дуже серйозні порушення законності, практикувалась позасудова репресія. Право застосування мір кримінального покарання надавалось не тільки судовим органам, а й “трійкам”, особливій нараді при Наркоматі внутрішніх справ СРСР.
Діяльність прокуратури УРСР здійснюється Генеральним прокурором, як безпосередньо, так і через Прокурора УРСР.
Прокуратура України в цей період не забезпечувала належного нагляду за правоохоронними органами. Керівництво Прокуратури СРСР само підтримувало застосування недозволених методів слідства, проведення необгрунтованих масових репресій.У другій половині 30-х років органи НКВС було остаточно виведено з-під контролю Уряду і вищих партійних органів. Фактично НКВС не підпорядковувалося нікому, крім Сталіна, проте, диктував волю усім, нехтуючи правовими нормами, спираючись на накази, директиви, розпорядження.
У 1937 р. заарештовано і страчено 17 членів Українського уряду. Голова Раднаркому УРСР П.Любченко покінчив життя самогубством. Трохи пізніше було розстріляно Голову Рад наркому України Х.Чаковського. був розгромлений ЦК КП(б) України. З 11 членів політбюро загинуло 10, з 5 кандидатів у члени політбюро - 4, репресовано усіх 9 членів оргбюро.
Наприкінці 30-х років проведено “чистку” апарату НКВС, що завершилася зміною керівництва і основних кадрів наркомату. У лютому 1941 р. НКВС був поділений на два наркомати: внутрішніх справ (НКВС) і державної безпеки (НКДБ).
3.