Джерела права. Основні риси цивільного, кримінального та процесуального права. Литовські статути: зміст, значення.
Розглядаючи право, що діяло на українських землях в цей період, слід враховувати особливості та своєрідність становища самої України.
До найвідоміших джерел права литовсько - руських періоду слід віднести:
- звичаєве право;
- “РуськуПравду”;
- привілеї (приватні закони литовських князів).
Поділялися на:1) загальноземські - надання великим князем пільг окремим
фізичним особам, суспільним станам, містам, монастирям, церквам. Серед них: а) Шляхетський привілей Ягайла 1387 р. - забороняв католикам одружуватися на православних, доки останні не перейдуть у лоно римської церкви; б) Городельський привілей 1413 р.; в)
Гродненський 1432 р. та Трокський привілей 1434 р - їх змістом було повернення політичних та майнових прав українській та білоруській аристократії в разі прийняття ними католицизму;
г) Віленський 1457 р. - урівнював литовську та українську шляхту у правах з польською.
2) обласні (уставні грамоти) - з кінця XIV ст. надавалися землям, воєводствам.
У другій половині XVct. з'являються збірники законів, які інколи називають кодексами. Першою спробою кодифікації литовсько - руського права став Судебник Казимира IV (1468 р. м. Вільно, 25 артикулів). В основу збірника було покладено звичаєве право та судову практику з кримінальних справ.
Своєрідним джерелом права є Литовська метрика - документи і матеріали князівської канцелярії, які містили законодавчі акти, судові вироки, декрети.
Проте, найвизначнішою пам’яткою права цього періоду, безумовно, є Литовський статут у трьох редакціях 1529, 1566, 1588 років - це найбільш відомі кодекси феодального права ВКЛ, що діяли й на інкорпорованих українських землях.
Перший Литовський Статут 1529р. -13 розділів, 264 статті:
- перший розділ - про верховну владу і її стосунки з населенням;
- другий розділ - про організацію військової служби;
- третій розділ - про шляхетські вольності;
- четвертий розділ - про суддів та суди;
- п’ятий - тринадцятий - окремі інститути цивільного і кримінального права та порядок судопровадження.
Цей статут насамперед захищав інтереси великих магнатів.
Другий Литовський Статут 1566 р. - законодавчо оформив “шляхтизацію ” суспільно - політичного устрою ВКЛ. Складався з 12 розділів і 366 артикулів:
- окрім гарантій на попередні вольності, значно розширився розділ про шляхетські вольності і кримінальні злочини;
- закріплював представництво шляхти на сеймах;
- поділ влади між великим князем і сеймом;
- право магнатам і шляхті вільно розпоряджатися своїми землями та підданими.
Третій Литовський Статут 1588 р. - найдосконаліший з усіх. Складався з 14 розділів, 488 артикулів, діяв не тільки у ВКЛ, але й на українських землях, що відійшли до Польщі.
- це класичний кодекс феодального права, що всебічно регулював найважливіші суспільні відносини того часу;
- юридично запровадив кріпосне право в Литві, Білорусії, Брацлавщині і Придніпров’ї. За селянами зберігалося право володіння тільки рухомим майном. Строк розшуку біглих селян - з 10 до 20 років.
Водночас, третій Литовський Статут закріплював і прогресивні положення:
- єдність права для всіх громадян, хоч воно не було рівним для всіх громадян;
- декларував обмеження влади монарха законом;
- відмежовував судову владу від адміністрації.
Отже, Литовські Статути протягом майже чотирьох віків відігравали важливу роль у правовій системі України. Народними масами вони традиційно розглядалися як найважливіші джерела “давніх прав”, своєрідна противага ’’новині”, що нав’язувалися з боку Росії чи інших прогресивних сусідів.
Водночас правова неврегульованість окремих сфер суспільних відносин вимагала від законодавця термінового забезпечення наявних прогалин. Цю нішу заповнювали ’’устави” та “ухвали”, що і мали на меті впорядкування окремих фінансових та економічних питань. Серед цієї групи джерел права слід виділити ’’Устава на волоки”, ухвалені Сигізмундом ІІ Августом у квітні 1557р., що передбачали:
- проведення аграрної реформи;
- введення трьохпільної системи;
- запровадження єдиної системи землеподілу;
- значно обмежувала право переходу селян і закріплювала низку натуральних повинностей;
- позбавляла селян володіти власною землею, це право переходило до феодала;
- запровадила нагляд за селянами дрібної адміністрації, що знівелювало роль сільської громади.
Серед рецепійованих (запозичених) іноземних джерел в Литовсько-Руській державі слід виділити магдебурзьке право.
Вищезазначені та інші джерела містили правові норми з різних галузей права. Проте, як і в попередні періоди, у XIV-XIIV ст. основним правовим інститутом залишалося право власності.
Право власності - види: а) великокнязівська, б) магнатська, в) шляхетська, г) церковна, д) селянська власність.
Об’єкти власності:
- нерухомі (земля, будівлі, ліси);
- рухомі (всі інші рухомі речі).
Характерні риси: а) земельна власність усіх видів була недоторканою (були і винятки); б) право володіння підтверджувалося грамотою чи давністю часу; в) обов’язок кожного землевласника відбувати військову повинність.
Зобов’язальне право - відомі договори: договір купівлі - продажу, договір оренди, договір обміну, дарування, застави.
Гарантії виконання зобов’язань: присяга, застава, порука. Характерні особливості:
- натуральне господарство більш використовувало договори обміну і дарування;
- провідною формою забезпечення виконання зобов’язань була застава, особливість заставного володіння в Литовсько-Руській державі - в заставу могли передаватися не лише особисті майнові права, а й державні посади (староста, міський війт);
- заставлену нерухомість дозволялося передавати у спадщину як за законом, так і за заповітом;
- рухомими речами дозволялося тільки володіти, але не користуватися;
- договір застави рухомого майна укладався на невизначений термін.
Спадкове право, характерні риси:
1) особи, що за законом мали право на спадок: діти, брати, сестри, батьки, інші кровні родичі;
2) особи, позбавлені права спадку за законом: донька, яка вийшла заміж без згоди батьків чи опікунів; вдова шляхетського роду, що без батьківської згоди вийшла заміж за простолюдина; незаконнонароджені діти; діти державних злочинців.
Розрізнялося материнське (порівну між всіма дітьми) та батьківське (у спадок лише синам, а дочкам - ¼ майна) спадкування.
Шлюбно-сімейне право.
Умови для набрання шлюбу законної сили:- згода батьків;
- публічність укладення шлюбного союзу;
- сплата подружжям грошового податку владі.
З XVI ст. - узаконюється форма церковного шлюбу.
Умови за яких надавався дозвіл церкви на розлучення:
а) перелюбство;
б) тривала та невиліковна хвороба одного з подружжя.
Кримінальне право.
Види злочинів: проти віри, проти життя, проти сім’ї, проти моралі, проти держави, майнові злочини (крадіжка, пограбування, розбійний напад, знищення або спалення майна), замах на життя особи та її майно.
Види покарань: грошові стягнення (головщина, ґвалт, вина, шкода), фізичні та матеріальні покарання (смертна кара, членоушкодження, тюремне ув’язнення, позбавлення прав, позбавлення честі).
Види доказів: особисте зізнання, письмові документи, огляд місця злочину, свідки, присяга, жереб, зізнання під час тортур.
Таким чином, у феодальній державі правова система безпосередньо залежала від станового ладу суспільства, захищаючи, насамперед, інтереси панівних соціальних груп.
5.