Генезаміст і її зв’язок із німецьким правом

Це одна з найгос- тріших історіографічних проблем, яка проявляється і в українсько- польських, і в польсько-німецьких дискусіях істориків. Так, С. Кутшеба відкидає еволюційність розвитку польських міст: «Вони з’являються як вже повністю сформовані організації.

Польська історична наука розвивалась у суперечках із німець­кою історіографією і, намагаючись викрити ідеологічні моменти, іноді впадала в іншу крайність і так само далеко відходила від об’єк­тивності висвітлення проблеми.

Для розвитку в польській історіографії питання німецької коло­нізації досить багато зробив К. Тименецький. Свою наукову діяль­ність він розпочав цікавою статтею про початки польських міст, де повністю відкидав колонізаційну теорію⁹¹. Продовжуючи дослід­ження в цій галузі, польський історик розглядав поморські підгород­дя як поселення міського типу, відсуваючи таким чином виникнення польських міст до X—XIII ст.⁹², тобто ще до німецької колонізації у цьому регіоні. Він вказував на необхідність розрізняти німецьку колонізацію як міграційну проблему та колонізацію нових земель і поширення певних господарчо-правових норм, що отримало назву «поширення німецького права». Крім того, К. Тименецький вивчав поширення німецького права насамперед на селі та становище німецьких колоністів у польських містах⁹³.

Проблема німецької колонізації та міського самоврядування віддавна в польській історіографії була побудована на полеміці з німецькими істориками⁹⁴.

Активно працював над проблемами німецької колонізації та маг­дебурзького права у містах Польщі Оскар Лянґе, що знайшло відображення, зокрема, в чималій розвідці про локацію велико- польських міст на німецькому праві в середні віки. Одним із основ­них постулатів цієї роботи є спроба довести ранню правову локацію низки польських міст. Цікаво, що саме тут О. Лянґе, хоч і нерішуче, але таки відкидає популярний тоді в польській історіографії формально- правовий підхід до міст, який, до речі, активно пропагував С.

З ·

на виникнення міст у Польщі, одне не підлягає щонайменшому сум­ніву, що для деяких польських міст колонізація була елементом надзвичайно важливим, якщо не найважливішим... Загалом при розгляді генези міст слід розрізняти дві точки зору, відповідно до існування розбіжностей щодо самого поняття «місто». Перша точка зору — економічна, за якою місто розглядається як сукупність його мешканців з огляду на їхнє заняття і торгівлю. Друга — правнича, яка розглядам місто як організацію общини, яка посідає міське право. Правовий і економічний підходи не завжди накладаються, що часто дає привід до дискусій. В такому разі, при розгляді міст із еконо­мічної точки зору значення німецької колонізації для польських міст може бути спірним. Інша річ, при розгляді генези польських міст із правового погляду, де цей вплив є абсолютно очевидним: німецька колонізація принесла з собою до Польщі міське право, якого Польща досі не знала, а без міського права немає міст у повному правовому сенсі цього слова...»⁹⁸. Отже, прагнучи позбутись абсолютизації правового підходу до генези польських міст, О. Лянге все ж частково залишається на його позиціях. Подібна позиція присутня і в укра­їнській історіографії, правда вона не так чітко сформульована (Серафим Юшков).

Вихідними положеннями концепції Стефана Еренкройца щодо ролі і значення магдебурзького права в історії польських міст стали твердження, що польські землі розвивались за загальноєвропейсь­кою схемою, міста існували тут і до німецької колонізації, причому міста з досить високим рівнем культури і своєрідною організацією, яка на певному історичному етапі вимагала змін. «Замість того, щоб довший час поволі, крок за кроком виробляти новий устрій, який був би для міст уже на часі, скористались з досвіду німців. Тоді-то німецькі міщани опанували всі нові міста...»⁹⁹. Цікаво, що, подібно до українських дослідників, які в основному відкидають абсолюти­зацію цивілізаційної місії польської та німецької колонізації щодо українських земель, польські вчені, і серед них С.

В полемічному запалі дослідники іноді вдавалися до крайнощів. Типовим для такого роду писань було твердження М. Яблонського: «Вони (німці — Т.Г.) принесли з собою зародки вищої культури, створили процвітаюче міське населення, започаткували ремісничу та промислову діяльність, але, поряд із тим йшло посилене поніме­чення вищих класів, і серед вдумливіших сучасників зароджувалось побоювання щодо тієї ролі, яку можуть відіграти ці вихідці з царства кулачного права у випадку війни з Німеччиною. Впровадження ні­мецького елементу виявилось згубним для Польщі, особливо з внут­рішнього боку: воно принесло повне спотворення національного слов’янського характеру»¹⁰⁰. Роботу М. Яблонського слід сприймати з певним застереженням, бо написана вона була в період Першої Світової війни, а це, очевидно, і спричинило різкість автора у став­ленні до німецького впливу і вияву його в культурі. Такі книги не робили погоди в науці, але певною мірою формували тогочасний ідеологіч­ний клімат навколо проблеми.

На думку російського дослідника В. Пічети «90% [міст], які на думку німецьких істориків, були начебто засновані німецькими колоністами в XIII—XIV ст., фактично були старими зруйнованими польськими містами..., були не лише центрами управління, а й ре­месла та торгівлі. Всупереч твердженням німецьких істориків, у містах переважало польське населення, а не німецьке... Цехи в польських містах теж виникли не в результаті рецепції магдебурзь­кого права. Так, у Кракові воно було запроваджене в 1244 р., в той час, як цехи в окремих галузях сформувались там лише в XV ст. Статути цехів, що з’явилися в XVI ст., дійсно були складені за ні­мецьким зразком. У внутрішній організації цехів В. Пічета не знахо­дить яких-небудь принципових відмінностей польського цеху від західноєвропейського»¹⁰¹.

Один із відомих польських істориків старшого покоління С. Пєкарчик з приводу ролі міського самоврядування у процесі ви­никнення і розвитку міст зазначав, що «не можна забувати, що вплив колонізації був лише одним із багатьох чинників, які формували структуру міст, і, незалежно від нього, місто під впливом низки ін­ших чинників йшло б подібним шляхом розвитку»¹⁰².

На наших теренах проблема генези міст перепліталася з питан­ням зв’язку міст-магдебурґій з містами Давньої Русі. Тут до речі згадати про своєрідну паралель між руським вічевим ладом і систе­мою міського самоврядування на магдебурзькому праві в українсь­ких та білоруських містах доби середньовіччя, яку заповзято проводили деякі автори¹⁰⁴. Цій проблемі присвячувались і окремі розвідки. Зокрема, сучасний київський дослідник А. Гурбик твер­дить, наче вічеві традиції продовжували існувати в містах України і в нових історичних умовах у XIV—XVI ст. і проявились у таких елементах маґдебурґії, як колективне щорічне обрання бурмистрів і райців міста¹⁰⁵ (хоч далі автор, заперечуючи сам собі, підкреслює, що саме магдебурзьке право сприяло нівеляції традиційних вічевих основ міського життя України). В контексті оцінки маґдебурґії на теренах України як прогресивного чи регресивного моменту в плані демократизації політичного життя, порівняно з попереднім періодом історії, А. Гурбик слідом за С. Юшковим, В. Пашуто, В. Яніним, П. Толочком підкреслює, що насправді немає вагомих підстав вважа­ти віча епохи раннього середньовіччя формою широкого народо­владдя, бо «загальноміські віча X—XIII ст. хоча і збирали інколи більшість горожан, все ж переважно відображали інтереси феодаль­ної знаті»¹⁰⁶. Ба більше, С. Юшков цілком слушно зазначає, що «власного міського урядування, тобто самоврядування, міста не мали. Ні в юридичних, ні в літописних пам’ятниках ми не знаходимо згадки про таку чисто міську, «бюргерську» адміністрацію в IX— XI ст. Навіть у Новгороді городяни перебували у віданні загальної адміністрації — посадників і тисяцьких.

Заснування давньоруського міста. Мініатюра з Родзивнлівського літопису

не перетворює їх у постійний орган. Навіть новгородське віче істо­рик розглядає як «феодальний орган влади, а не орган широкої торго­вельно-промислової демократії»¹⁰⁸.

Дещо відмінною була думка Михайла Тихомирова, висловлена на науковій сесії історичного факультету МДУ, присвяченій проблемі середньовічного міста у всесвітньо-історичному плані (23—-24 травня 1945) у доповіді «Давньоруські міста X—XIII ст. (до монгольського завоювання)». Підкреслюючи схожість історичного розвитку міст, він, зокрема, зазначав, що у політичному житті міст Київської Русі спостерігалась тенденція до самоврядування, яке забезпечувалась шля­хом угоди з князем. Однак вічевий устрій набув повного розвитку лише в небагатьох містах — Новгороді, Пскові, Полоцьку, Смоленську¹⁰⁹.

Натомість М. Довнар-Запольський цілком слушно, на мою дум­ку, вважає, що проведення чіткої паралелі між вічевим ладом Русі і магдебурґією литовсько-польської доби очевидно не зовсім виправ­дане історично і базується на доволі поверховому погляді на систему цих правових норм, хоча сама теза про наявність політичного і еко­номічного підґрунтя маґдебурґії в українських містах не позбавлена історичної основи¹¹⁰. Ба більше, білоруський дослідник 3. Кописський намагається прослідкувати своєрідну історичну необхідність пере­ходу від вічевих традицій до маґдебурґії, підкреслюючи, що вічевий лад відповідав тому етапу в історії міст, коли вони в економічному відношенні мало відрізнялись від сільських поселень, а з посилен­ням у містах концентрації ремесла і торгівлі, тобто із зростанням економічної самостійності міщан, вони посилюють боротьбу за політичне оформлення цієї самостійності.

Таким чином, прямий правовий зв’язку міст-маґдебургій із містами Давньої Русі заперечується, хоча й нині окремі дослідники повер­таються до цієї концепції, причому серед них такі поважні, як Микола Котляр, перу котрого належить твердження: «...Запровадження магде­бурзького права у Києві в XV ст. слід розглядати значною мірою як вияв давньоруської традиції самоврядування і як наслідок прагнення городян до збереження своїх вольностей»¹¹¹. Однак факти, чи радше гіпотетичні умовиводи з розрізнених свідчень літописів, на які спирається історик, не дають достатніх підстав для такого висновку.