§ 3. Жандармська залізнична поліція

Територія України була вкрита густою мережею органів жан­дармської залізничної поліції. Кожне з жандармських поліцей­ських управлінь (ЖПУЗ) охоплювало одну або декілька залізниць (наприклад, у віданні Київського ЖПУЗ перебували Південно- Західні залізниці).

На 1895 р. в Україні було п’ять жандармських поліцейських управлінь залізниць: Київське, Кременчуцьке (його квартира знаходилась у Харкові), Одеське, Харківське і Харківсько-Цари- цинське (м. Харків). З 38 відділень, що входили до складу цих управлінь, на території українських губерній перебувало ЗО. Крім того, тут діяли Рівненське відділення Віденського ЖПУЗ, Київ­ське та Чернігівське відділення Орловського управління. Конти­нгент жандармської залізничної поліції в Україні складав у цей час 44 генерали і офіцери, ЗО вахмістрів і майже 900 унтер-офіце­рів [3, с. 75-115].

У наступні роки було ліквідовано Харківсько-Царицинське ЖПУЗ, але створено Катеринівське управління (м. Катеринос­лав, 10 відділень). Крім того, у складі щойно створеного Мос­ковсько-Київського ЖПУЗ було 8 відділень, які знаходились в українських губерніях: Глухівське, Конотопське, Дніпровське (м. Київ), Прилукське, Лубенське, Українське (м. Полтава), Черка­ське, Вознесенське (м.Одеса). Відповідно зросло й число заліз­ничних жандармів на території України: в червні 1914 р. тут не­сли службу 62 генерали і офіцери, 53 вахмістри, 1355 унтер-офі­церів [13, с. 79—166].

Ст.

Окрім виконання цієї задачі, залізничні жандарми здійсню­вали ще деякі функції. Зокрема, їм доручався нагляд за особовим складом службовців залізниць. Так, відповідно до циркуляру Де­партаменту залізниць Міністерства шляхів сполучення від 1 тра­вня 1889 р. прийом на службу залізничних агентів мав здійсню­ватися «не інакше як за згодою начальника ЖПУЗ» [54, арк. 120].

З часом жандармам довелось звертати все більшу увагу на залізничних робітників. На це прямо вказувалось у циркулярі штабу Корпусу жандармів від 13 серпня 1903 р. «Останнім ча­сом, — говорилось у циркулярі, — у деяких залізничних майсте-

128

рнях відбувалися страйки робітників, які супроводжувались за­ворушеннями, причому виявилось, що у більшості випадків за­ворушення ці виникали майже раптово і не були своєчасно по­переджені відповідним наглядом і вивченням як причин страй­ків, так і підготовки до них». Оцінюючи «подібний порядок і ставлення до справи з боку чинів жандармських поліцейських управлінь як неправильний», начальник штабу генерал-майор Зуєв від імені командира корпусу вимагав від жандармів «звернути найсуворішу увагу на нагляд за залізничними майстернями, на­казуючи унтер-офіцерам якомога ближче познайомитись з побу­том і життям робітників, що дасть, а у всякому випадку полег­шить можливість своєчасно попереджати виникнення подібних небажаних явищ, що порушують порядок і спокій на залізни­цях» [55, арк. 1].

Однак, як відомо, «небажані явища» на залізничному транс­порті найближчим часом не тільки не зникали, а навпаки, набу­вали нечуваного розмаху. 8 листопада 1905 р. до залізничних жандармів звернувся уже сам управляючий Міністерством внут­рішніх справ П.М.Дурново. Похваливши багатьох зі своїх підле­глих за активні дії по запобіганню «заворушень», він, одначе, відзначив їх невпинне наростання, з одного боку, і низьку ефек­тивність діяльності жандармерії у підсумку, — з іншого.

Далі Дурново виклав жандармам «у цій справі» наступні вка­зівки: «1) Всі чини жандармської залізничної поліції повинні бути якомога ближче ознайомлені у їх районах з життям залізничних службовців і робітників, бути у курсі всіляких між ними хвилю­вань, виражень або якихось вимог і слідкувати за появою серед них агітаторів. 2) Про все це, у найширшому обсязі, чини жанда­рмської залізничної поліції повинні повідомляти чинам загаль­ної поліції і начальникам губернських жандармських управлінь та їх помічникам, підтримуючи з тими й іншими безперервний взаємний зв’язок, для всебічного висвітлення підступів різних антиурядових груп і дружньої спільної боротьби з ними, а про те, що заслуговує уваги у цій справі, — доносити вищому началь­ству Корпусу і місцевим губернаторам». 3) «Агітаторів» слід було негайно затримувати і передавати в ГЖУ «для порушення проти

них кримінального переслідування за ознаками злочину, перед­баченого ст. 125 Кримінального уложення... 4) При виникненні страйків чини жандармської залізничної поліції повинні невід­кладно вживати рішучих заходів до припинення зворушень і охо­рони майна, звертаючись установленим порядком у необхідних випадках за сприянням загальної поліції і військової сили, а на­далі керуючись вказівками місцевих губернаторів». Останнім пун­ктом циркуляру управляючий MBC зобов’язав чинів ГЖУ нада­вати жандармській залізничній поліції «повне і всебічне сприян­ня» [11, арк. 163].

У грудні 1905 р., коли робота залізничного транспорту була паралізована загальним страйком, «височайшим» указом при управліннях залізниць було створено Особливі комітети, на які покладалась «найближча турбота про охорону залізничних ліній і підтримання на них порядку». До складу цих надзвичайних ор­ганів увійшли і начальники ЖПУЗ [12, арк.

Жандармські поліцейські управління залізниць брали участь у розшукові осіб, вказаних Департаментом поліції. Зі створен­ням розшукових (пізніше охоронних) відділень штаб Корпусу жандармів 19 вересня 1902 р. звернувся з вимогою до начальни­ків ЖПУЗ зробити розпорядження, щоб «у потребних випадках» надавалось підвідомчими їм чинами повне й безумовне сприян­ня»!^, с. 47]. Ця вимога була знову підтверджена у циркулярах штабу від 19 лютого і 17 липня 1903 р. [56, арк. 73, 81].

У 70-х — початку 80-х рр. XIX ст. жандармські поліцейські управління залізниць здійснювали і провадження дізнань у спра­вах про державні злочини. Циркуляром MBC від 26 січня 1884 р. було встановлено нові правила, згідно з якими чини ЖПУЗ мо­гли провадити формальні дізнання лише у справах, передбаче­них ст.ст.249-248 Уложення про покарання. Про всі інші виник­лі у підвідомчому їм районі справи, що мали ознаки державного злочину, вони зобов’язані були інформувати начальників губе­рнських жандармських управлінь, котрі й провадили повністю все дізнання. У цих випадках чини залізничної жандармерії по­винні були, не розпочинаючи дізнання, вживати «лише необхід­ні заходи для запобігання знищенню слідів злочину, збереження речових доказів і для припинення підозрюваному способів ухи­литися від слідства і суду». Також «при виникнення підозри щодо шкідливого напрямку або політичної неблагонадійності особи, котра перебуває у районі відання залізничних поліцейських управ­лінь», чини цих управлінь сповіщали начальників губернських жандармських управлінь, від яких і залежало порушення адміні­стративного провадження у порядку «Положення про заходи щодо охорони державного порядку і громадського спокою».

Встановлений цим циркуляром порядок діяв понад два деся­тиріччя. Однак наказом по Корпусу жандармів від 28 липня 1906 р. права начальників відділень ЖПУЗ у цій сфері були значно роз­ширені: на них було покладено провадження дізнань «про всі злочинні дії політичного характеру, вчинені у смузі відчуження залізниць», а також арештів, обшуків і листування на підставі відповідних статей «Положення про заходи щодо охорони дер­жавного порядку і громадського спокою» 1881 р.

На завершення командувач Корпусу жандармів Дедюлін, який підписав наказ, висловив «тверду впевненість, що начальники жандармських залізничних відділень з повним завзяттям вико­нають щойно покладені на них обов’язки, завдяки яким вони отримають серйозні нові права щодо ввіреної їх смуги залізнич­ного відчуження. Будучи детально інформованими своєю полі­цейською діяльністю про все, що відбувається у їх районі, офі­церські чини ГПУЗ, безперечно, принесуть користь своїм прова­дженням дізнань для розкриття і викриття злочинної агітації і революційного руху, що особливо сильно виявляються нині се­ред службовців на залізницях і залізничних майстернях» [44, арк. 54—55 зв].

Залишимо риторику на совісті Дедюліна. Для нас цілком оче­видно, що зростання «довіри» до залізничних жандармів, надан­ня їм «нових прав» були викликані однією причиною — значно вирослою у цей час завантаженістю офіцерів ГЖУ проваджен­ням дізнань у політичних справах.

Що ж до контррозвідувальних функцій залізничної жандар­мерії, то вони були в основному подібні до тих, які виконувались територіальними органами Окремого корпусу жандармів. Інко­ли, одначе, видавались і особливі накази та циркуляри для ЖПУЗ. Так, 29 січня 1907 р. штаб Корпусу наказав чинам жандармської залізничної поліції надавати сприяння завідуючим пересуванням військ і комендантам станції у встановленні негласного нагляду: «1) за всіма без винятку японцями, як на Далекому Сході і в Сибіру, так і Європейській Росії, 2) за всіма тими іноземцями, котрі своєю поведінкою викликають підозру (як, наприклад, роз­мова з нижніми чинами, тривалий огляд залізничних споруд, мостів і т.п., 3) за всіма тими іноземцями, про сприяння подоро­жі яких рекомендовано офіційно, на задоволення клопотання відповідного іноземного уряду» [54, арк. 4—4 зв].