ПЕРЕДМОВА

Після проголошення України незалежною державою посилився на­уковий інтерес до законодавчої спадщини українського народу. Величезне значення в цьому ракурсі має XVI століття, період, коли українські землі знаходилися у складі Великого князівства Литов­ського і коли писане право стало тут головним джерелом права.

Ще в середині XIX ст. відомий польський вчений, історик права слов’ян­ських народів В. Мацейовський писав: «Литовський Статут є значною па­м’яткою законодавства своєї епохи і таким, якого не мала сучасна йому Європа» ¹. Секрет популярності в науковому світі русько-литовського права XVI ст. коріниться в його змісті, який, у свою чергу, є віддзеркаленням пра­вової культури, історичних умов і специфіки суспільних відносин у Велико­му князівстві Литовському. На певному етапі розвитку цих відносин пану­ючий клас у всіх державах намагався закріпити здобуті ним привілеї у кодексах. Магнати і пани Великого князівства Литовського не були винят­ком. Проте, епоха і умови, за яких здійснювалася кодифікація права, нада­ли їй, у порівнянні з іншими кодифікаціями країн Західної Європи, Поль­щі і Московської держави, відмінних рис.

На формування правової системи Великого князівства Литовського впли­вала західна традиція прова, але визначальною тут завжди була східна традиція, яку репрезентувала багата правова спадщина Київської Русі. Із самого початку свого існування Велике князівство Литовське формува­лося як багатонаціональне, як Литовсько-Руська держава. Просвітництво і культура українського і білоруського народів не могли не вплинути на загальний хід кодифікаційних робіт у Великому князівстві Литовському. Завдяки цьому тут сформувалася правова система, яка суттєво відрізнялася від класичної системи римського права, і в підвалини якої були вмуровані такі демократичні принципи як суверенітет держави, єдність права, пріори­тет писаного права.

вих сторін візантійської культури, і за силою впливу на культуру інших народів середньовіччя воно може йти у порівняння хіба що тільки з візан­тійським мистецтвом і архітектурою» ². Завдяки духу візантійських законів, вперше в історії права середньовічної Європи у Великому князівстві Литов­ському писане право отримує пріоритет над догматами канонічного права.

Це важливе положення знайшло відображення вже у Статуті 1529 р., де жодного слова не говорилося про канони церковного права. У Литов­сько-Руській державі творилася система права, засадами якої було право цивілізоване, писане, і це вимагало від законодавця високого рівня юридич­ного мислення і загальної освіченості. Кодифікатори вирішили ряд складних теоретичних і практичних питань права в дусі ідей візантізму і епохи Від­родження. Вони створили єдиний для держави письмовий звід законів, уза­гальнили і доповнили діючі норми звичаєвого права литовського, україн­ського і білоруського народів прогресивними ідеями, які вплинули на всі наступні кодифікаційні роботи XVI ст. як у Великому князівстві Литов­ському, так і в інших країнах.

Статут 1529 р. під час його прийняття надрукований не був. Для прак­тичного використання він переписувався і розповсюджувався на місцях у рукописних списках. Із розвитком законодавства до списків вносилися змі­ни і вони доповнювалися новими артикулами. Рукописними були і перекла­ди Статуту 1529 р. з давньоруської мови на латинську (1530 р.) і старо- польську (1532 р.). З часом з’явилися багаточисельні списки Статуту 1529 р. на трьох мовах (давньоруській, латинській і польській), але в по­жарищах війн і всіляких стихійних лих як юридичний оригінал, так і біль­шість цих списків було загублено. На сьогодні є відомості про дев’ять списків, з яких до нас дійшли повні тексти тільки семи.

Списки отримували свою назву або від місця, де їх знаходили, або від прізвища того, хто їх знаходив чи у чиїй бібліотеці вони зберігалися. Назви цих списків наступні: Дзялинський, Замойських, Слуцький, Фірлейський, Лаврентіївський, Пулавський, Ольшевський, Остробрамський і Свідзин- ський. Давньоруською мовою збереглися чотири списки: Замойських і Фір­лейський (30-ті роки XVI ст.), Дзялинський (кінець 50-х років XVI ст.) і Слуцький (кінець 80-х років XVI ст.).

До наших часів дійшли два списки латинською мовою: Лаврентіївський і Пулавський і один — старопольською: Ольшевський. Ще два списки старо- польською мовою — Остробрамський і Свідзинський — пропали в роки Дру­гої світової війни. Лаврентіївський і Пулавський списки дуже цікаві з точки зору коментарів юридичної термінології, оскільки в них зійшлися різні юридичні терміни давньоруського, литовського, польського, римського пра­ва і права країн Західної Європи, які певною мірою стали підґрунтям май­бутньої правової акультурації. На території України знаходиться лише копія Пулавського списку. Вона зберігається у рукописному відділі Центральної наукової бібліотеки AH України.

При підготовці даного видання нас цікавили, перш за все, списки дав­ньоруською мовою. їх характер всебічно і досить прискіпливо був дослід-

жений українським вченим С. Борисенком³, а детальний опис зроблено у докторський дисертації відомого литовського дослідника С. Лазутки ⁴.

Дзялинський список було виявлено графом Тітом Дзялинським у 1820 р. у Варшаві. Нині він зберігається в польському місті Курнику. На сьогодні цей список вважається найбільш достовірним і автентичним. У середині XIX ст. в науковий обіг вводиться Фірлейський список. Його опрацював і дав йому таку назву І. Данилович, оскільки на палітурці є дарчий напис, в якому згадується прізвище Фірлей. Рукопис Статуту 1529 р., який нині знаходиться у Державній бібліотеці ім. Салтикова-Щедріна у Санкт-Пе­тербурзі, довгий час зберігався у місті Слуцьку, про що зроблений напис на палітурці фоліанту.

Як уже вказувалось, Статут 1529 р. по його прийнятті надрукований не був. Слід погодитися із С. Борисенком у тому, що припущення І. Новиць- кого про його надрукування уже в 1529 р. є безпідставними⁵. У всякому разі, в жодному з відомих джерел про це не згадується. Вперше текст Ста­туту 1529 р. був надрукований давньоруською мовою, але латинськими літерами в 1841 р. у книзі «Zbior praw Litewskich od roku 1389 do roku 1529» в Познані. В основу цього видання був покладений список Дзялин­ського, а різночитання до нього зроблені за Фірлейським і Слуцьким спис­ками. У виданні був наведений також переклад Статуту латинською мовою, а саме, текст Пулавського списку.

Кирилицею текст Статуту 1529 р. вперше був надрукований у 1854 р. у 18-й книзі «Временника Московского общества истории и древностей российских». Ця публікація була недосконалою, містила безліч помилок, оскільки здійснювалася за Слуцьким списком, який помилково вважався найбільш раннім і достовірним.

За радянських часів найбільш повне академічне видання Статуту 1529 р. було підготовлене Відділом правових наук AH БРСР. За основу цього ви­дання був взятий список Дзялинського з різночитаннями Слуцького, За­мойських, Фірлейського і Пулавського списків. У виданні наведені тексти давньоруською і російською мовами ^б.

Після розпаду CPCP найбільш повне академічне видання Статуту Вели­кого князівства Литовського 1529 р.

різночитань усіх дев’яти його списків. Текст, який охоплює більшість відо­мих списків Статуту 1529 р., можна дійсно назвати академічним, оскільки він є найбільш повним і автентичним і може бути доброю основою для пе­рекладу Статуту 1529 р. українською мовою. За основу академічного тек­сту, як найбільш автентичний, був взятий Дзялинський список з ураху­ванням різночитань списків Замойських, Фірлейського, Лаврентіївського і Слуцького. Слід підкреслити, що литовськими дослідниками під час ро­боти над списками Статуту було виявлено більше семи тисяч різночитань.

Українські науковці почали досліджувати литовсько-руське законодав­ство і, зокрема, Статут 1529 р. з другої половини XIX століття. Такі відо­мі вчені, як Ф. Леонтович, Ф. Чарнецький, С. Бершадський, М. Владимир- ський-Буданов, М. Максимейко, І. Малиновський, Г. Демченко присвятили цій проблемі окремі праці. За радянських часів, у 20-ті роки, над текстом Статуту 1529 р. працювали С. Борисенок, І. Малиновський, О. Добров, М. Товстоліс. Так, С. Борисенок здійснив аналіз різночитань деяких списків і зробив цінні зауваження для подальшого вивчення і текстологічного ана­лізу Статуту⁸. М. Максимейко, проаналізувавши норми Статуту, Руської Правди, а також судову практику, відображену в книгах Литовської Мет­рики, дійшов висновку про «надзвичайну схожість між Руською Правдою і литовсько-руським правом» ⁹.

Питання про мову Статуту 1529 р. є дискусійним; серед науковців, на­віть і сьогодні, немає єдиної думки щодо мови, якою він був написаний, хоча на палітурці Слуцького рукопису вказано, що він писаний «ruskim pismem» (не плутати з російською мовою — /7. M.), тобто, давньоруською мовою, близькою до української і білоруської.

Українські мовознавці стверджують, що статути написані руською мо­вою, під якою слід розуміти загальну для українців і білорусів літературну мову, що сформувалася під час входження українських і білоруських зе­мель до складу Великого князівства Литовського.

Більшість сучасних білоруських і литовських дослідників, зокрема К. Яблонскіс, С. Лазутка, схиляються до думки, що мова Статуту 1529 р. — давньобілоруська. Ретельний аналіз тексту Статуту говорить про те, що мовою його написання була все ж таки, руська (давньоруська), загальна в своїй основі для української, білоруської і російської мов. При тиражуванні тексту Статуту для місцевої практики переписувачі змінювали частину його слів і вводили діалект відповідної місцевості. Чому найбільш поширеною стала точку зору про давньобілоруський варіант мови Статуту 1529 р.? Тому, що списки «руською мовою», які збереглися та дійшли до наших днів, а саме, Дзялинський, список Замойських, Фірлейський і Слуцький

були чинними безпосередньо на білоруських землях, а отже «всі вони були написані в Білорусії» ¹⁶. Як уже вказувалося, ми не маємо юридичного оригіналу, а також списків Статуту 1529 р., якими користувалися на українських землях. Але навіть список Замойських і Фірлейський список, які вірогідно були написані на білоруських землях, що межували з україн­ськими, значно відрізняються від Дзялинського і Слуцького списків своїм «українським» забарвленням. Так, найбільш стійкими різночитаннями цих списків, як правильно вказують литовські дослідники, є наступні:

На прикладі різночитання цих слів списків Фірлейського і Замойських ми спостерігаємо правопис, характерний сучасній українській мові. Отже, зовсім не неохайністю переписувачів пояснюється те, що Фірлейський спи­сок виконаний зі «значними порушеннями норм давньобілоруської мови» ¹⁷. Давньобілоруська мова, так само як і давньоукраїнська були похідними від руської (давньоруської) мови і саме вона, а не давньобілоруська була на той час державною мовою Великого князівства Литовського. А оскільки не існувало єдиних правил правопису, то переписувачі (як правило, місцеві — Π. М.) вважали за необхідне наблизити писані закони до населення, а отже і виражали їх тим мовним діалектом, яким говорили на тих чи інших землях єдиної держави.

У цьому виданні читачеві пропонується текст Статуту 1529 р. давньо­руською, латинською і українською мовами, підготовлений на основі вказа­ного академічного видання литовських дослідників 1991 р. Подання повного тексту латинською мовою зумовлене тим, що деякі юридичні терміни і категорії, які зустрічаються у Статуті давньоруською мовою, іноді стають повністю зрозумілими тільки після ознайомлення з латинським текстом. Текст Статуту 1529 р. латинською мовою подається за Лаврентіївським списком.

На жаль, за всі часи дослідження Статуту 1529 р. не було зроблено його перекладу українською мовою. Враховуючи досвід литовських вчених, текст українською мовою надається за правилами сучасного правопису українсь­кої мови, розділові знаки розставлені за правилами пунктуації сучасної української мови, тому іноді ці знаки в текстах давньоруською і українсь­кою мовами не співпадають. Ми намагалися максимально зберегти старо­українські терміни, а також ті терміни давньоруської мови, які перейшли у сучасну українську мову. Автори даного видання плекають надію, що воно допоможе читачам не тільки краще з’ясувати особливості розвитку право­вої культури на українських землях у першій половині XVI ст., а й доско­нало розібратись у тонкощах діючих правових норм того часу, які знайшли

відображення у Статуті 1529 р. — видатній пам’ятці права литовського, українського і білоруського народів.

Нумерація артикулів у розділах основного тексту надається за Дзя- линським списком. Додаткові артикули Слуцького списку, який появився дещо пізніше, надані у різночитаннях.

У тексті Статуту давньоруською мовою різночитання нумеруються за розділами і позначаються винесеними над строкою арабськими цифрами, починаючи з одиниці. Різночитання, які зустрічаються в розділі декілька разів, позначаються однією цифрою і у примітках вказуються лише перший раз. Якщо різночитання охоплюють групу слів, то вони позначаються з обох сторін однаковими цифрами, наприклад: ≪²¹~... ^_21». Списки у примітках позначаються початковими буквами їхньої назви (Замойських — 3., Фірлей- ський — Ф., Слуцький — C., Лаврентіївський — L.). З метою деякого спро­щення для кожного зі списків введене умовна постійна цифра, яка викори­стовується у всіх тринадцяти розділах Статуту у разі відсутності цього слова у данному списку: для списку Замойських — 5, Слуцького — 6, Фір- лейського — 7, Лаврентіївського — 8, Остробрамського — 9 (у даному ви­данні текст Статуту старопольською мовою не наводиться). Наприклад, у назві XII розділу «О грабежи и о навязки» прийменник «о» позначений цифрами 6 і 7, що говорить про його відсутність у назві цього розділу Слуцького і Фірлейського списків.

Слова «далі» і «немає», які найчастіше використовуються для короткого коментару різночитань, позначені, відповідно, позначками «...» і «—!». Знак «=#» означає повтор цього слова у рукопису, знак «*» — «так у тексті».

Дещо про принципи формування словника. Він включає майже всі слова, які містить текст Статуту 1529 р., всього, біля 1880 слів. Автори навмисно не внесли до словника низки слів, які протягом віків залишалися незмінни­ми. Слід підкреслити, що науковий переклад за своїми цілями і вимогами суттєво відрізняється від художнього. Тут важлива кожна дрібниця: поря­док слів, використання часток мови, розділових знаків тощо. Намагання ви­разити суть правової норми тільки сучасною літературною мовою неминуче призвело б до спотворення змісту оригіналу, самого духу законодавчого акту. Разом із тим, переклад не повинен бути аж занадто дослівним. Най­кращим він є тоді, коли вдається витримати правило «золотої середини»: зберегти і передати стиль оригіналу, не відходячи від тексту, і разом із тим дотриматись правил правопису мови, якою здійснюється переклад. Нашим додатковим завданням було більшою мірою зберегти при перекладі суто українські слова і вирази, яких у оригіналах списків Статуту 1529 р. досить багато. Деякі архаїчні слова не є притаманними сучасній українській мові, але затвердилися у історичній та художній літературі, і автори вважають за необхідне зберегти їх у тексті перекладу без змін.

До кожного слова у словнику надані розділи і артикули, в яких це слово зустрічається (номер розділу позначений римськими цифрами, а номер ар­тикулу — арабськими). Якщо таких слів у тексті багато, ставиться познач-

ка «та ін.». У деяких випадках до слів, які не мають прямого перекладу, у круглих дужках додаються пояснюючі слова, або їхнє термінологічне тлу­мачення.

Автори перекладу і укладачі словника плекають надію, що врахування вищезазначеного дало їм можливість максимально наблизити переклад до тексту оригіналу. Ще раз відзначимо: зроблено перший переклад, перша на­укова інтерпретація Статуту 1529 р. українською мовою. Хотілося б вірити, що книга, яка пропонується широкому загалу читачів, послужить стимулом для подальшого, більш інтенсивного вивчення питань, пов’язаних із Ста­тутом Великого князівства Литовського 1529 р., а досвід законотворен­ня наших предків буде використаний при реформуванні правової системи України.

Колектив авторського проекту висловлює щиру вдячність за цінні заува­ження і конкретну допомогу нашому литовському другу, професору С. Ла- зутці, колегам, рецензентам, видавцям — усім, без чиєї доброзичливої учас­ті ця праця не могла бути здійснена.

Примітки

¹ Maciejowski W. A. Historya prawodawstw Slowianskich. — Warszawa₁ 1856. — Т. І.—

S. 207.

² Липшиц Е. Э. Право и суд в Византии в IV—VIII вв. —JI., 1976. — С. 3.

³ Див.: Борисенок С. Списки Литовського Статуту 1529 р. // Праці комісії для виучу­вання історії західньо-руського та вкраїнського права. — K., 1929. — Вип. VI. — C 37.

⁴ Див.: Лазутка С. І Литовский Статут: Дис.... д-ра юрид. наук. — Вильнюс, 1973.— С. 132—167.

⁵ Див.: Борисенок С. Списки Литовського Статуту 1529 р. // Праці комісії для виучу­вання історії західньо-руського та вкраїнського права. — K., 1929. — Вип. VI —С. 40.

⁶ Статут Великого княжества Литовского 1529 года / Под ред. К. И. Яблонскиса.— Минск, 1960.

⁷ Див.: Лазутка C., Валиконите И., Гудавичюс Э. и др. Первый Литовский Статут: Тексты на старобелорусском, латинском и старопольском языках. — Вильнюс, 1991.—

T. 2, —Ч. 1.

⁸ Див.: Борисенок С. Списки Литовського Статуту 1529 р. // Праці комісії для виучу­вання історії західньо-руського та вкраїнського права. — K., 1929. —Вип. VI. — С. 35—109.

⁹ Див.: Максимейко Н.А. «Русская Правда» и литовско-русское право. — K., 1904.— С. 13.

¹⁰ Див.: Горбань М. Передмова // Левицький Op. По судах Гетьманщини. — Харків, 1930. — С. 22.

¹¹ Див.: Дядиченко В. А. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України кінця XVII-початку XVIII ст. — К„ 1959, —С. 316.

¹² Див.: Гуслистий К. Україна під литовським пануванням і захоплення її Польщею (з XIV ст. по 1569 р.)._—K., 1939. — С. 174.

¹³ Див.: Мишко Д. І. Соціально-економічні умови формування української народності. — K.. 1963.— С. 72.

¹⁴ Див.: Ткач А. П. Історія кодифікації дореволюційного права України. — К·, 1968.— С. 4.

¹⁵ Див.: Пащук А. Й. Суд і судочинство на Лівобережній Україні у XVII—XVIII ст. — Львів, 1967.— С. 73.

¹⁶ Статут Великого княжества Литовского 1529 года / Под ред. К. И. Яблонскиса. — С. 8.

¹⁷ Лазутка С. А. О некоторых особенностях графики и орфографии I Литовского Ста­тута // HT вузов Лит.ССР: История. — 1972. — XIII (I). — С. 87.