Джерела та основні риси права:
Характерні особливості:
по - перше, незмінною, яка і в перш. пол. XIX ст., залишалась головна мета - втягнути Україну в орбіту російського законодавства, остаточно ліквідувати особливості українського національного права;
по - друге, функціонуюча імперська система права у зв’язку з реформами 60 - 70 - х років XIX ст.
зазнала значних змін (зокрема, поява фабричного законодавства тощо).по - третє, половинчатий характер ряду реформ, контрреформи 80 - 90 - х років XIX ст. зберегли цілий ряд архаїчних феодальних норм (нпр., збереження приватної власності на надра за власниками землі; авторське право тощо).
3.1. джерела права.
1. Основним джерелом права у пореформений період продовжувало залишатися «Повне зібрання законів Російської імперії» (далі - ПЗЗ) (1830 р., містило 40 т. законів (30 920 актів) і 6 т. додатків; охоплювало законодавство з 1649 - по 1825 рр.).
Реформи 60 - 70 - х роках зумовили істотні зміни у чинне законодавство, зокрема у публікації другого та третього видань ПЗЗ.
1. Нове законодавство включалося і в «Звід законів Російської імперії» (далі - ЗЗ) 1835 р. (15 т., систематизований за галузями права). На початку XX ст. ЗЗ складався з 16 томів, що поділялися на частини, до складу яких входили 86 приватних зводів або окремих законодавчих актів, що називалися «установами», «статутами», «положеннями», «правилами» тощо.
2. «Уложення про покарання кримінальні та виправні» (2224 ст.) - кримінальний кодекс.
3. «Положення» про реформи суду, поліції, селянську, міську, земську.
4. «Сільський судовий статут».
5. «Військовий статут про покарання» (1875 р.).
6. «Військово - морський статут про покарання» (1886 р.).
7. «Зібрання узаконень і розпоряджень уряду» (з 1863 р., двічі на тиждень; збірник відомчих розпорядчих актів).
8. «Кримінальне уложення» (1903 р., використовувалося
частково).
9.
«Статут кримінального та Статут цивільного судочинства» (з 1864 р.)10. На підставі фабрично - заводських законів формується трудове законодавство і галузь трудового права.
11. «Положення про заходи охорони державного порядку та громадянського спокою» (1881 р.) і «Тимчасові правила» про пресу, зібрання, спілки, товариства поклали початок адміністративному праву.
12. Норми звичаєвого права (у практиці волосних судів).
13. Канонічне (церковне) право.
Отже, у царській Росії, у зазначений період, діяло цілий ряд джерел права, бракувало лише законності, якої в умовах самодержавства дотриматися було дуже важко.
3.2. цивільно - процесуальне право.
Джерелом цивільного права слугували 4 книги 10 т. «ЗЗ», з яких т. 1 - норми сімейного права; т. 2 - право власності і володіння; т. 3 - спадкове і зобов’язальне право; т. 4 - договірне право У цивільному процесі діяв «Статут цивільного судочинства» (далі - СЦС).
Характерні риси цивільного права:
- цивільне законодавство вирізняло правоздатність та дієздатність особи, об’єкт і суб’єкт цивільних правовідносин, фізичних та юридичних осіб;
- законодавство відрізняло правоздатність від дієздатності як здатність особисто здійснювати своє право. Повна майнова дієздатність наступала з 21 року. На обсяг дієздатності особи впливала і стать;
- остаточно сформувалося поняття юридичної особи (класифікували на публічні і приватні). Виникали юридичні особи двома способами: а) юридична особа публічного права в силу закону або дій органів влади; б) юридична особа приватного права - за бажанням учасників. Юридична особа мала право володіти майном, укладати угоди, водночас, закон забезпечував державний контроль за їх діяльністю;
- право власності - набуває розвитку принцип дедалі меншої обмеженості права власності. Закон називав ознаки права власності - винятковість і незалежність від сторонніх осіб. Найважливіша ознака права власності полягала в поєднані володіння, користування і розпорядження;
- цивільне право визнавало поділ речей на рухомі (земля, будинки, ліс, заводи, фабрики тощо) і не рухомі (цінні папери, капітали, одяг, меблі).
Речі поділялися на: а) рядові і придбані; б) подільні і неподільні; в) споживчі і неспоживчі; г) замінні і незамінні; д) тлінні і нетлінні; е) вилучені з обороту і не вилучені. Отже, використовувалися усі основні критерії класифікації речей, що застосовувалися з часів Риму;- досить детально регулювалося зобов’язальне право (ст. 568 - 1553). За законом зобов’язання між особами виникали як за волею сторін, так і поза їх волею (в силу закону). Регулювалися питання припинення зобов’язань (виконання; заміна зобов’язання іншим; давністю; смертю сторони; закінченням строку; злиттям суб’єктів права і ін.);
- договором визнавалася свідома і вільна угода двох або більше осіб, що встановлювала між ними обов’язкове юридичне відношення. Важливе значення приділялося забезпеченню договорів (способи:
а) завдаток; б) неустойка; в) поручительство; г) застава)).
Цивільний процес будувався на таких загальнодемократичних засадах: а) відокремлення суду від адміністрації; б) гласність;
в) усність; г) змагальність; д) рівність сторін перед судом; е) участь у процесі адвоката.
Характерна риса - вся ініціатива у процесі належала сторонам, а не суду.
Цивільний процес охоплював три порядки провадження справ (три види судочинства) у цивільних судах: 1) позовне; 2) виконавче; 3) охоронне. СЦС визначав порядок апеляційного і касаційного провадження. Апеляційною інстанцією для перегляду одноособового рішення мирового судді був з’їзд мирових суддів, а для окружного суду - судова палата.
Оскарження рішення другої інстанції було можливим тільки у касаційному порядку. Рішення, що набули законної сили, приводилися до виконання через судового пристава.
3.3. сімейні правовідносини.
Сімейне право - сукупність правових норм, що регулювали відносини, які виникали із сімейного союзу.
• регулювало відносини, що охоплювали: а) шлюбний союз;
б) союз батьків і дітей; в) опіку і піклування;
• умови дійсності шлюбу: а) обопільна згода сторін; б) вік (чол. 18 - 80 рр.; жін. 16 - 80 рр.); в) згода батьків обох наречених;
г) обов’язкове вінчання для християн;
• умови розірвання шлюбу: а) перелюбство; б) нездатність до шлюбного життя; в) покарання судом; г) тривала відсутність;
• подружні обов’язки поділялися на особисті і майнові, діти на законних і незаконних;
• опіка і піклування встановлювалися над: а) особами малолітніми і неповнолітніми; б) безумними і божевільними;
в) глухонімими і німими; г) марнотратами; д) майном безвісно відсутніх.
3.4. кримінально - процесуальне право;
Кримінально-процесуальне право регулювалося цілою низкою джерел (15 т. ЗЗ, який містив Кримінальне уложення з 775 ст. - перший в історії права Росії та України кримінальний кодекс та ін.).
• Кримінальне уложення 1903 р. поділялося на загальну й особливу частини.
• Кримінальні правопорушення поділялися на: а) злочини та проступки; б) навмисні та ненавмисні;
• Злочин - конкретний акт поведінки особи, дія або бездіяльність, а не думки та умонастрої.
• Регулювалися питання: а) відповідальності за підготовку до злочину; б) замах на злочин; в) намір учинити злочин; г) співучасть у злочині; д) звідників, спільників, підмовників, пособників і ін.
• Враховувалися професійність, рецедив, стан злочинця.
• Покарання - більше 100 видів, поділялися на:
• а) основні (домашній арешт; нагляд поліції; штрафні роти; тюрма; заслання в Сибір; каторжні роботи; смертна кара (повішення); виправно - трудовий дім; грошовий штраф);
б) замінні;
в) додаткові.
• Класифікація злочинів, склад яких передбачав до двох тисяч.
Головні злочини: а) проти віри (59 статей встановлювали суворі покарання); б) проти порядку управління; в) службові злочині;
г) проти державних і земських повинностей; д) проти майна і доходів казни; е) проти суспільного устрою; є) проти майна; ж) життя;
з) здоров’я, честі і свободи приватних осіб, проти прав родини; й) проти власності.
• Окрім кримінальних, діяла й система виправних покарань.
• Не підлягали кримінальній відповідальності:
- діти віком до 7 років;
- божевільні (неосудні особи);
- хворі чи в припадку нестями;
- враховувалися наслідок помилки чи обману, непоборна сила, необхідна оборона.
Пом’якшували покарання: а) особам від 17 до 20 років (смерть заміняли каторгою); б) заборона смертної кари до дітей з 7 до 17 років (ув’язнення від 8 до 20 років).
Отже, кримінальне законодавство було досить високого рівня досконалості з погляду законодавчої техніки; не поступалося кримінальним кодексам зарубіжних країн; закріплювало передові ідеї кримінального права.
Недоліком було те, що ці ідеї не були реалізовані у повному обсязі.Кримінальний процес.
1. Введені демократичні засади: презумпція невинності;
попереднє розслідування; гласність; усність; змагальність судочинства; гарантії прав підсудного на захист; участь у процесі адвоката; суд присяжних; об’єктивна, всебічна оцінка доказів; апеляційний і касаційний порядок скарження вироків.
2. Судова реформа стала найрадикальнішою, новаторською і технічно найуспішнішою з усіх реформ.
3. Розглядалися кримінальні справи:
а) у мирових судових установах (мировими суддями і повітовими з’їздами мирових суддів);
б) у системі загальних судових місць.
4. Діяла змішана форма судочинства, за якою кримінальне провадження здійснювалося у двох формах: а) негласна, письмова (не знала рівності сторін попереднього розгляду); б) судовий розгляд (на демократичних засадах).
4. Вироки, що набули законної сили, виконувалися під прокурорським наглядом.
Таким чином, судова реформа 1864 р. внесла багато демократичних засад, водночас, з часом обмежувалася гласність судового процесу (з 1872 р.), залишалися у незмінному вигляді правила і положення судових статутів, що мали недемократичний характер та інші правові акти, що деформували судовий кримінальний процес.
3.5. спадкове право.
Спадковому праву законодавство приділяло велику увагу (напр., 330 ст. ЗЗ).
• Закон передбачав успадкування за заповітом і за законом.
• Передбачалися заходи охорони спадкового майна.
• Законодавство визначало умови чинності заповіту, порядок складання, порядок затвердження заповіту.
• Успадкування за законом передбачалося у таких випадках:
а) померлий залишив родове майно; б) спадкодавець не залишив заповіту щодо набутого майна; в) залишений померлим заповіт визнавався судом недійсним; г) власник позбавлявся усіх прав стану;
д) чернець не розпорядився своїм майном до свого постригу в ченці;
е) безвісно відсутній не зробив заповідального розпорядження.
• До успадкування за законом призов родичів спадкодавця відбувався в порядку близькості спорідненості.
• Норми визначали і частку виморочного майна, яке з’являлося у разі відсутності спадкоємців, або їхньої відмови. Таке майно йшло державі або тим установам, де працював покійний.
3.6. фабрично - трудове право;
Законодавчі акти:
1) «Положення про гірничозаводське населення гірничих заводів відомства міністерства фінансів» (8.03.1861 р.):
- на казенні підприємства робітники бралися за наймом і на добровільних угодах.
2) «Тимчасові правила про наймання робітників» (31.03.1861 р.):
- у випадку каліцтва подвійну плату за увесь період найму;
- наявність лазаретів на підприємствах з понад 1000 чол. (на 40 ліжок).
3) «Тимчасові правила для наймання сільських робітників і службовців» (1.04.1863 р.):
- розрахункові книжки;
- стягнення за пошкодження ввіреного робітникові майна, за самовільне відлучення тощо.
1 червня 1882 р. вступив у дію перший фабрично - заводський закон «Про малолітніх, працюючих на заводах, фабриках і мануфактурах», ним передбачалося: а) заборона працювати для дітей віком до 12 років; б) підлітки 12 - 15 років - не більше 8 год. між 05 і 21 годинами; в) заборона дитячої праці «у неділю і високоурочисті дні»; г) на шкідливих виробництвах праця дітей до 15 років заборонялося; д) власники зобов’язувались надавати можливість підліткам відвідувати школи; е) за виконанням постанов наглядала особлива фабрична інспекція.
З червня 1885 року - Закон «Про заборону нічної праці неповнолітнім і жінкам на фабриках, заводах і мануфактурах» - містив дві статті: 1) заборонити у вигляді досвіду на три роки нічну працю для жінок і підлітків, які не досягнули 17 р.; 2) за три роки міністерства фінансів і внутрішніх справ мали опрацювати всі ці питання.
З червня 1886 року - затверджено «Правила про наймання робітників на фабрики, заводи і мануфактури» і «Особливі правила про взаємні стосунки фабрикантів і робітників».
2 червня 1897 року - під черговою хвилею робітничого руху прийнято закон «Про тривалість і розподіл робочого часу в закладах фабрично - заводської промисловості» - обмежував тривалість
робочого дня у фабричній і гірничій промисловості 11,5 год.; військового відомства - 10 год. і встановлював обов’язковий
недільний і святковий відпочинок.
У цілому, законодавство у цій царині не привело до істотних змін умов життя і праця робітників; і все ж факт появи в імперії законів свідчив про певні успіхи робітничого руху.