Демократичність норм магдебургії
— це одне із найпопу- ляриіших питань української історіографії німецького права, і, разом з тим, одне з найменш розв’язаних. Магдебурґія, за І. Шараневичем, відзначалась чималим демократизмом: «Право магдебурзьке розтягалось на всіх жителів, що жили внутрі міських укріплень (це явна неточність, бо для цього необхідно було в індивідуальному порядку набути міського права112 — Т.
Г), були виключені з-під влади і юрисдикції королівських урядників і судів. Містами управляли вибрані на загальному засіданні жителів міських ради міст, а вибрані судді, так звана лава, виконувала кари, які рада міста вводила в дію»113. Проявом саме демократизму системи самоуправління в українських містах, на думку І.Шараневича, було не лише співжиття різних націй, але і мирне співіснування різних правових норм для кожної з них. Ба більше, хоча «король Казимир, надаючи Львову право магдебурзьке, зніс устави руські, оскільки ті становили загальне правило, однако за своїм розумінням не накидав нікому ніяких устав, заохочуючи кожному народові свої права і устави, так лишив саме у Львові кожному міщанинові залишатися при магдебурзькому праві, або при правах своїх громад, так Русинам, Вірменам, Сарацинам, як і Жидам і Татарам»114. Але і це вірно лише частково, бо хоч права окремих громад і були збережені, та ці громади і ґміна були далеко не в однаковому становищі. Крім того, одного лиш бажання набути громадянство того чи іншого міста було недостатньо, процес цей був тривалим і нелегким, бо право магдебургії було пов’язане не тільки з певними обов’язками міщан, але і з певними привілеями і поступками на їхню користь.Опосередковано автор підкреслює демократизм магістратського типу самоврядування на прикладі братств, які виникали у містах, обдарованих магдебурзьким правом, і перебували у тісній взаємодії з існуючими органами державного управління. «Автономія, чи самоуправління братства Успенського у Львові, а також інших братств церковних на Русі була лише подальшою консеквенцією більш чи менш розвинутої свободи громадянських корпорацій...»"5. Думка спірна, але не позбавлена певної рації, адже такі органи, як братства, могли існувати лише в суспільстві з певним рівнем якщо не демократії, то принаймні демократичної свідомості маси населення, а вона може сформуватись лише в ході історичного розвитку, бо боротьба за розширення будь-яких прав може виникнути не просто там, де ці права утискають, а там, де існує усвідомлення необхідності та законності розширення цих прав, тобто, де сформована певна культура демократичного політичного мислення.