<<
>>

Ідеологія українського національного державотворення

Важливим чинником української иаціонально-дсмокрашчпої революції була діяльність українських політичних партій, програми яких відображали ідею української національної державності н шляхи її реалізації.

Оскільки соціалізм у найрізноманітніших його модифікаціях, починаючи з останньої третини XlX ст„ став провиною політичною ідеологією в громадській думці України (О. Mu- роненко), то на час революції українські політичні сили у переважній більшості були палкими прихильниками соціалістичної ідеї ісоціалістичної орієнтації суспільства.

Проте розвиток соціалізму як ідеології в тодішній Україні мав певні особливості. Дослідники української історії іДж. Mciic) щоло трактування соціалістичних ідей в Україні того часу зазначають, шо організоване українство революційної доби розумію co/|iathu як спробу моделювсінпя не держави, а самого cycniu>cnmi з а доішио- гпю держави. Державі при цьому відводилася роль інсірумсиїу для зламу сгарих структур. Соціалістична ідеологія, по супі, не пропонувала нічого конструктивного для моделювання маіібупіин держави. Вважалося, що армія, поліція - ue іііструмеїіін класового поневолення: досить знищити старі структури державност і й самі пособі зникнуть усі суспільні напруги.

У Цьому сенсі українські та російські соціалісти у баченні майбутньої соціалістичної держави стояли на засадннчо різппх пози- ціях. B Україні культсоціалістичного інтернаціоналізму приівів До того, що чимало українських соціалістів паві гь боялися думати про моделювання майбутньої української державності, оскільки пе- Рєбувалн під постійним тиском - як внутрішнім, так і зовнішнім. У програмах українських соціалістичних партій важ.шве місцс ла- ймали вимоги національно-територіальної авіопомн. Російські соціл-

лісти традиційно сприймали Україну як невіддільну частину Pocjj тому вони не могли поголитися з подібними вимогами українців Останніх же записували до стану дрібнобуржуазних елементіви контрреволюціонерів. Як наслідок - українські соціалісти почали всіляко відхрещуватися від звинувачень у сепаратизмі, самостій- ництві й лякалися навіть тіні незалежної Української держави.

Соціалізм в Україні у період Національно-демократичної рево, люції майже усі соціалістичні партії сприймали як ліберальні ідеї народного суверенітету та народовладдя, встановлення констип- ційного ладу, відповідності законів та підзаконних актів конституції заснування системи представницьких органів і місцевого самовря дування, скасування станових привілеїв, ствердження демократичних свобод людини і громадянина. Отже, в цілому соціалістичний лад розглядався українськими партіями як стан реального народо владдя, де б забезпечувалися незалежність України, національнсвід родження, права людини, добробут і висока культура громадян.

У складі Української Центральної Ради практично усі політичві партії (17 із 19-ти) сповідували соціалістичну ідеологію, однак передовсім лише у середовищі трьох домінуючих за доби Української Центральної Ради (а згодом - і Директорії УНР) політичних партій Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП), Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР) і напівліберальио Української партії соціалістів-федералістів (УПСФ) - дискутувалю соціалістичні моделі українськогодержавотворення.

Найбільш досвідчених партійних діячів мала УСДРП, але вони прагнула представляти дуже нечисельну суспільну групу - україномовних пролетарів. 1з інших двох партій — найсильнішою була УПСР Вона була побудована на базі селянського кооперативного руху УПСФ організувалася на основі Товариства українських поступовш (ТУП), до якої ввійшли переважно старі культурні і наукові діячі і вважалася найбільш прагматичним крилом українського руху.

Українські соціалісти-федералісти, як і всі соціалісти взагалі, вірили, шо соціалізм - це просто поширення демократії на сферу економіки. Спершу треба встановити громадські права за так званою моделлю «буржуазної демократії», а тоді з підтримкою тр>” дящої більшості населення забезпечити працюючих через розпоД'1 економічних благ від багатшої меншини до бідних та усуспільнеи ня засобів виробництва. Соціалісти ненавиділи «експлуататорі вважали неминучою їх протидію у формі так званої класової oo ротьби, були готові застосувати насильство проти «нетрудяЩ^' прошарків населення. Ta для соціалістів була просто неприйн*1 ною думка, що можуть виникнути серйозні сутички та кровопр0^ лиття між самими трудящими та їхніми соціалістичними предстае

никами. Вони щиро вірили, що «зліва» ворогів немає і не може бути. Ця політична культура зробила українських соціалістів дуже вразливими внутрішньо і відкритими для атак з боку російських революціонерів. Усередині українського руху це ставало приводом для постійних сварок, розколів та боротьби за імідж справжніх соціалістів за принципом: хто важливіший, хто більш революційний. Для російських радикалів, які у більшості своїй були налаштовані проімперськи, сприйняття такої політичної культури стало могутнім інструментом у боротьбі з національними рухами. Будь- хто в будь-яку мить міг бути оголошений націоналістом, реакціонером і на цій основі - піддаватися політичному остракізму.

Члени УСДРП вірили у повне усуспільнення (одержавлення) фабрик, заводів та еволюцію сільського господарства до великомасштабного суспільного рільництва. Сприймаючи, як і всі ортодоксальні марксисти, селянство як приречений дрібнобуржуазний прошарок, який капіталістичне фермерство неминуче витискає у небуття, вони вважали, що переділ землі і передача культурних маєтків до одно- осібника-селянина був би небезпечним реакційним кроком.

УПСР, навпаки, була партією свідомих селян і сільськогосподарських діячів, які поставили аграрну реформу на користь селянам у центрі своїх вимог. Як і російські соціалісти-рсволіоціонери, вони передбачали знищення приватної власності на землю й створення Земельного фонду, який контролювали б самі селяни і який мав би наділяти державні, церковні, поміщицькі землі одноосібникам. Вони вважали бажаним утворення великих зразкових господарств як осередків майбутнього соціалістичного господарювання, алс при цьому наголошували, що усі землі в Україні повннні перейти без викупу в користування до всього трудового народу, який порядкуватиме ними через сільські громади, волоспі, повітові, крайові та всеукраїнський земельні комітети, обрані трудовим народом на основі загального, рівного, прямого і таємного виборчого права. Історія свідчить, що УСДРП успішно блокувала цей проект УПСР, погодившись із ним лише у IV Універсалі.

Отже, провідною ідеологією українського національного державотворення за Центральної Ради був соціалізм. Провідні українські партії були партіями соціалістичного спрямування, а Українська Центральна Рада діяла як

<< | >>
Источник: Терлюк I. Я.. Історія держави і права України: Навчальний посібник,- K.,2011.- 944 c.. 2011

Еще по теме Ідеологія українського національного державотворення:

  1. 1. Державна влада як інститут конституційного права
  2. 1.2. Еволюція національного законодавства про надання послуг у сфері освіти в контексті європейського вибору
  3. Конституція України (28 червня 1996 р.)
  4. Розділ 7. Державна служба в українських регіонах Австрійської (Австро- Угорської) монархії (1772-1918 рр.)
  5. Історіографія курсу
  6. Конституція України Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.*
  7. Ідеологія українського національного державотворення
  8. Організаційно-правові основи діяльності українського повстанського руху
  9. ПЕРЕДМОВА
  10. § 1. Українська Центральна Рада - вищий представницький орган УНР
  11. § 3. Верховна Рада Української РСР
  12. «ДРУГА» УКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА (період Директорії)
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -