Висновки до Розділу 2.

У світі спостерігається тенденція зміщення основного акценту в управлінні лісовим господарством від виробничих функцій до природоохоронних, тобто збереження біологічного різноманіття, захисту та багатоцільового використання лісів.

Це у свою чергу потребує удосконалення функцій державного регулювання і державного контролю у сфері ведення лісового господарства виходячи із особливостей цілей публічного управління й трансформації засобів, методів і предмету адміністративно-правового регулювання. З’ясовано, що удосконалення адміністративно-правових норм діяльності суб’єктів державного контролю у лісовому господарстві в Україні повинно ураховувати ряд основних системоутворюючих факторів пов’язаних із принциповими нормативними положеннями міжнародно-правових актів у сфері сталого екологічного, економічного й соціального розвитку людини і суспільства.

У більшості країн де впроваджуються принципи концепції сталого розвитку надається особливе значення функціям планування лісогосподарської діяльності, заходам стимулювання щодо екологічної діяльності через цілеспрямовану податкову, інвестиційну, економічну іншу політику. Також необхідним для перспектив удосконалення відносин організації адміністративно-правового регулювання державного контролю у сфері ведення лісового господарства України є досвід конституційно- правового регулювання використання прав власності на природні лісові ресурси у різних країнах. Адже згідно із нормами Конституції України, а рівно як і норм більшості сучасних конституцій європейських країн правовий режим, наприклад, приватної власності юридично утворює публічно- обов’язкові умови для власників виконувати норми адміністративного і екологічного законодавства у процесі володіння і користування природними у т. ч. лісовими ресурсами. Це у свою чергу надає можливість раціонально будувати систему адміністративно-правових норм у сфері державного контролю починаючі від системи правових норм самоконтролю громадян, неурядових суб’єктів публічного управління і завершуючи удосконаленням конституційно-правових норм.

У результаті аналізу зарубіжного досвіду країн виділені наступні положення позитивного досвіду законодавчого унормування у сфері ведення лісового господарства, що можуть бути впроваджено в законодавство України:

- значна частка приватної власності на ліси у європейських країнах;

- державний орган державного контролю також здійснює функції екологічного моніторингу і отримана інформація розміщується у вільному доступі баз даних для громадян;

- на рівні регіонів, з урахуванням його перспективного розвитку, розроблені регіональні лісові програми;

- сертифікація лісів здійснюється за участю організацій, що представляють інтереси різних груп населення;

- сертифікаційні органи проводять аудит з метою перевірки та оцінки ведення лісового господарства;

- здійснюється законодавче закріплення норм фінансування сталого розвитку лісів, з метою сприяння розвитку системи екологічного менеджменту у приватних лісах і використанню деревини для виробництва енергії;

- організація і ведення лісового господарства на принципах роздільного виконання функцій управління та ведення господарства. Функції управління, у т.ч. контролю виконують органи державного управління. Лісогосподарську діяльність щодо охорони, використання і відтворення лісових ресурсів здійснюють суб’єкти підприємництва;

- основні повноваження по розпорядженню державними лісами делеговані неурядовим організаціям.

Найбільш цінним для науки і практики удосконалення контрольно- наглядових відносин у лісовому господарстві є адміністративно-правове забезпечення первинних цілей такої діяльності, якими є отримання об’єктивної та достовірної інформації про об’єкт контролю, застосування заходів запобігання правопорушень, а також встановлення причин і умов, що сприяють порушенню вимог правових норм. Проте зазначені фундаментальні якості у нормах законодавства на даний час впроваджені не у достатній мірі, щоб виконати завдання системи. Державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності згідно з чинними спеціальними законодавчими нормами здійснюється насамперед за допомогою функцій виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб’єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства. Проте інтереси суспільства можуть бути в повній мірі задоволені і реалізовані лише у випадку практичної реалізації правових норм Конституції України, що надають можливість:

1) контролювати інституціями громадянського суспільства здійснення законних публічно-владних контрольно-наглядових повноважень у сфері ведення лісового господарства як способу збереження природних ресурсів як власності Українського народу;

2) повною мірою реалізовувати положення ст. 13 Конституції України щодо користування громадянами лісовими ресурсами як власністю, що зобов’язує, а також здійснення діяльності у сфері ведення лісового господарства, природокористування як право на господарювання, підприємницьку діяльність у межах норм закону.

За цими підставами державний контроль у сфері організації та ведення лісового господарства України може розглядатись як вид публічного контролю, що охоплює сферу взаємодії органів публічної виконавчої, місцевої самоврядної влади та інституцій громадського самоуправління з метою не лише виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства але і забезпечення реалізації екологічних та соціально-економічних прав і свобод громадян.

Одним із основних способів досягнення публічно-правових цілей забезпечення реалізації екологічних та соціально-економічних прав громадян є державний контроль, що спрямований не лише на поточне внутрішньо організаційне забезпечення функціонування системи публічно-управлінських відносин конкретної сфери але й на удосконалення та розвиток такої системи із найменшими втратами.

Із цим пов’язана і необхідність наукового пізнання принципових положень функціонування посадових осіб контрольно- наглядових органів у сфері ведення лісового господарства.

На основі проведеного аналізу автором у дисертації надаються рекомендації посадовим особам уповноважених державних органів щодо передумов здійснення функцій державного контролю у сфері ведення лісового господарства для досягнення ними найбільшого рівня ефективності за адміністративними процедурами і результативності за наслідками такої діяльності.

На даний час також потребують унормування питання «екологічного контролю» і особливо «екологічного моніторингу», у т.ч. з погляду удосконалення функцій державного контролю у сфері ведення лісового господарства. Правовий статус громадського інспектора з охорони довкілля потребує удосконалення шляхом закріплення законодавчих норм функцій, повноважень і відповідальності громадського екологічного інспектора в системи норм, що регулюють в цілому правовий інститут екологічного контролю.

Ураховуючи екологічний пріоритет державної політики у сфері природокористування і охорони навколишнього природного середовища пропонується внести зміни до ч. ст. 64 ЛК України у такій редакції: «підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням екологічного, соціального, культурного, господарського та іншого призначення лісів, природних умов і зобов’язані забезпечувати безперервне, невиснажливе і раціональне використання лісових ресурсів для задоволення потреб громадян та інших заходів, у тому числі заходів самоконтролю».

У зв’язку із питаннями удосконалення правового регулювання громадського контролю і самокотролю лісокористувачів необхідно розглядати їх статус із урахуванням і у зв’язку із змістом норм ст. 89, 95, 96 ЛК України. Тому до ч. 1 ст. 89 внести доповнення у такій редакції: «охорону і захист лісів на території України здійснюють крім посадових осіб і органів державної лісової охорони, лісова охорона інших постійних лісокористувачів і власників лісів, громадський контроль за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів здійснюється громадськими інспекторами охорони навколишнього природного середовища, участь громадських природоохоронних організацій у сфері лісових відносин».

Аналіз проблем у сфері адміністративних деліктних відносин свідчить про те, що вирішення проблем застосування заходів адміністративної відповідальності у сфері ведення лісового господарства вимагає бачення від дослідників широкого спектру питань, пов’язаних не лише із правовими нормами, що встановлюють склади адміністративних та ін. видів правопорушень, але й пізнання основних факторів (причин та умов), що є в основі неправомірної поведінки учасників лісових правовідносин. Вивчення причин і умов вчинення правопорушень є найбільш продуктивними з погляду вироблення пропозицій заходів удосконалення відносин юридичної відповідальності й удосконалення практичного законодавства правозастосування санкцій.

Причини та умови вчинення правопорушень у сфері ведення лісового господарства пов’язані із недоліками адміністративно-правового регулювання діяльності уповноважених органів державного управління та інших учасників відносин у сфері ведення лісового господарства. Так більша частина правового режиму діяльності органів державного контролю здійснює свою діяльність на підставі норм підзаконних актів. Функції адміністративного примусу органів державного регулювання щодо притягнення до адміністративної відповідальності мають складний характер практичного застосування, що пов’язано, насамперед, із відсутністю чіткого розмежування повноважень контролюючих органів і їх дублювання. Одним із шляхів системного вирішення питання функцій державного контролю у сфері ведення лісового господарства є подальша розробка норм і прийняття закону «Про нормативно-правові акти в Україні», що повинен закріпити необхідні правила нормотворчої діяльності (норм-функцій і норм- повноважень) органів державної влади у тому числі органів державного контролю у сфері природоохоронної діяльності. У взаємодії із нормами цього закону у сфері ведення лісового господарства нормами закону необхідно передбачити контрольно-наглядові функції і повноваження, заходи реалізації санкцій адміністративної відповідальності за порушення норм екологічного, лісового законодавства.

В юридичному аспекті правопорушеннями можливо вважати не лише незаконне використання лісових ресурсів й режиму їх біологічної охорони і захисту, як зазначається у багатьох джерелах аналітичних й наукових даних але й порушення економічних, технічних, транспортних та інших норм ведення лісового господарства як комплексу заходів, що потребує урахування організаційно-правових заходів удосконалення.

До способів неправомірної поведінки віднесено такі основні: 1) незаконні рубки; 2) використання лісових ресурсів (деревини) шляхом експорту деревини коли споживачам експортованої деревини пропонувалось оплачувати так звані «маркетингові послуги юридичним особам», зареєстрованим у третіх країнах; 3) лісова пожежа як початок для санітарно- промислової вирубки лісу і незаконного подальшого використання деревини; 4) «пересортиця», тобто деревину вищого ґатунку купують у лісопідприємства як дрова, а продають кінцевому споживачеві як дорогий пиловник; 5) пошкодження дерев до ступеня припинення або неприпинення росту, яке може мати місце під час вчинення правопорушень; 6) незаконне вилучення зламаних дерев із лісу (як зламаних, так і тих, які незаконно зрубали інші особи).

<< | >>
Источник: АРУТЮНЯН ДАВИД АШОТОВИЧ. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ КОНТРОЛЬНО-НАГЛЯДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У ЛІСОВОМУ ГОСПОДАРСТВІ УКРАЇНИ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2017. 2017

Скачать оригинал источника

Еще по теме Висновки до Розділу 2.:

  1. Висновки до розділу 2
  2. Висновки до розділу 4
  3. Висновки до розділу 3.
  4. Висновки до розділу.
  5. Висновки до розділу.
  6. Висновки до розділу 1
  7. Висновки до розділу 1.
  8. 2.5. Висновки до розділу 2.
  9. ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1
  10. ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2
  11. ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3
  12. Відповідно до ч. 2 ст. 311 ЦПК висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої інстанції при новому розгляді справи. Що розуміється під такими висновками і мотивами?
  13. Чи вправі суд, не призначаючи експертизу у справі, яку він розглядає, обґрунтувати своє рішення висновком експертизи, який було отримано і покладено в основу рішення суду при розгляді іншої справи або іншим судом? Якщо не вправі, то які правові наслідки можуть наступити, якщо на основі такого висновку експертизи суд ухвалив своє рішення?
  14. Дослідження висновку експерта
  15. Стаття 148. Дослідження висновку експерта
  16. ВИСНОВКИ
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -