Юридическая
консультация:
+7 499 9384202 - МСК
+7 812 4674402 - СПб
+8 800 3508413 - доб.560
 <<
>>

Основні фактори неправомірної діяльності у сфері ведення лісового господарства та проблеми адміністративної відповідальності

Правниками доведено, що ефективність застосування юридичної відповідальності за порушення екологічного, в тому числі - лісового законодавства залежить від багатьох факторів. Крім рівня правосвідомості, стану екологічного виховання та культури населення, вивченості причин та умов лісопорушень, пріоритетне місце займає якість правових норм, що встановлюють юридичну відповідальність [157].

Результати фундаментальних економічних досліджень доведено, що лісам України значної шкоди завдають такі чинники, як самовільні рубання, лісові пожежі, несприятливі природні умови, що спричиняють вітровали, фітопатологічні захворювання тощо. Площа втрачених лісів в Україні має тенденцію до зростання. Якщо 1990 р. було втрачено 4020 га, 2000 р. - 8909 га, то впродовж останніх років ці показники суттєво зросли: 2006 р. - 10767 га, 2007 р. - 28080 га, 2008 р. - 17011 га. [37, с. 16-18].

У наукових джерелах встановлено, що проблеми адміністративної відповідальності у сфері лісового господарства пропонується вирішувати шляхом внесення змін до ЛК України у якому встановити диспозиції та санкції норм про адміністративну відповідальність та запровадити інституційні зміни в системі управління [106, с. 44-49].

Адміністративна відповідальність за порушення у галузі лісового законодавства регламентується значною кількістю правових норм, які входять до правового інституту адміністративної відповідальності й утворюють окремий підінститут адміністративної відповідальності за порушення лісового законодавства [94, с. 14-15]. Так за класифікацією визначеної у літературі, відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні зокрема у: і) незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників; 2) знищенні або пошкодженні лісу внаслідок підпалу або недбалого поводження з вогнем; 3) знищенні або пошкодженні лісу внаслідок його забруднення хімічними та радіоактивними речовинами; 4) засміченні лісів побутовими і промисловими відходами; 5) порушенні строків лісовідновлення; 6) знищенні або пошкодженні лісових культур, сіянців або саджанців у лісових розсадниках і на плантаціях; 7) порушенні правил зберігання, транспорту-вання та застосування засобів захисту лісу; 8) розкорчовуванні лісових ділянок і викорис-танні їх не за призначенням; 9) самовільній заготівлі сіна та випасанні ху-доби на лісових ділянках; 10) порушенні правил заготівлі лісової підстилки, лікарських рослин, дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід тощо; 11) заготівлі лісових ресурсів способами, що негативно впливають на стан і відтворення лісів; 12) порушенні порядку заготівлі та вивезення деревини, заготівлі живиці і використання інших лісових ресурсів та інших правопорушеннях [163, с. 17-

Разом з цим, закони і підзаконні нормативно-правові акти, які регламентують адміністративну відповідальність за порушення лісового законодавства, не становлять єдиної цілісної системи та між собою не узгоджені. Тому за висновками Н. В. Марфіної, підвищення ефективності адміністративної відповідальності за лісові правопорушення вимагає проведення систематизації, у тому числі кодифікації нормативних актів, що її встановлюють шляхом концентрації всіх без винятку норм, що регулюють питання адміністративної відповідальності за порушення лісового законодавства у КУпАП [94, с.

183-184]. Також у науковій літературі доведено, що за своєю формою нормативно-правові акти, які встановлюють адміністративну відповідальність у галузі лісового законодавства мають статус підзаконних (наприклад, Постанови КМ України «Про затвердження Правил відпуску деревини на пні в лісах України», «Про затвердження Санітарних правил в лісах України» та ін.). Такий статус не відповідає вимогам норм Конституції України щодо законодавчої форми, особило щодо функцій і повноважень органів державного контролю. У зв’язку із цим, наприклад, дослідником Н. В. Марфіною запропоновано проведення правової експертизи зазначених нормативно-правових актів у сфері адміністративної відповідальності з метою визначення доцільності існування у них норм складів адміністративних лісових правопорушень та розмірів встановлених за них стягнень, результатом якої має бути зміна статусу підзаконного нормативно-правового акта до статусу закону або кодифікація відповідних норм [94, с. 16-17].

Поряд із слушністю пропозицій Н. В. Марфіної необхідно зазначити, що запропонований спосіб, на наш погляд, не вирішить основних проблем нормативно-правового регулювання правозастосування заходів адміністративної відповідальності у сфері ведення лісового господарства оскільки після «зміни статусу підзаконного нормативно-правового акта до статусу закону» або його кодифікація, концентрація в Кодексі про адміністративні правопорушення залишаться ряд не вирішених так званих «системоутворюючих» проблем пов’язаних із ускладненням системи законодавства і нагромадженням «нормативного масиву», виникне проблема узгодженості і дублювання застосування функцій і повноважень органів державного контролю та ін. Навіть запропонований розподіл повноважень між органами лісового господарства та спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі екології та природних ресурсів України щодо розгляду адміністративних справ за порушення лісового законодавства [94, с. 185-186] не сприятиме у необхідній мірі удосконаленню відносин адже не може бути орган ефективним коли одночасно володіє повноваженнями ведення лісового господарства (наприклад, заготівля деревини) і державного контролю за використанням такої деревини.

Також, на думку Н. В. Александровой дискусійним у науковій літературі та не вирішеним на законодавчому рівні залишається питання визначеності загального поняття «нормативно-правовий акт органу виконавчої влади» [114, с. 379]. На наш погляд це є одна із системних проблем що повинні бути вирішені в пріоритетному порядку.

На нашу думку такого роду проблеми можуть вирішуватись із застосуванням методу від загального до конкретного із урахуванням широких взаємозв’язків правовідносин різних сфер публічної діяльності. Так це можливо шляхом розробки норм і прийняття закону «Про нормативно - правові акти в Україні», що повинен закріпити необхідні правила нормотворчої діяльності (функції і повноваження) органів державної влади. У взаємодії із нормами цього закону у сфері ведення лісового господарства нормами закону необхідно передбачити контрольно-наглядові функції і повноваження, заходи реалізації санкцій адміністративної відповідальності за порушення норм екологічного, лісового законодавства враховуючі спеціальні ознаки в цілому системи нормативних засобів юридичної відповідальності розроблену у науковій літературі, а також безпосередньо специфічні ознаки адміністративно-правової відповідальності. Так, наприклад, дослідником Л. В. Мендик були виділені наступні спеціальні ознаки юридичної відповідальності за лісопорушення:

а) юридична відповідальність за лісопорушення - це різновид юридичної відповідальності у сфері охорони навколишнього природного середовища за ознакою виокремлення природних об’єктів, які прийняті під охорону екологічного законодавства;

б) юридична відповідальність за лісопорушення реалізується у особливій сфері суспільних відносин щодо охорони, відтворення і використання об’єктів лісового фонду України;

в) підставою та особливістю юридичної відповідальності за порушення вимог лісового законодавства виступають лісові правопорушення;

г) юридична відповідальність за лісопорушення забезпечується кримінально-, цивільно-, адміністративно-правовими, дисциплінарними заходами та заходами матеріальної відповідальності працівників лісового господарства та державних службовців у сфері управління лісами [97, с. 7-8].

При дослідженні особливостей адміністративно-правової відповідальності за лісопорушення, наприклад, Л. В. Мендик слушно акцентовано увагу на тому, що це вид юридичної відповідальності заходи якого застосовуються державними органами та посадовими особами за вчинення адміністративного проступку у сфері використання, управління та охорони лісів на підставах та у порядку, передбаченому системою норм адміністративного, екологічного та лісового законодавства України [97, с. 911]. Крім цього встановлено, що в адміністративних деліктних правовідносинах, береться до уваги спричинена правопорушенням шкода, що є наслідком порушення норм екологічного та лісового законодавства. [97, с. 10]. За визначенням Д. М. Лук’янця, для адміністративної відповідальності головною відмінністю є те, що вона реалізується в адміністративному порядку у процесі реалізації державним органом своїх виконавчо- розпорядчих повноважень [92, с. 13], тобто законодавчих норм, що врегульовують діяльність органів державного контролю і нагляду відповідно до конституційного принципу законності. У цьому зв’язку діяльність органів державного контролю і нагляду, що регулюється нормами законів виявляється одним із дієвих управлінських механізмів підтримання правопорядку у сфері ведення лісового господарства використовуючи при цьому необхідний «арсенал» засобів адміністративного примусу, юридичної відповідальності. Проте така діяльність може бути удосконалена шляхом виявлення і пізнання не лише різних видів і складів адміністративних правопорушень (спеціальні наукові розробки Н. В. Марфіної «Адміністративна відповідальність за порушення лісового законодавства» (2007 р.), Л. В. Мендик «Відповідальність за порушення лісового законодавства» (2009 р.) та ін.) передбачених законодавством, але і факторів (причин та умов) їх вчинення, способів неправомірної діяльності у сфері ведення лісового господарства, що раніше не розглядалися.

Так, за офіційними адміністративними даними Держлісагентства України у 2015 р. незаконна вирубка деревини в Україні завдала збитків у розмірі 85 млн. грн. Експертні дані свідчать, що через нелегальний оборот деревини, контрабанду, неповернення валютної виручки, розрахунки готівкою державний бюджет країни за рік втрачає понад 40 млн. дол. [170]. Також за іншими результатами спеціальних досліджень, у лісових відносинах багатьох країн продовжують домінувати, перш за все, інтереси бізнесу, пов’язані з експлуатацією лісових ресурсів, а не інтереси місцевих громад, збереження природного середовища, захисту біорозмаїття [56]. Тобто людський егоїзм, індивідуальні інтереси користі і розрахунку превалюють над суспільними й соціальними інтересами сучасного й майбутнього розвитку.

У преамбулі до програми Світового банку «Правозастосування й управління в лісовому секторі країн східного регіону дії європейського інструменту сусідства та партнерства-2» (FLEG) в Україні зазначається, що першопричини незаконних рубок виходять за межі лісового сектору.

Наводяться спонукальні мотиви цих рубок: бідність населення сільських районів, неучасть зацікавлених сторін в управлінні лісовими ресурсами і недостатня інформованість громадськості, корупція й загальна бездіяльність у системі управління, а також недосконалість норм законодавства, неврегульованість відносин практики правозастосування тощо [56]. Ознаки наявності корупції при експорті деревини, як стверджують експерти у рамках досліджень програми Світового банку «Правозастосування й управління в лісовому секторі країн східного регіону дії європейського інструменту сусідства та партнерства-2»), добре відомі й легко ідентифікуються. До них, наприклад відносять такі як:

- закритість і викривлення інформації про експорт деревини державними підприємствами;

- погоджена переорієнтація державних лісових підприємств на поставку деревини на ринки, лояльні до корупції, до яких належать ринки Китаю, Румунії і Туреччини;

- організація торгівлі через посередників і компаній, зареєстрованих в офшорних зонах та інших країнах з м’якою системою оподаткування;

- свідоме заниження цін на експортовану продукцію з метою отримання незаконних прибутків [170].

Як висновок, декларується думка, що вирішення цих проблем повинно бути складовою державної політики управління природними ресурсами та носити комплексний характер. Для досягнення стійких змін у цій сфері потрібні час і значні витрати. За адміністративними даними Держлісагенства проблема незаконних лісозаготівель в Україні не є критичною і позиція відомства є такою, що незаконна вирубка не є основною проблемою, а тому необхідно вирішити заходи для легалізації переробки деревини і її ринку. На думку М. Попкова, проблема виявляється у розбіжностях, спричинених різними підходами до визначення нелегальних рубок. В Україні рубки головного користування віднесено до спеціального користування лісових ресурсів. Разом з цим, за висновками М. Попкова усі інші види рубки за нормами законодавства лісокористуванням не вважаються, що на думку вченого не є правильним, оскільки в Україні у процесі проведення таких рубок заготовлюється значні об’єми деревини - більше половини загального об’єму деревини [112].

В юридичному аспекті правопорушеннями можливо вважати не лише незаконне використання лісових ресурсів, але й порушення земельних, економічних, екологічних, технічних, транспортних та інших норм ведення лісового господарства як комплексу. На думку О. Сторчоуса «правопорушення в лісовому секторі у всіх перед очима і тому викликають широкий резонанс у суспільстві. Не менш, ніж нелегальні рубки, громадян хвилюють правопорушення, пов’язані з відчуженням лісових земель та обмеженням доступу до лісу та інше». О. Банчук, вважає, що лісогосподарські підприємства, котрі знаходяться в сфері управління Держлісагентсва, уповноважені одночасно займатися рубкою, прибутковою діяльністю та здійснювати публічний контроль за порушеннями лісового законодавства. Це спричиняє конфлікт інтересів і може ставати причиною високого рівня прихованості правопорушень і корупції. На думку О. Слензака проблема протидії правопорушеннями в лісовому господарстві має вирішуватись системно на засадах широкого аналізу ситуації, вдосконалення законодавства, підготовки навчально-методичних матеріалів, обґрунтування пропозицій щодо вдосконалення обліку й контролю за рухом лісопродукції, вивчення громадської думки, поширення інформації та необхідних знань [56].

Безумовно, що вирішення проблем застосування заходів адміністративної відповідальності у сфері ведення лісового господарства вимагає бачення від дослідників широкого спектру не лише норм юридичних санкцій за вчинення правопорушень, але й, як зазначалося нами вище, пізнання основних причин та умов, що лежать в основі неправомірної поведінки суб’єктів права. Наприклад на даний час одним із факторів що утворює певні умови незаконної діяльності у сфері ведення лісового

господарства є економіко-політичне питання експорту цінних сортів лісу.

Цивілізований світ керується трьома основними мотивами прийняття рішення про заборону експорту деревини: природоохоронним, який зводиться до зменшення обсягу вирубки лісів; економічним (забезпечення сировиною вітчизняних деревообробників) і соціальним (утворення нових робочих місць). На думку дослідника П. Чечелюка, держава Україна, не зумівши усунути внутрішній конфлікт між вітчизняними деревообробниками і власне лісовою галуззю, виявила нездатність усунути умови незаконної заготівлі і тіньового обороту деревини, що його вибирають найвідсталіші країни Африки і Азійсько-Тихоокеанського регіону [170]. В українському лісі впроваджується з 2000 р. і позиціонується як панацея від незаконної заготівлі деревини та корупції у сфері ведення лісового господарства електронний облік деревини (ЕОД). Разом з цим, за визначенням П. Чечелюка дана комп’ютерна система не має позитивних результатів з погляду протидії правопорушенням, а також відсутня економічна оцінка та аналіз ефективності цієї системи. Про це свідчить дослідження статистичних та інших даних, що підтверджують факт збільшення правопорушень пов’язаних із незаконними рубками лісу [170]. У літературі також виділяють незаконні способи використання лісових ресурсів (деревини) шляхом експорту деревини коли споживачам експортованої деревини пропонувалось оплачувати так звані «маркетингові послуги юридичним особам», зареєстрованим у третіх країнах. Вартість таких «послуг» розраховувалася, виходячи з обсягу і типу експортної продукції і коливалася за оцінками дослідників від 4 до 12-20 дол. за кубометр, тобто деревина експортувалась за цінами, заниженими на вартість фіктивних маркетингових послуг [170]. Офіційні дані Г енеральної прокуратури України свідчать про те, що в такий спосіб з обороту державного лісового господарства було виведено фінансові активи, які вимірюються десятками мільйонів євро. Такі суми при простих розрахунках у десятки разів перевищують імовірний сьогоднішній транш фінансової допомоги українському лісовому господарству від ЄС [170].

Також у публікаціях виділяється такий фактор неправомірної поведінки як недосконалість розподілу лісових ресурсів, що спрямовуються на експорт і для внутрішніх потреб промисловості. Так, державні лісові господарства відвантажують на експорт гарантований і наперед спланований обсяг лісу, а на внутрішній ринок те, що залишається (надлишковий принцип). Так, по дефіцитній і стратегічній породі деревини сосні експортна квота становить 40% від загальної кількості її заготівлі. Близько 30% ділової деревини сосни йде на переробку в самих держлісгоспах і відвантажується в рамках різних державних програм (будівництво й експлуатація шахт, військових укріплень для Збройних сил України тощо). Залишається третина деревини, яка виставляється на аукціони. На аукціонних торгах чисельно домінують дрібні підприємці, які диктують правила гри, не маючи жодного стосунку до первинної обробки деревини. Внаслідок цього такі торги втрачають початковий сенс і перетворюються на хаотичну розподільчу систему. Внаслідок такої діяльності великі деревообробники не отримують потрібного обсягу сировини, що негативно впливає на зростання і розвиток їхніх підприємств; значні обсяги деревини виграють дрібні споживачі, які в подальшому її не викуповують, і перекупники-спекулянти, які тут же намагаються її продати за вищою ціною. А ті деревообробники, які готові працювати на благо держави, сплачуючи чималі податки до бюджету, змушені полювати за деревиною, аби не залишитися без роботи [170]. Саме тому система управління торгівлею деревиною, яка регулюється Держлісагенством роками не змінюється, викликає глибоку недовіру деревообробників. Це було однією із причин введення мораторію на експорт круглого лісу [170].

З метою удосконалення відносин пропонується утворити організаційно - правові умови для діяльності лісових господарств, закупівлі ними деревини на відкритому ринку за процедурою із дотриманням вимог норм добросовісної конкуренції між державними лісовими господарствами з приватними деревообробниками [170]. Одним із основних завдань змін є сформувати норми закону і утворити чіткий господарсько-правовий режим відкритого продажу деревини, закріпити основні норми функції, повноваження і юридичної відповідальності всіх учасників зазначених правовідносин.

Цілком виправданим у цьому випадку буде звернення до досвіду європейських країн. Наприклад, Фінляндія пропонує таку систему: 60% деревини заготовлюється приватними підприємствами, які зацікавлені у відновленні лісових ресурсів і контролі екологічної ситуації країни. Адже саме від цих показників залежить допомога держави та розмір податків, які необхідно сплатити. Лісозаготівельники не мають стосунку до рубки лісу та його транспортування. За все це несе відповідальність покупець- деревообробник і відповідно здійснює оплату. Тобто простежується чітке розмежування обов’язків лісозаготівельників і деревообробників [170].

Основним власником (користувачем) лісів є держава, на якій лежить тягар відповідальності за збереження лісових ресурсів і відпрацювання стратегічних напрямів розвитку галузі, але, як показує світова практика управління лісами, централізована система не забезпечує необхідної економічної ефективності роботи галузі. Тому сьогодні приватні підприємства з переробки деревини повинні стати майданчиком з обговорення застарілих проблем галузі на вищих рівнях влади. Одна з них — негайне відокремлення лісового господарства від рубок лісу, його примітивної переробки й експорту [170].

У публікаціях науковцями здійснюється також аналіз факторів щодо незаконного використання лісових ресурсів в Україні. Разом із цим існує проблема законодавчої невизначеності таких дефініцій як «незаконна рубка», «незаконно заготовлена деревина», «нелегальна деревина».

Так, до незаконної рубки у літературі відносять вісім способів протиправної діяльності, а саме крадіжка деревини; недозволений лісоповал; недотримання встановлених для вирубки лісу правил; недотримання встановлених правил продажу пиломатеріалів або видачі концесій;

маніпулювання технічними даними деревини; ухилення від сплати податків і зборів; недотримання правил перевезення або експортування деревини; порушення трудового законодавства [56]. У науковій літературі пропонується визначення поняття «незаконна рубка», яке доцільно доповнити норми ЛК України та Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме: «Незаконна (нелегальна) рубка - рубка, здійснена фізичними чи юридичними особами без дозвільних документів, або на підставі дозвільних документів з недотриманням встановлених для вирубки деревини чинних правил, або з маніпулюванням обсягів заготівлі чи технічних даних деревини, або з ухиленням від сплати податків і зборів за продукцію, або з недотриманням встановлених правил продажу пиломатеріалів, або видачі концесій чи дозволів на використання лісових ресурсів» [56]. Також пропонується визначення поняття «незаконно заготовлена деревина», як заготівлю деревини, що здійснюється без наявності офіційних дозвільних документів згідно з чинним законодавством чи за їх наявності, але не у відведеному місці, або рубання більшої кількості, ніж дозволено дерев, а також рубання дерев не тих порід, які вказані у дозвільних документах, або з недотриманням встановлених для вирубки деревини чинних правил, або після встановлених у дозвільних документах термінів рубки, або після винесення рішення про припинення, обмеження або припинення діяльності лісокористувача, або права користування лісовою ділянкою [56]. У науковій літературі пропонується поняття «нелегальна деревина» - деревина, яка заготовлена або добута шляхом: крадіжки, недозволеного лісоповалу, незаконного рубання, або перевезена, перероблена, куплена або продана з порушенням або в обхід державних норм і правил». Отже, необхідні зміни до норм ЛК України, Концепції реформування й розвитку лісового господарства, внесення окремих положень до нових правил, які стосуються ведення лісового господарства, положень і нормативів [56]. Організаційні і правові заходи ведення лісового господарства, які можуть зменшити обсяг незаконних рубок вбачаються вченими у екологізації методів і технологій ведення господарських операцій, посиленні публічного контролю за станом лісів і лісогосподарською діяльністю, відповідальності за порушення лісового законодавства. Так за визначенням І. Лукомської, О. Нагорної заходи, що проводяться органами Держлісагенства України пов’язані із застосуванням апробованих методів протидії з незаконними рубками, а саме: формування прозорого ринку деревини і перехід до аукціонної, біржової торгівлі; маркування деревини, запобігання тіньовому обігу лісопродукції шляхом уведення сертифікату походження деревини як обов’язкового документу при здійсненні експортних операцій; створення комісій з контролю за зовнішньоекономічною діяльністю підприємств на обласному рівні, а також проведення сертифікації лісів. Ці заходи певною мірою зменшили обсяг незаконних рубок. На жаль, перевірки лісових господарств контролюючими органами спрямовані не на вирішення проблем та усунення факторів утворюючих такі проблеми, а лише на виявлення все більшої кількості порушень і стягнення більших розмірів штрафів [91]. Водночас авторами не надано пропозицій щодо конкретних факторів, що призводять до утворення таких проблем. Безумовно, що поряд із організаційними факторами неправомірної поведінки і практичних проблем застосування заходів притягнення до адміністративної відповідальності потребує аналізу і виділення відповідної класифікації основних способів «незаконного використання лісових ресурсів» для подальшого удосконалення функцій контрольно-наглядової діяльності. Одним із таких способів у літературі виділяють лісову пожежу як початок для санітарно-промислової вирубки лісу і незаконного подальшого використання деревини [91]. Зазначений спосіб реалізується у період кінця липня, серпня і вересня. За адміністративними даними у 2012 році лише за першу половину літа сталося понад тисячу пожеж, у яких вигоріло 838 га лісу, 2013 року - 500 га. і постраждало 125 га. лісу). У період жовтня-листопада, розпочинається санітарна вирубка тих вигорілих лісових угідь, що за незаконною «технологією» з підпалу, пожежі перетворюється на санітарно-промислову вирубку і і подальшого незаконного використання лісових ресурсів. Схематичний порядок такого способу полягає у тому, що на заздалегідь визначеній ділянці влаштовується так звана «низова» пожежа, тобто вигорає трава та трохи обгорають стовбури дерев. Як правило, процес пожежі контролюється, аби вчасно її зупинити. Відтак, «свої» працівники лісгоспу оформлюють пожежу, а також документують потребу в санітарній вирубці на вигорілій ділянці. Але в реальності ця «санітарна вирубка» має незаконне промислове призначення [91].

Зазвичай санітарна вирубка передбачає вирубування певної кількості визначених дерев. Однак на практиці проконтролювати, спиляли, приміром, сто дерев чи на пару десятків більше, майже неможливо. Схема, де задіяно санітарну вирубку, не обов’язково може передбачати підпал. Кожен лісгосп проводить планові санітарно-оздоровчі заходи, погоджені в усіх інстанціях. У лісових господарствах переконують, що подібні суцільні вирубки старих дерев необхідні для оздоровлення лісу. Коли є замовники на деревину, то оформляється дозвіл на санітарну вирубку і під виглядом санітарної вирубки як «догляд за лісом» пиляють під корінь цілі гектари.

Такі «правильно організовані» оздоровчі рубки є більш рентабельними, ніж головні (рубки головного користування проводяться для заготівлі деревини), через те, що лісові господарства в цьому разі можуть ухилятись від сплати податку за деревину (якщо це не суцільні чи лісовідновлювальні рубки). На думку М. Попкова «за останні 15-20 років вибіркові санітарні рубки перетворилися на стабільне джерело заготівлі деревини. У середньому в 6-7 разів збільшився обсяг суцільних санітарних і лісовідновлювальних рубок, які мало пов’язані зі стихійними лихами і проводяться повсюдно» [91]. На думку Д. Скрильнікова, українська статистика рахує тільки той незначний відсоток порушень, які скоєні громадянами для заробітку, не враховуючи масових незаконних рубок здорової деревини, неправдиво задекларованих і проведених як санітарні. На переконання експерта саме на таких махінаціях одержують надприбуток, а здорову деревину списують і вивозять за межі країни. Операції з експорту, як правило, здійснюються малими компаніями та приватними підприємцями, яких важко контролювати. Внаслідок незаконного переміщення деревини втрати державних лісогосподарських підприємств становлять 0,5 млрд грн (близько 46 млн євро) щорічно [91].

Також одним із способів забезпечення неправомірної поведінки є так звана «пересортиця», тобто деревину вищого ґатунку купують у лісопідприємства як дрова, а продають кінцевому споживачеві як дорогий пиловник. Крім цього деревину, отриману під час санітарної вирубки, можливо оформити як брак і за відповідними документами продати дешевше, а різницю привласнити. Можливо списати зрубані дерева цінних порід як такі, що, наприклад, пошкоджені жуком-короїдом робити з деревиною, що заманеться. У цьому зв’язку виникають складності у виявленні і доведенні правопорушень [91]. За даними експертних установ в Україні незаконно вирубується до 15 % від загального обсягу заготівлі деревини. Наприклад експерти проекту «Forsa» (Швейцарсько-український проект розвитку лісового господарства в Закарпатті) вважають, що щорічний середній об’єм незаконно отриманої деревини становить 1,25 млн кубометрів. Свій внесок у знеліснення країни роблять і псевдосанітарні вирубки [91].

О. Сторчоусом виділяється такий фактор як пошкодження дерев до ступеня припинення або неприпинення росту, яке може мати місце під час вчинення правопорушень. Як правило, це відбувається з необережності: як при валці, так і при трелюванні та вивезенні лісу. В результаті, при падінні пошкоджуються інші дерева та стається облом верхівок, обрив скелетних коренів, ламаються стовбури. Такі протиправні дії не мають самостійного юридичного характеру, а зажди є побічним результатом незаконної рубки [157].

З іншого боку, мотивами правопорушення можуть бути умисні чи інші хуліганські дії. Наприклад, без отримання лісорубного квитка особи обдирають кору сиро ростучої липи, або порушники роблять «кільцевання» дерев на корені, усвідомлюючи що після таких дій дерева всохнуть. Слід зазначити, що за діючим законодавством особа, яка самовільно, без будь- якого дозволу привласнює стовбур, який відділився від кореневої частини внаслідок бурелому, снігопаду чи вітровію не несе жодної відповідальності. Тому потребує включення до складу об’єктивної сторони такий спосіб як незаконне вилучення зламаних дерев із лісу (як зламаних, так і тих, які незаконно зрубали інші особи). Це надасть правову можливість нейтралізувати уникнення від відповідальності затриманих в лісі порушників, які стверджують, що нібито вони безпосередньо не їх зрубували, а лише «знайшли» та завантажили деревину собі в автомобіль, яка нібито звалена кимось іншим. Поряд з цим, відповідних змін потребує лісове законодавство (заборона громадянам привласнювати в лісі звалену вітровальну/буреломну/снігопаду необроблену деревину без документів. Те ж саме стосується дій із самовільного викопування дерев у лісі, адже у такому випадку хоча фактичного знищення чи рубки не відбувається, лісу завдається шкода, так як окремі дерева вилучаються із екосистеми [157].

Окремим фактором неправомірної поведінки у сфері ведення лісового господарства у літературі вважається об’єднання в одному органі державного управління функцій господарської діяльності, дозвільної діяльності та виконання контрольно-наглядових повноважень. Особливо це стосується

1) щодо дозволів на санітарні рубки і контроль за використанням лісових ресурсів;

2) проблеми правореалізації норм ст. 188-5 КУпАП щодо невиконання законних розпоряджень чи приписів, інших законних вимог посадових осіб органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів, радіаційної безпеки або охорону природних ресурсів [65].

Стосовно першого фактора то із цим пов’язані питання обліку обігу лісорубного квитка (дозвіл, на підставі якого лісгоспи заготовляють деревину). Дослідники І. Лукомська та О. Нагорна пропонують зміни до законодавства і внести норми, що зобов’язують лісівників постійно передавати екологам документацію рубок і запровадити порядок електронного обліку лісорубних квитків [91].

Нормами Санітарних правил у лісах України передбачено проведення «санітарно-оздоровчих заходів», тобто санітарних рубок (вибіркових і суцільних). Рубки ці плануються і здійснюються власниками лісів і постійними лісокористувачами на основі матеріалів лісовпорядкування та спеціальних обстежень. Для проведення вибіркової вирубки достатньо повідомлення про виявлені ушкодження. За необхідності суцільної санітарної вирубки збирається спеціальна комісія. До її складу, згідно із Санітарними правилами у новій редакції 2016 року, входять представники органу виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим або територіального органу Держлісагентства, органу місцевого самоврядування, на території якого зростають насадження, що потребують суцільної санітарної рубки, державного спеціалізованого лісозахисного підприємства, власника лісів, постійного лісокористувача. Пропозиції щодо проведення суцільної санітарної рубки в лісах усіх категорій подають орган виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, відповідні територіальні органи Держлісагентства власникам лісів, постійним лісокористувачам та протягом одного робочого дня з моменту надання таких пропозицій інформують про це обласну, Київську та Севастопольську міські держадміністрації, а на території Автономної Республіки Крим - орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища, орган місцевого самоврядування, на території якого зростають насадження, що потребують суцільної санітарної рубки, та забезпечують інформування громадськості шляхом оприлюднення на своїх веб-сайтах таких пропозицій [151]. Тобто, рішення про вирубку приймається і контролюється у межах одного відомства проте на відміну від попередніх років додатково введено обов’язок інформування органу місцевого самоврядування та громадськості через офіційний сайт відомства.

Слід зазначити, що до санітарних вирубок у більшості європейських країн дуже обережне ставлення, тобто керуються принципом, що ліс - це саморегульована екосистема, якій не потрібна людська «допомога». Відповідно до міжнародної Конвенції з охорони біологічного різноманіття, «сухостій і сухі стовбури, що впали, дуплясті дерева, ділянки старовікових лісів і особливо рідкісні деревні види слід лишати в кількості і поширенні, необхідні для збереження біорізноманіття...» [91].

Стосовно проблеми правореалізації норм ст. 188-5 КУпАП то основні повноваження державного контролю за охороною довкілля в Україні виконує Держекоінспекція України, яка, відповідно до ст. 29-2 ЛК України, наділена правом здійснювати державний нагляд (контроль) за дотриманням вимог природоохоронного законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів. За результати заходів органами екологічного контролю видаються обов’язкові для виконання приписи. При чому коло питань, які перевіряє екологічна інспекція повністю аналогічні тим, які має відстежувати підрозділи Держлісагенства у ході реалізації функції державного контролю. Хоча слід зауважити, наведена функція відомством фактично не здійснюється. Відтак має місце недоцільне дублювання органами Держлісагентства контролюючих повноважень у лісовому господарстві, чим порушуються положення ст. 3 Закону України «Про основні засади державного (нагляду) контролю в господарській діяльності». Законодавчо буде обґрунтованим позбавлення органів Держлісагентства повноважень державного контролю у сфері дотримання лісового контролю [157].

Майже аналогічна ситуація складається із здійсненням державного контролю державною лісовою охороною, яка діє в складі постійних лісокористувачів - державних лісогосподарських підприємств сфери управління Держлісагентства України. Лісгоспи, маючи державну форму власності, згідно ст. 74 Господарського кодексу України відносяться до суб’єктів підприємницької діяльності, що створені із метою отримання прибутку. Виходячи із визначення державного контролю, яке міститься у ст. 1 «Про основні засади державного (нагляду) контролю в господарській діяльності», ця діяльність не може здійснюватись суб’єктами господарювання. Тому посадові особи держлісохорони не мають права перевіряти інших суб’єктів господарювання, та надавати їх письмові вимоги щодо здійснення певних дій [157].

З огляду на вищевикладене, застосування ст. 188-5 КУпАП посадовцями державної лісової охорони немає правових підстав, що обумовлює виключення цієї статті із кола повноважень посадовців лісового господарства з розгляду справ про адміністративні правопорушення. Але на сьогодні залишається прогалина щодо ефективної реалізації посадовцями лісової охорони наданих повноважень при охороні лісів від пожеж, захоплень лісових земель, дотримання санітарного стану. Йдеться про випадки, коли лісівникам доцільно виносити приписи про усунення виявлених порушень лісового законодавства щодо громадян та посадових осіб у випадках вчинення засмічень лісів, виявлення можливих порушень правил пожежної безпеки суміжними землекористувачами, самовільного зайняття земельної ділянки тощо. Приміром, при виявленні порушника - посадової особи та притягненні його до адміністративної відповідальності за ст. 73 КУпАП («Засмічення лісів відходами»), іноді постає питання щодо прибирання висипаного сміття в лісі. У таких випадках екологічна інспекція видає порушнику припис про усунення порушення до певного терміну. Однак, як вже вказувалось, посадовці держлісохорони лісгоспів не уповноважені видавати такі приписи порушникам, що знижує якість та стан охорони лісів [157].

<< | >>
Источник: АРУТЮНЯН ДАВИД АШОТОВИЧ. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ КОНТРОЛЬНО-НАГЛЯДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У ЛІСОВОМУ ГОСПОДАРСТВІ УКРАЇНИ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2017. 2017

Скачать оригинал источника

Еще по теме Основні фактори неправомірної діяльності у сфері ведення лісового господарства та проблеми адміністративної відповідальності:

  1. § 1. Поняття нотаріату. Модель нотаріату латинського типу
  2. «ПЕРША» УКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА (період Центральної Ради)
  3. 1.3. Основні обов’язки та особливості притягнення неповнолітніх до юридичної відповідальності.
  4. ЗМІСТ
  5. ВСТУП
  6. Теоретико-правові засади дослідження державного контролю у сфері ведення лісового господарства України
  7. Проблеми адміністративно-правового регулювання здійснення екологічного контролю у сфері ведення лісового господарства в Україні
  8. Основні фактори неправомірної діяльності у сфері ведення лісового господарства та проблеми адміністративної відповідальності
  9. ВИСНОВКИ
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -