ІСТОРІОГРАФІЧНИЙ огляд

Мабуть не випадково, що історико-правова наука в Російській імперії, розквіт якої припадає на XIX ст., наукову розробку питань історії права почала саме зі Статутів Великого князівства Литовського.

У своєму дослідженні Т. Чацький дає огляд історії законодавства і на­магається визначити джерела права Польщі і Великого князівства Литов­ського. Головне місце у цій праці займають переказ тексту Статуту 1529 р. і досить поширені коментарі та історичні довідки до нього. Чацький пер­шим з істориків права піддав критиці помилкові погляди польських юристів XVII—XVIII ст., які вважали, що основним джерелом права Польщі і Ве­ликого князівства Литовського було римське право. Разом із тим, дотри­муючись норманської теорії походження слов’янської державності і права, він стверджував, що головним джерелом статутів були «звичаї і традиції північних народів і германців»

Тенденційні висновки Т. Чацького викликали різкий протест багатьох російських, українських і деяких польських вчених. У 1816 р. Самуель Лін- де опублікував у Варшаві книгу «Про литовський статут, виданий і надру­кований російською мовою», в якій зробив аналіз мови первісних текстів Статуту 1529 р., порівняв їх і виявив помилки польських перекладів². С. Лінде першим з істориків литовського права вказав, що справжньою мовою статутів була давньоруська, близька до білоруської, мова.

Продовжив критику помилкових поглядів Т. Чацького про запозичення слов’янськими народами права германців І. Б. Раковецький у своїй двотом­ній праці «Руська Правда, або Права великого князя Ярослава», виданій польською мовою у Варшаві у 1820—1822 рр.³ На його думку, схожість де­яких норм слов’янського права з правом інших народів пояснюється не запо­зиченням права, а схожими умовами життя, які і породжують подібні норми.

мали єдину збірку правових норм, яка з часом загубилася, але деякі її норми знайшли відображення в Руській Правді. Висновок І. Б. Раковецького про те, що право слов’янських народів мало своїм джерелом давні народні звичаї і правила поведінки, послужив підвалиною для нового напрямку досліджен­ня історії права слов’янських народів. Заслугою цього вченого є також те, що він започаткував наукові дослідження з порівняльної історії права.

Значний внесок у розвиток наукових досліджень історії права України, Білорусії і Литви зробив видатний вчений І. Данилович, який працював у Харківському, Київському, Віденському і Московському університетах. Свого часу він був членом кодифікаційної комісії М. Сперанського, де від­повідав за складання зводу місцевих законів західних губерній. І. Данило­вичем написано ряд праць з історії права, найважливішими з яких є «Ко­декс Наполеона в порівнянні з польським і литовським правом» і «Погляд на литовське законодавство і литовські статути»⁴. !.Данилович першим з науковців дійшов висновку, що Статут 1529 р. був написаний «просто­народним литовсько-руським наріччям» ⁵.

Судову систему, а також норми цивільного і карного судочинства ста­тутів вивчав польський дослідник А. Коровицький ⁶.

В останні десятиліття XIX і на початку XX століття з’являється цілий ряд історичних досліджень, присвячених історії Великого князівства Ли­товського, в яких тією чи іншою мірою розглядались і аналізувались або окремі артикули або цілі розділи статутів, і, зокрема, Статуту 1529 р. У першу чергу, слід назвати праці представника «юридичної школи», про­фесора Московського університету М. Любавського. Перш за все, це моно­графія «Областное деление и местное управление Литовско-Русского госу­дарства ко времени издания Первого Литовского Статута» і «Литовско-рус­ский сейм. Опыт по истории учреждения в связи с внутренним строем и внешнею жизнью государства» ⁷.

Рамки досліджень правової системи Великого князівства Литовського розширили історики права Київського, Московського, Петербурзького уні­верситетів Російської імперії М. Владимирський-Буданов ⁸, Г. Демченко⁹, І. JIanno ¹⁰, Ф. Леонтович ¹¹, М. Максимейко ¹², І. Малиновський ¹³, М. Ясин- ський ¹⁴ та інші видатні науковці XIX — початку XX ст. Вони зробили на­уковий аналіз норм статутів, опублікували величезну кількість нормативних актів, судових рішень та іншого актового матеріалу. Головні висновки їх наукових пошуків зводились до того, що правова система в українських землях на кінець XVI ст. була результатом синтезу правових систем Украї­ни, Литви, Білорусії та Польщі.

Вивчення джерел права, які діяли на українських землях у XVI ст. були продовжені у 20-ті роки XX століття. Центром досліджень стала AH УСРР. В її системі було створено Комісію (Виділ), яка вивчала історію західно- руського і українського права. У ній працювало біля 20 досвідчених на­уковців, серед яких — Д. Баталій, О. Левицький, М. Максимейко, І. Мали­новський та ін. У своїх дослідженнях вони продовжили кращі традиції своїх

попередників у вивченні історії права, яке діяло на українських землях, коли ті входили до складу Великого князівства Литовського. Праці вчених, що працювали у Комісії, публікувалися у збірнику «Праці Комісії для ви­учування історії західньо-руського та вкраїнського права». У статтях О. До­брова ¹⁵, М. Товстоліса ^l6, С. Борисенка ¹⁷ були проаналізовані умови ство­рення та зміст Статутів, проблеми цивільного, кримінального та проце­суального права, джерела Статутів, їхні списки.

Не менш важливими для подальшого джерелознавчого дослідження Статутів були праці співробітників Відділу українського звичаєвого права AH УСРР, які публікувалися в науковій збірці «Праці Комісії для виучу­вання звичаєвого права України».

У 1929 р. в збірці було опубліковане дослідження І. Малиновського «Стародавній державний лад східних слов’ян і його пізніші зміни. Нарис історії права», в якому були узагальнені результати вивчення статутів Великого князівства Литовського ^l9. Заслуговує на увагу і його праця «Учение о преступлении по литовському статуту» ²⁰. На цьому спеціальні дослідження статутів в українській радянській науці фактично припинилися.

У наступні десятиріччя науковці зверталися до Статутів, як правило, тільки у зв’язку з вивченням правового становища селянства. Так, В. Са­мойленко проаналізувала норми Статутів, які свідчили про закріпачення селянства на українських землях. На матеріалах трьох Статутів автор по­казав, як діяв на практиці механізм закріпачення селян. У статті підкрес­лено, що статути відображували рівень розвитку землеробства на території Великого князівства Литовського, провідну роль у якому відігравали ук­раїнські і білоруські землі, де цей рівень був вищим ²¹.

Ряд питань, пов’язаних із статутами, є дискусійними. До них, наприклад, належить проблема джерел статутів, яку порушив Т. Чацький ще на почат­ку XIX ст. Для більшості науковців характерним є твердження, що в ста­тутах «широко використані статті Руської Правди» ²², що «на створення литовського статуту великий вплив справило давньоруське право» ²³. Інші науковці, не заперечуючи зв’язку статутів із давньоруським правом, на перше місце серед джерел виносять звичаєве право ²⁴. Деякі історики вза­галі заперечують вплив Руської Правди на статути ²⁵.

Сучасний литовський дослідник права Великого князівства Литовського С. Лазутка вважає, що Статути є «складним і тривким продуктом місцевих умов розвитку феодального суспільства Литовської держави» ²⁶.

У дослідженнях А. Дубровіної підкреслюється, що статути найбільшим авторитетом користувалися у Волинській, Київський, Подільській, Пол­тавській і Чернігівській губерніях²⁹.

Видатною подією у дослідженні литовсько-руського права став вихід у світ у 1960 р. праці вчених Відділу правових наук AH BPCP «Статут Великого княжества Литовского 1529 года» за редакцією академіка К. Яб- лонскіса, перше за всі роки дослідження академічне видання тексту Стату­ту давньоруською мовою з перекладом на російську мову. Як передмова тут публікується стаття академіка В. Пічети «Литовский статут 1529 г. и его источники», у якій порушено ряд проблем подальшого дослідження цієї пам’ятки права.

У 70—80-ті роки XX століття радянська історична та історико-правова наука не проводила скільки-небудь значимих досліджень литовського права.

27—28 листопада 1979 р. на базі Вільнюського університету відбулася республіканська наукова конференція, присвячена 450-річчю Першого Ста­туту ³⁰. З українських науковців на конференції із цікавим історіографічним оглядом статутів виступила Л. Москвич. Науковий доробок І. Шекери сто­сувався правового становища селянства України в XVI ст. і відображенню його в статутах. О. Тодійчук розглянула внесок Московського товариства історії і старожитностей російських у вивчення литовських статутів. Роль Статуту 1529 р. у розвитку геральдики в Україні висвітила В. Румянцева. Проблеми, які досліджувалися литовськими, білоруськими і російськими вченими стосувалися історії права і культури Великого князівства Литов­ського (Ю. Юргініс), академічного видання Першого Статуту (С. Лазутка), правового становища жінки у Великому князівстві Литовському (І. Валіко- ніте), процесуальних особливостей судового захисту рухомого майна (В. Ан- дрюліс), списків Статуту 1529 р. (Е. Гудавічюс), правового становища міського населення (3.

Свою лепту в дослідження історії права Великого князівства Литов­ського внесли польські вчені Я- Адамус ³¹, Ю. Вольф ³², С. Кутшеба ³³, Г. Лов- мянський ³⁴. Особливо слід відзначити праці сучасного науковця, патріарха польської історико-правової науки Ю. Бардаха ³⁵. Його багаторічна дослід­ницька діяльність знайшла відображення у книзі «Дослідження суспільного ладу і права Великого князівства Литовського: XIV—XVII ст.». Глибина оп­рацювання проблеми, намагання уникнути тенденційного висвітлення окре­мих дискусійних питань — головні позитивні риси цього дослідження. Су­часні польські вчені досліджують, головним чином, Статути 1566 і 1588 рр., правову думку і правову культуру Великого князівства Литовського.

В останні десятиліття дослідженнями Статутів плідно займалася істо­рична школа професора С. Лазутки у Литві, фундаментальний аналіз дже­рел права якого є методологічною і фактологічною базою для дослідників права Великого князівства Литовського. Важливим етапом вивчення Стату­ту 1529 р. стала його праця «І Литовский Статут — феодальный кодекс Ве­ликого княжества Литовского», яка вийшла з друку в 1973 р. Особливо

заслуговує на увагу двотомне видання у чотирьох книгах Першого Литов­ського Статуту. На сьогодні світ побачили три книги, на виході четверта, остання книга найбільш повного видання, яке є унікальним явищем в історії дослідження Статуту 1529 р.

Після проголошення незалежності України дослідження джерел права на українських землях у XIV—XVI ст. ст. зосередилися в Одесі. На кафедрі історії держави і права Одеської національної юридичної академії було під­готовлено ряд наукових статей, а також монографічне дослідження «Суд і судочинство на українських землях у XIV—XVI ст.», в якому підкрес­люється, що прийняття Статуту 1529 р. суттєво вплинуло на реформування судової системи Великого князівства Литовського³⁶.

Майже два сторіччя продовжується дослідження Статутів Великого кня­зівства Литовського в цілому і Статуту 1529 р. зокрема. У цьому напрямку пройдено досить складний і тернистий науковий шлях роздумів, сумнівів, пошуків і досягнень. Але явище, про яке йде мова, а саме, литовсько-русь­ке право є невичерпною криницею майбутніх відкриттів.

Примітки

¹Czacki Т. O Iitewskich і polskich prawach₁ о ich duchu₁ zrodlach, zwi⅛zku і о rzeczach zawartych w pierwszym Statucie dla Litwi₁ 1529 roky wydanym. — Krakow, 1861. —T. 1—2. — С. 12—53.

²Linde S. В. О statucie Iitewskim₁ ruskim jqzykiem і drukiem wydanym. — Warszawa₁ 1816.

³Rakowiecki J. B. Prawda Ruska₁ czyli prawa wieikiego Ksiqcia Jarostawa. — Warszawa₁ 1820—1822.—T. 1—2.

⁴ Див.: Данилович И. H. Взгляд на литовское законодательство и литовские статуты / Юридические записки, издаваемые П. Редкиным. — M., 1841. — Т. 1. — С. 1—46; Dani- Iowicz /. Kodeks Napoleona w porownaniu z prawami polskiemi і Iitewskiemi₁-Warszawa₁ 1905.

⁵ Данилович И. Взгляд на литовское законодательство и Литовские Статуты. — Т. 1. — С. 15.

⁶ Korowicki A. Proces cywilny Iitewski. — Wilno₁ 1826; Korowicki A. Porzadek sadowy kriminalny. — Wilno₁ 1831.

⁷ Любавский М. К. Областное деление и местное управление Литовско-Русского го­сударства ко времени издания первого литовского статута. — M., 1892; Любавский М. К. Литовско-русский сейм: Опыт по истории учреждения в связи с внутренним строем и внеш­нею жизнью государства. — M., 1901.

⁸Владимирский-Буданов Μ. Ф. Очерки из истории литовско-русского права. — Κ­Ι 889—1890.

⁹ Демченко Г. В. Наказание по литовскому статуту. — К- 1894.

¹⁰Лаппо И. И. Литовский статут 1588 г. — Каунас, 1934—1938. — Т. 1—2.

¹¹Леонпгович Ф.И. Очерки истории литовско-русского права. — СПб., 1894.

¹² Максимейко Н. А. Источники уголовных законов литовского статута. — К- 1894; Мак- симейко Н.А. Русская Правда и литовско-русское право. — К- 1904.

¹³ Малиновский И. А. Учение о преступлении по литовскому статуту. — К- 1894.

¹⁴ Ясинский М. Н. Уставные земские грамоты Литовско-Русского государства. — К- 1889.

¹⁵ Добров О. Право необхідного спадкування за Литовським Статутом // Праці Комісії для виучування історії західньо-руського та вкраїнського права. — K- 1925.— Вип. !.— С. 82—89.

¹⁶ ToecmoAic М. Про знахідку по Литовському праву / Там само. — С. 74—83; Toecmo- ліс М. Суд застави за Литовським Статутом / Там само. — 1929. — Вип. 6. — С. 111 — 158.

¹⁷ Борисенок С. Списки Литовського Статуту 1529 р. / Там само. — С. 35—109.

¹⁸ Борисенок С. Звичаєве право Литовсько-Руської держави на початку XVI ст. / Пра­ці Комісії для виучування звичаєвого права України. — K., 1928.—Вип. 3. — С. 80—98.

¹⁹ Малиновський І. Стародавній державний лад східних слов’ян і його пізніші зміни: Нарис історії права. — K., 1929.

²⁰ Малиновский И. А. Учение о преступлении по литовскому статуту. — К., 1894.

²¹ Самойленко В. /. Литовський статут про закріпачення селян // Праці Київського дер­жавного історичного музею. — К·, 1958. — Вип. 1. — С. 119—132.

²² Muluko Д. І. Соціально-економічні умови формування української народності. — K., 1963.-С. 72.

²³ Самойленко В. І. Литовський Статут про закріпачення селян. — С. 119.

²⁴ Див.: Батура P. K., Flaiuymo В. Т. Культура Великого княжества Литовского // Воп­росы истории. — 1977. — № 4. — С. 108.

²⁵ Див.: Максимейко М. Система Руської Правди в її поширеній редакції // Праці Комісії для виучування історії західньо-руського та вкраїнського права.—K., 1926. — Вип. 2.— С. 70—71.

²⁶ Лазутка С. А. І Литовский Статут — феодальный кодекс Великого княжества Литов­ского.— Вильнюс, 1973. — С. 52.

²⁷ Пичета В. И. Литовский Статут 1529 г. и его источники // Статут Великого кня­жества Литовского 1529 года / Под ред. К. И. Яблонскиса. — Минск, 1960. — С. 13—30.

²⁸ Юхо И. А. Правовое положение населения Белоруссии в XVI в. — Минск, 1978.— С. 31—36.

²⁹ Дубровіна А. Б. Джерела права України в першій половині XIX ст. // Проблеми правознавства. — 1966. — Вип. 4. — С. 24—31.

³⁰ Первый Литовский Статут 1529 года (Материалы республиканской научной конферен­ции, посвященной 450-летию Первого Статута). — Вильнюс, 1982.

³¹ Adamus J. Z zagadnieπ prawa Iitewskiego. Pamietnik Historicznoprawny. — Lwow, 1926.

³² Wolf J. Kniaziowie Litewsko-Ruscy od konca XIV wieku.—Warszawa, 1895.

³³ Kutrzeba S. Historia ustroju Polski w narysie. — Cz. 2. Litwa. — Warszawa, 1914.

³⁴ Lowmianski H. Studia nad poczatkami Spoleczenstwa і panstwa Iitewskiego. — Wilno, 1931 —1932. —T. 1, 2.

³⁵ Bardach J. Studia z ustroju і prawa Wielkiego ksiςstwa Litewskiego: XIV—XVII w. — Biatystok; Warszawa, 1970.

³⁶ Суд і судочинство на українських землях у XIV—XVI ст. / За загал, ред. П. Музичен- ка—Одеса, 2000. — С. 134—136.