Державний лад України в першій половині 1930 р. Формування командно-адміністративної системи.
Згідно з Конституцією УРСР 1929р. Систему державних органів республіки очолював Всеукраїнський з’їзд рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, якому були підпорядковані усі інші органи влади.
Всеукраїнський з’їзд рад складався з представників місцевих і селищних Рад УРСР за нормою один делегат на кожні 10 тисяч виборців і з представників сільського населення за нормою один делегат на кожні 50 тисяч населення. Делегати на з’їзд обиралися Всеукраїнським з’їздом рад і обласними з’їздами рад України. З’їзд, як найвищий орган державної влади на території України видавав нормативні акти, які були юридичною базою для прийняття іншими державними органами своїх рішень, користувався правом вносити зміни та доповнення до Конституції УРСР, здійснював верховне керівництво і найвищий контроль в республіці. Але у дійсності Всеукраїнський з’їзд рад не мав повноти влади і був обмежений у своїй діяльності, тому що керувався директивами комуністичної партії та постановами Всесоюзних з’їздів рад і ЦВК СРСР. Ось чому уже на початку 30-х років помітно звузилась компетенція Всеукраїнського з’їзду рад, значно меншу роль став він відігравати в державному, господарському і соціально-культурному будівництві в республіці.В умовах тоталітарної держави з’їзди ставали декоративними форумами, які безоглядно схвалювали усі заходи, що впроваджувалися в державі партапаратом.
В період між Всеукраїнськими з’їздами рад верховним законодавчим, розпорядчим і виконавчим органом влади республіки був Всеукраїнський Центральний Виконавчий комітет (ВУЦВК ), який складав приблизно третину від кількості делегатів Всеукраїнського з’їзду рад. Діяльність ВУЦВК здійснювалася шляхом проведення сесій.
Починаючи з 30-х років сесії стали скликатися нерегулярно. Час між їх скликанням був від 1,5 місяців до одного року. Причина полягала в тому, що тоталітарний режим не відчував потреби в діяльності представницьких органів влади.
Рішення, які приймалися ними, носили декларативний характер.Характерною рисою періоду було посилення впливу раднаркому УРСР на усі сфери державного життя. РНК був бюрократичним органом, через який тоталітарному більшовицькому керівництву було зручніше керувати країною. Форсована індустріалізація і суцільна колективізація сільського господарства призвели до дедалі більшого зосередження влади у центрі союзу РСР, в ЦК ВКП (б), а тому вимагали повної перебудови структури та організаційних форм діяльності уряду України. Щоб забезпечити чітке виконання директив, які надходили з центру, постановою ЦВК і раднаркому СРСР при раднаркомах союзних і автономних республік передбачалось утворення комісій виконання, на які були покладені перевірка фактичного виконання директив уряду і зміцнення дисципліни в усіх державних органах та господарських організаціях. До складу цієї комісії входили: голова раднаркому УСРР, один з секретарів ЦК КП(б)У, народний комісар РСІ, голова Всеукраїнської ради профспілок і голова укрколгоспцентру. В такому ж напрямку посилення централізації та підкорення союзному центру йшла подальша реорганізація окремих наркоматів. Так, щоб забезпечити єдине керівництво сільським господарством усієї країни було створено наркомат землеробства СРСР. Дійшла черга й до вищої Ради народного господарства СРСР. У січні 1932 р. ВУ ЦВК і раднарком УСРР реорганізували ВРНГ УСРР у наркомат легкої промисловості, здійснили перебудову управління республіканською і місцевою промисловістю республіки. У відання наркомату легкої промисловості були передані текстильна трикотажна, галантерейна та інші галузі. В той же час усі республіканські та місцеві об’єднання, трести і підприємства машинобудівної, хімічної, будівельних матеріалів та інших галузей знаходились у віданні наркомату важкої промисловості СРСР. Відбувалися зміни й в структурі наркомату торгівлі УССР, який у 1930 р. Було перетворено в наркомат постачання УСРСР.
Постановою від 15 грудня 1930р. Було ліквідовано наркомат внутрішніх справ УССР, а його функції передано різним відомствам - головному управлінню комунального господарства, головному управлінню міліції та карному розшуку при раднаркомі УССР, а також наркомату юстиції.
З метою посилення єдиноначальності і особистої відповідальності керівників було ліквідовано колегії при всіх наркоматах УССР. Замість ліквідованих колегій при наркоматах утворилися ради, які складалися з 30-50 чоловіків, переважно працівників місцевих організацій і підприємств, і збиралися раз у два місяці. Передбачалася також ліквідація в усіх наркоматах спеціальних відділів добору і розподілу кадрів. Ці функції покладались тепер на наркомів і керівників господарських організацій. Крім того, часто проводили так звані “ чистки “ кадрів, метою яких було утворення такого державного механізму, що беззаперечно виконував вказівки керівної партійно-радянської верхівки.
Щоб забезпечити проведення політики форсованої індустріалізації та насильницької суцільної колективізації, правляча комуністична партія здійснила серйозну перебудову роботи місцевих органів влади. Першочергову увагу було приділено сільським радам, які повинні були очолити боротьбу за суцільну колективізацію та ліквідацію куркульства як класу. Таку орієнтацію визначили рішення листопадового (1929р.) пленуму ЦК ВКП(б).
Для втілення в життя цієї партійної директиви треба було переглянути склад сільських рад, направити сюди людей, готових провадити лінію компартії, стати на чолі колгоспного будівництва, посилити процеси усуспільнення, вести нещадну боротьбу із залишками заможного селянства. Виконуючи вказівки ЦК ВКП(б), партійні та радянські організації України значно збільшили кількість комнезамів.
Партійні органи здійснювали “чистку” сільських рад, направляли для роботи в них нові кадри з робітників, незаможників, наймитів, здатних провадити в життя лінію компартії. Перебудова роботи сільських рад вимагала перегляду правової бази їх діяльності. Тому ВУ ЦВК 1 липня 1931р. Затвердив нове положення про сільські ради, яке встановлювало, що сільські ради керують усім господарським і соціально-культурним будівництвом на території села. 1 липня 1931р. Сесія ВУ ЦВК прийняла положення про районні з’їзди рад і районні виконавчі комітети УСРР, яке значно розширило повноваження районних з’їздів рад та їх райвиконкомів.
До виключної компетенції районних з’їздів рад було віднесено затвердження перспективних і річних планів господарського і культурного будівництва району, районного бюджету, звітів про діяльність районного виконкому, державних установ, громадських організацій, розташованих на території району. У складі районних виконкомів створювалися відділи: земельний, постачання, фінансовий, народної освіти, планове бюро та управління міліції.До нових умов треба було пристосувати й роботу місцевих рад. У липні 1931р. ВУ ЦВК прийняв нове положення про міські ради української СРР, яке встановлювало дві категорії місцевих рад: республіканського і районного підпорядкування, які підпорядковувалися Всеукраїнському з’їзду рад ВУ ЦВК, його президії та раднаркому УСРР. Незабаром виявилося, що керувати з республіканського центру багатьма районами було важко, тому ВУ ЦВК у лютому 1932р. ухвалив постанову про перехід на триступеневу систему управління: район- область-центр. Так, замість дійсно представницької системи створювалася і посилювалася виконавча вертикаль, підпорядкована партійній номенклатурі.
Зміни в організації судових установ України були пов’язані з посиленням терору як основного засобу існування тоталітарно-репресивної системи, а також з необхідністю їх пристосування до існуючої адміністративно-територіальної системи управління. У зв’язку з переходом на триступеневу систему правління у травні 1932р. всі міжрайонні суди було ліквідовано. В Україні встановлюється така судова система: народний суд, обласний суд, і Верховний суд УСРР.
Основною ланкою судової системи був народний суд. Він розглядав цивільні та кримінальні справи. Народні суди діяли у складі народного судді та двох народних засідателів.
Обласні суди були судами другої інстанції для перегляду в касаційному порядку судових вироків, ухвалі постанов у кримінальних і цивільних справах народних судів, що діяли на території області.
Касаційною інстанцією справах, вирішених обласними судами у першій інстанції був Верховний суд УСРР.
Серед його повноважень значне місце займали розгляд у першій інстанції кримінальних і цивільних справ, віднесене до його підсудності і розглянутих обласними судами. До функції Верховного суду було також віднесено тлумачення законів республіки з питань судової політики.До 1932р. в Україні діяли міжрайонні, міські, та дільничні прокуратури.
З організацією областей було скасовано міжрайонні прокуратури і створено дільничні, міські, обласні прокуратури і прокуратуру республіки. Прокуратура республіки та усі її органи входили до системи наркомюсту. Очолював прокуратуру республіки Генеральний прокурор, який одночасно був наркомом юстиції УСРР.
Істотних організаційних змін зазнали органи прокуратури у 1933р. Замість прокуратури Верховного суду СРСР і прокуратур союзних республік, створювалась єдина централізована система прокурорських органів.
Для здійснення цього завдання 20 червня 1933р. утворено як самостійний орган прокуратуру СРСР, яка об’єднала органи прокуратури у всесоюзному масштабі. Прокуратуру Верховного суду було ліквідовано. На прокуратуру СРСР покладалось загальне керівництво діяльністю прокуратур союзних республік. У 1934р. замість дільничних прокуратур в усіх районах УСРР було утворено районні прокуратури.
На початку 30-х років відбувалися значні зміни в структурі адміністративно- політичних органів. Реорганізація їх провадилася кожний раз за ініціативою центру, український уряд вимушений був лише виконувати директиви, що надходили з Москви.
У постанові ЦВК і раднаркому СРСР зазначалося, що ліквідація НКВС союзних республіку обумовлена “загостренням класової боротьби всередині суспільства, необхідністю у зв’язку з цим введенням жорстокої дисципліни, а також надання більшої самостійності в управлінні органами по боротьбі зі злочинністю та охороні громадської безпеки і революційного порядку”.
Наслідком такої реорганізації було значне посилення ролі ОДПУ. Різко активізувалась й діяльність органів ДПУ УСРР. Вже з лютого 1930р. В усіх обласних центрах України існували “трійки” - каральні органи, до складу яких входили: начальник управління ОДПУ, обласний прокурор і перший секретар обкому КП(б)У.
Такий безконтрольний каральний апарат виносив вироки практично без свідків, без захисту, без ознайомлення з кримінальною справою і навіть без підсудного. До складу ОДПУ перейшла й міліція.Переломним етапом на шляху до повної централізації репресивно-каральної системи став 1934р, коли 10 липня постановою ЦВК СРСР було утворено загальносоюзний НКВС, до складу якого замість ліквідованого ОДПУ ввійшло новоутворене Головне Управління Державної Безпеки. З моменту утворення НКВС СРСР замість судової колегії, яка мала право застосовувати усі міри кримінального покарання, включаючи розстріл. При наркомі внутрішніх справ під його ж головуванням було засновано позасудовий орган під назвою “особлива нарада”, якому надавались широкі права в адміністративному порядку застосовувати такі міри покарання, як заслання, виселення, ув’язнення до таборів на строк до 5 років, виселення за межі країни. На місцях, як і раніше, діяли спеціальні “трійки”, котрі також не рахувалися з нормами судочинства. Судовий розгляд кримінальних справ замінявся адміністративними рішеннями.
2.